Ну що нового можна розповісти про жигулях? І тим більше про класику… І вже тим більше про стокове класику… Мабуть, нового нічого, тому розповідати буду виключно суб'єктивне і напевно не нове. Отже, суб'єктивізм номер один — четвірка єдина модель класичного сімейства, яка до цих пір заслуговує на певну увагу. Запитайте чому? Та все просто — тільки в неї можна напхати таку кількість картоплі або будматеріалів, яку звичайний седан вмістить тільки якщо спилити йому дах. А основний плюс жигулів якраз у можливості возити все підряд, не замислюючись на тему "піпеєєць, зараз цим брусом шкіряний салон подряпаю, краще замовлю газель".
Просто треба хоча б пару разів на рік приділити машині увагу, затягнути і відрегулювати все, що потрібно, і не скаржитися на регламентні заміни. Що змінювалося і ремонтувалося, розписав у бортжурналі — вийшов не такий великий перелік, як можна було б очікувати від стереотипної класики з великим пробігом. Суб'єктивізм номер три — мені кайфово на ній їздити! Порівнювати в принципі є з чим: більше 1000 км за 5 днів намотав на Fiat Panda 2009 року - шалена машина, на батьківському Hyundai Tucson теж чимало поїздив - приємна машина. Але млинець, у жигулях є душа! І є почуття швидкості — кожен набраний кілометр на годину ти бачиш не спідометром, а відчуваєш дупою. Не те що в нудному Туксоні - їдеш 140 і думаєш "зараз 80 чи 90?". Загалом жигулі - той ще спорткар, принаймні адреналіну можна отримати не менше.
Короче, у мене жигулі як жигулі, з'являтиметься щось цікаве - писатиму. А на цьому поки що все.

































