Історія відновлення легендарного Aleko навіть і не збираласяпочинатися, коли я придбав для робочих потреб автомобіль АЗЛК 21412в кольорі "гнила вишня". За дуже цікавою ціною, я вирушив за ним зОдеси до Очакова, де мені її із задоволенням надав її першийгосподар — літній чоловік.Оглянувши машину, не знайшовши істотнихвад, задоволений я поїхав на ній додому.Для сорок першого почалисясірі робочі будні.
Маю зізнатися, ідея придбати Алеко була зовсім не спонтанна, природно, як для робочої машини, основну роль відігравала їївартість, при цьому купувати "чотку шоху" або напівзгнив "натомістьВітчизняна вольво-нісан-тойота", не доведи господь, з правимкермом, — було для мене неприпустимо, таким чином, вибір упав на2141 із простим і надійним (так, зустрічаються в світірада-агрегатів такі) низькооборотним двигуном УЗАМ 331.10
Через півроку, я настільки зродився з машиною, що твердо вирішиввідновити її, при цьому залишити у заводському вигляді. Логікатака:не доповнювати і не вдосконалити машину тим, чого теоретичноне могло бути на ній із заводу, при цьому машина створюється не яквиставковий експонат, а щодня.
