Почну я напевно не з зовсім звичної історії про машину…
Дитинство – чудовий час. І ось якось давно один хлопчикпознайомився з дівчинкою. Їм тоді було де- то близько 10 років (більш-менш) Дружба у них була своєрідна - і гуляти ходили в місці, і пригоди на свою голову разом шукали, і спільні друзі були, сварилися, мирилися, обзивали один одного, іноді просто ненавиділи, але як то кажуть «від любові до ненависті один крок.» Вони цей крокзробили і на початку 90-их ці, колись «закляті вороги» сталичоловіком і дружиною =) Ну а незабаром з'явився і я на це величезнесвітло. В той час особливо не було, тому дозволити собі такурозкіш, як автомобіль ми собі не могли, але одного прекрасного днябатькові моїм прадідом був подарований автомобіль ЗАЗ 968. Багаточого він побачив - і на моря, і в села, і на роботу, і з роботи Алеодного разу нам нагодилася можливість купити «Жигулі», який булипідібрані нашим родичем – людиною, яка розбирається в автомобілях.Я тоді був маленьким, але чомусь запам'яталося мені це дуже добре…Був теплий літній день, я сидів на задньому сидінні нашого«Запорожця», батько за кермом. Їдемо, а довкола дерева, будинки, квіти. Повертаємо на одну вулицю, повертаємо на іншу, третю. І осьми під'їхали до незнайомого двору і зупинилися:Що, де ми, хто цейдядько? — крутилися думки в голові. Батько вивів мене з машини і мипішли до цього незнайомого дядька. Тато пішов про щось з нимрозмовляти, а я почав крутитися біля зеленого жигуленка, що стояв уцьому дворі, розуміючи, що скоро ця машина стане нашою. Я ходив і здитячим подивом все розглядав, мацав. Раптом до мене підійшовбатько і сказав: "поїхали! )". Я дуже зрадів, але сіли ми не в цювелику гарну машину, а пішли назад до свого ЗАЗу. Я нічого нерозумів і не знаю, що там у мене в цій маленькій головці діялося, але в мене почалася жахлива істерика, я не хотів їхати, я хотів ідалі розглядати машину, відкрити двері, залізти всередину, покрутити кермо, але батько провадив мене все далі і далі від неї, я думав, що більше ніколи її не побачу і заплакав… Заплакав так, ніби у мене відібрали щось мені дуже дороге…
> Звичайний літній день на околиці міста:тиша, яка заворожує, тільки чутно як вітер грається з листям на старій абрикосі і якпарочка горобців все ніяк не можуть вирішити, хто ж має рацію. Алевітер, як зляканий хлопчик десь зникає, птахи припиняють своюсуперечку і тиша порушується ревом двигуна. Проїжджаючи повз нашподвір'я, це диво техніки замовкає. З нього вийшла пара молодиххлопців і постукали до нас у ворота. Батько вийшов і радісно провівїх до гаража. Я ж пішов надвір подивитися, що ж змусило замовкнутиприроду. Надворі я побачив «Запорожець» на кузові якого не буложодного рівного місця. Я посміхнувся і побіг до дорослих спробувативникнути про що вони там розмовляють. Молодий хлопець стояврозглядав нашу машину і тут до нього підійшов я: "дядьку, а ви і знашою машиною таке зробите? ", На що він з усмішкою відповів: "так, ми спеціально купуємо машини, щоб потім розбити їх". Природно, цебув жарт і саме цим хлопцям ми продали наш ЗАЗик. Тепер у гаражібуло порожньо... На вулиці чутно як тато відчиняє ворота, гавкаютьсобаки і знову чогось там дірчить =) У двір в'їжджає машина, з якоюя так не хотів розлучатися. Як я дізнався пізніше, це був ВАЗ 21011979 р.В. І відразу після покупки вона поїхала до родичів наремонт. Нічого грандіозного тоді зроблено не було, що пізнішезіграло поганий жарт. Були заварені деякі дірки, було знято старий01-й двигун і його місце зайняв двигун 1.6 з 2106 — «нулячий», якказав тато) Ходова була повністю перебрана, кузов бувперефарбований у червоний колір, а саме «Рубін». Дане ТС також малосвоє ноу-хау - гнучкий підлогу)) Фішка полягала в тому, що іржаведно, яке можна було пробити викруткою заливалося смолою, поверхякої лягав мішок (білий такий, його часто використовують дляперевезення/перенесення/перетягування картоплі, сміття і в іншиххоз.