Ті, хто читав запис у бортовику СГ-а "сімейне фото…", лопатити наступні літери не має сенсу. Здійснилося: вперше за 8 років ми подолали 10 км, і це було записано всього кілька років тому, а зараз він уже наїздив за цей час під 100 000! Відчуття я вам передати не можу, теплий і просякнутий ніжними спогадами... На ньому мене дідусь вчив їздити за кермом, на ньому я вперше став самостійно шурхати по селі і по ґрунтових доріжках вздовж наших полів. Вперше саме на цьому ВХ-і з його флегматичним дизельком дідусь навчив мене ставити машину в ковзання і виводити з нього. Вперше на цій машині я ледь не перевернувся, різко вискочивши з колії і залетів на косогор боком. Машина хитнулася і... залишилася на колесах. Передати переляк моєї мами, яка це бачила зі своєї машини в 10 метрах позаду, думаю, що не варто описувати, але дідусь був спокійний, сидячи поруч, лише сказав: "включи задню і кермо вліво". На цьому автомобілі у мене з моїм троюрідним братом і склався наш ралійний екіпаж, коли ми вздовж полів каталися на швидкості 110-120. Якось, зрізаючи дугу повз яр, просто під нашими колесами провалилася земля, і вже заднє праве колесо зірвалося, і каа-а-аак шарахнулися ми днищем. Але нічого, проскочили, і через 15 метрів, зупинившись і віддихнувшись, ми оцінили можливу загрозу. Дідусь жодного разу не насварив нас, навіть коли залатував задній бампер після того, як я розвертаючись забув про стояв плуг, який саме потрапив у мертву зону дзеркал. І це був перший автомобіль, в якому я своїми руками розібрав і зібрав двигун просто по двору. Більше не робитиму таке, сподіваюся =) А взагалі — це бабусина машина. 2004-го у неї клином став двигун під Харковом, машину завантажили на евакуатор і відвезли назад на ферму, поставивши в гараж. 2006-го її на тросу я перетягнув у великий ангар на подальше зберігання, т.к. як тимчасову машину їй купили інший ВХ. Але він був із мертвим кузовом і розглядався саме як часник, і лише після покупки лише раз був на ТО, і без ремонту проїздив 4 роки, поки не потік задній коректор. А пересідати на іншу марку вона відмовлялася. І ось, наприкінці 2012-го цей біленький брязок зняли з прядків, виштовхали на вулицю, змили пил, я вигнав клубок мишок з-під заднього сидіння і завантажили його на евакуатор. Минуло кілька місяців, і машина вперше заторохтіла перебраним дизельком, а ось учора я його забрав, щоб відвезти на кузовний ремонт. Машина не гнила, але потребує підфарбування. Потім повернеться на остаточне складання, і, сподіваюся, що вже наприкінці квітня, після обкатки тут містом поряд із СТО, знову повернеться на ферму!
Саме після досвіду експлуатації цих двох ВХ-ів на фермі по полях, бруду, кучугурах, із зерном у багажнику... Та що там — на цьому ВХ-ті я витягав з поля трактор Т-40, що заглох, і тягнув його у двір п'ять кілометрів! Я зрозумів — легенда про ламкість гідравліки лише міф тих, хто її не знає!
































































