Ну нарешті і я сюди дістався! Зараз, коли вже багато зроблено, хочу повернутися до витоків… отже, six years ago… Ось така типосятина з'явилася в нашій родині в 2008 році. Купили її моєму дідові, замість передчасно викраденої ВАЗівської шістки — більш невдалих машин, ніж та шістка, кольору дитячої несподіванки, я не зустрічав! Звісно, після тазу фіат діду здавався суперкаром, особливо вразила електронна приладка. У мене на той час була дизельна (2.3), а потім, у 2009 році, друга — бензинова, 2.0 сієрра, так що особисто мене фіат по першій не вразив і ніколи всерйоз не розглядав її як машину для себе.
Перше велике знайомство з фіатом відбулося у вересні 2009 року, сієрра стояла в гаражі на козлах, покірно приймаючи. І ось тут почалися мої здивування: за добу я проїхав на ній 1300 км — з Дніпра до Саки-Сімферополя-Ялти-Айпетрі-Джанки-Дніпра. На той момент машина була у нас більше року, поміняли тільки олію та ремінь ГРМ без заміни ролика. І фіат мене приємно здивував! Без жодної проблеми витримавши всі мої знущання, всупереч стереотипній думці, що він, Фіат, мав розвалитися і вибухнути кілометрів за 50…
Усі наступні роки машка покірно возила діда на дачу-з-дачі 17 км по трасі, приймаючи дрібні кузовні ушкодження від гілок та байдужого відношення в цілому. Настав 2013 рік. Діду 82, але він як і раніше хвацько вишиває на фіаті, хоча херово чує і бачить, і у вигляді величезної кількості каенів і іспятих, в яких дід цілився щоразу ближче і ближче, на сімейній раді було вирішено у діда машку вилучити під більш-менш пристойним приводом - мовляв, мені вона знадобилася. Ось так, майже знехотя, я став володарем італомашини… По першій думав — машина їздити на роботу. Але не тут було! Залучило! І помчала!
За 6 років накопичилося пристойно косяків по машині, в неї переважно тільки заливали бензин і більше нічого не робили. На даний момент більшість косяків вирішено, почав займатися цяцьками - диски і т.д. і т.п.































