Целях) - дешево, сердито і як показав час, навіть еФФективно =)Без пригод теж не обійшлося. Знайшовся знайомий даішник (або хтотам), який міг поставити нашу машину на облік (або чоти такогоплану) без виїзду до місцевого МРЕВ, оскільки машина стояла внапіврозібраному стані в гаражі (начебто так все було). Алевиявилося, що в техпаспорті остання цифра № кузова не збігається зісправжньою, тому машина повинна була в обов'язковому порядкупоїхати на експертизу (80 км від міста). Швидко машина була зібранаі своїм ходом поїхала в Бобринець, там все перевірили і всезакінчилося гуд (назад вона теж своїм ходом wacko). Батько всеоформив, отримав номери і з того часу машина прописалася у нас. Осьвласне все, що я знаю про покупку та підготовку до експлуатаціїцієї «ластівки» =) Як часто буває після того, як щось отримаєш, потяг до цього губиться. Так було й цього разу. Я не звертавособливої уваги на нашу машину - хоча скільки мені тоді булороків 6-7. Тоді мене більше хвилювали інші питання:як отриматиновий конструктор «LEGO», щоб зліпити з нього спочатку те, щовказано на інструкції, а потім хімічити щось своє; чи попливекораблик, який я так довго і старанно проектував і заливав клеємзадля збільшення міцності каркасу та кращої водонепроникності; декраще переслідувати злочинця:на гірських дорогах, що пролягалидиваном, або містом, побудованим з того ж конструктора «ЛЕГО»; чизможе старенька моделька з відірваним дахом наздогнати того самогопорушника на новому «Порші» (купленого здається за 1.20 р.)» Так, як ви помітили фантазія в дитинстві у мене була дуже хороша.Скільки себе пам'ятаю (а пам'ятаю я себе десь років з 4-5), так явесь час чогось там крутив, розбирав, збирав, взагалі ще здитинства цікавлюся будь-якою технікою (саме тому і вступив уполітехнічний XD ). Ну так от, машина собою не являла для менеособливого інтересу, правда пам'ятаю дуже радів, коли батько дававмені покермувати (але виключно на колінах, так, як до педалей ще недіставав). Почувався гордим, коли в дощовий день тато збирав подорозі моїх друзів і віз до школи. Пам'ятаю магнітолу, зняту із«Запорожця», яка не ловила ФМ. Пам'ятаю, як ми цю магнітолупоставили на «Москвич 2140», а з нього зняли касетну. Пам'ятаю, яквона ламалася і працювала лише за допомогою маленької палички, щотримає касету. Пам'ятаю пісні «Ненсі», Добриніна, «Сонечко» таінших російських виконавців 90-их, яких так любив слухати мійбатько. Пам'ятаю куплені три касети шансону за ціною однієї))Пам'ятаю цей холод у салоні, коли восени вставали о 4.30 ночі, щобдо 5-6 ранку прибути до села пасти корів)) Пам'ятаю як завжди мріявпосидіти на передньому сидінні, але вік не дозволяв. Пам'ятаю цідизайнерські дверні карти, які батько зробив сам, оббивши ДВП, вирізаного у формі дверей якоюсь червоною тоненькою матерією звізерунками та ручками склопідйомника, яких ніколи й не було.Тільки БАТЯ мав право відкривати вікно якоюсь хромованою ручкою, щолежала під його сидінням, але іноді і мамі діставалося це право))Пам'ятаю як на природі намагався заснути в наметі з іншими дітьми, але не міг і тоді пішов до машини став будити батьків. Ті звільнилимені заднє сидіння (млинець, а як же вони думали заснути напіднятих передніх сидіннях =)? ), але я і там не заснув і все-такипішов міститися в намет. Пам'ятаю, як мішками возили картоплю наній, з повним сімейним комплектом (я, тато, мама, бабуся, дід, 2собаки + купа важких сумок), розвиваючи тоді пристойні 80-90км/год. Пам'ятаю, як улітку ми з батьком її мили під вишнями білянашого двору. Пам'ятаю як на річку їздили і проїжджали там де іншіі не сунулися (батько підставки під пружини поставив – ваще ЖИП бувз «правильним ухилом»). Пам'ятаю як їхали з бабусею до села:їдемодорогою, все в снігу, слизько, тато повертає на дорогу і машинузаносить! Епт, як усі тоді злякалися, бабуся починає кричати, але…я сиджу ззаду «гонщика» і бачу що ситуація вже під його контролем, а машину ще носить:«Олег, №@^%$% мати, щоб ТЕБЕ з твоєю машиною @)$! & !$)@$##, я лучче на автобусі буду виздити, висади мене, Олеєєєг! » Я просто паДсталом, а він далі:туди-сюди, туди-сюди, самугорає))) Нормально доїхали, вже і їхати треба. З цього села струм2 виїзди і все під гору, а літня гума без всяких там ланцюгів ішипів. Картина збоку:набираємо швидкість, в'їжджаємо, проїжджаємокілька метрів і плавно завантажуємося назад. У салоні приблизно таж картина, і знову «Олеєєєєг! ». Розвернулися і поїхали іншоюдорогою (там траса і як слід посипали піском). Пам'ятаю, як колесоміняли і машина з домкрата злетіла попутно здерши шар фарби.Пам'ятаю, як весь час у салоні курно було бо кузов був не зовсімцілісним. Пам'ятаю, як їхали в село, але вже з мамою. Пішли вгараж, сіли в машину, приходить начальнику і сідає за кермо.Поворот ключа, стартер покрутився, але машина не завелася, ще раз –те саме. Батько відкриває капот і занурюється у всі ці проводки, кришечки, контакти. Давай заводити - 0. Ми з мамою сидимо чекаємо, тато починає нервувати, ми хвилюватися. Туди-сюди - ну незаводитися хоч ти трісну. Батя не витримав і крикнув:«@$& @*@! Якщо ти зараз же не заведешся, *& %%^& %$, поїдеш з кручі! » Іяк тільки він це сказав, двигун добре завівся і почав працювати)) Іот не кажіть тепер, що машина вас не розуміє. Пам'ятаю як убагатьох машин, коли вони починали гальмувати, дико верещалигальма, а в нас такого не було і я думав, що це не правильно. Алеяк я був радий, коли й у нас у машині з'явився цей вереск. Пам'ятаюяк батько любив і любить говорити про нашу хром.Решітці:«Така єтільки в мене» (майклу Джексону таке і не снилося XD) - зважаючи нате, що хром був злегка покоцаний і мав не дуже естетичний вигляд, посередині (у вигляді прямокутника ) грати були зафарбовані вчорний колір. Я нашу машину тільки по ній і дізнавався, тому що нуне міг я запам'ятати наш держ.Номер)) Пам'ятаю конверт на лобовомусклі (як купили машину - весь час їздили з надбитим склом).Пам'ятаю, як повертаючи, у тата кермо так і залишилося в руках.Скотч нам на допомогу! ))) Так і їздили, поки не поставили маленькийтриспицевий. Пам'ятаю акцію «Геть лінолеум! » - Поки тещі не буловдома, зяток швиденько скрутив килим у її спальні, виніс, розрізавйого і він зайняв почесне місце в салоні автомобіля =) А взимку, років 5 -6 тому, у нас обікрали гараж - забрали багато чого, алеголовне новий акумулятор, після чого машина і стала ... У тата небуло ні часу, ні зайвих грошей щоб займатися машиною, тому вонастояла ... Але я весь час був біля неї - вичищав, натирав щобблищало, а батько казав, що дарма - все одно не поїде, та й робитиїї треба. Ці слова мене зачіпали, я ображався на нього, закривавгараж і думав що більше туди не зайду, але наступного дня, як ні вчому не бувало, я знову лазив біля машини. Після чергового татовогодокору, я став потихеньку розбирати машину. Звичайно, через бракдосвіду, знімалося все потроху і досить довго і ось через рікмашина стояла повністю розібрана. Побачене не обіцяло нічогохорошого – цілим був тільки дах, а все інше треба було замінити.року я зайнявся цим. Сайти, дзвінки, листи - нічого придатного небуло, та й батько казав:«Ну навіщо тобі цей Жигуль, це все подурості, потрібно брати честь нове (хоча грошей на це «нове»немає), ти сам розумієш що таке машина 40-річної давності, як ми знею мучимося і т.Д.», але я твердо стояв на своєму і домігся того, що тато змирився з моїм бажанням =) Машину шукали мені все:і батькопридивлявся, і я на сайтах щодня зависав, дзвонив, їздив, дивився, навіть мама брала у цих пошуках найактивнішу участь.
<
Червень – літо, сонце та сесія. Для себе вирішив - якщо добрезакінчу навчання, то однозначно візьму машину і трапилося диво -знайшов хорошу 21011, навіть відмінну за свої гроші - вонапотребувала фарбування, але кузов був хороший (пороги правда вжеварилися), двигун після кап. Ремонту. Вже й умовив батька приїхатидо Києва, контрольний дзвінок продавцю – «У машини накриласякоробка, коли поміняю не знаю». Млинець, як же бути? «Все, па, відбій…» і з пригніченим настроєм став збирати речі додому…Задзвенів телефон, беру трубку – «Вань, дзвони батькові, він машинузнайшов». Ці мамині слова мене заворушили. Цією машиною виявивсяВАЗ 2101 1974 р.В., яка 35 років вірно служила одному власнику. Яне міг дочекатися дня, коли нарешті поїду додому і побачу її. Звокзалу додому, закинув речі і миттю помчав до центру міста. Тамзустрівся з батьком, і ми разом пішли до діда. І ось я їїпобачив... Передок варений і не зовсім рівний, пороги підгнили, двигун брудний, але машина чимось зачепила і після огляду у людини, яка знається на машинах, було прийнято довгоочікуване рішення пропокупку автомобіля...
< Ця розповідь була написана буквально відразу після покупкиавтомобіля, а тоді я про цю машину ще практично нічого не знав ...Так, ми її оглянули, був поставлений вердикт, що авто билося (несильно) і варилося - панель передка і передні крила (принаймні єприпущення, тому місця під кругле дзеркало немає, а воно має бути).Але в цілому кузов зберігся досить непогано для своїх років) Цямашина дійсно піклуватися про мене - було кілька ситуацій, коли засвоєю дурістю створював аварійні ситуації, але аварій не траплялося- таке враження, що вона мене оберігає, "янгол-зберігач".
За час експлуатації було замінено:
мотор;
— ВАЗ 2103 (1.
