1978. Один день із життя

Чому саме 78-й? А чому і ні? …
Промінчики сонця весело відбивалися від крижаної кірки дороги, десьвдалині чути, як по вулиці неспішно трясеться стара вантажівка, трусячи кривим кузовом і чхаючи густим чорним димом) Он ЗінаїдаЗахарівна повертається з роботи – сьогодні у неї був складний день- на завод прийшов величезний держзамовлення і їй довелося цілийдень стояти біля верстата.Мало зараз тямущих фахівців - молодьнедосвідчена і у них тільки пісні та танці в голові.Ось ідоводиться їй працювати за трьох.Ну нічого - не вперше) Та й дотого ж премію обіцяли виписати. Що аж зуби зводить.Хе, якщоприслухатися, то можна почути як зуби нацокують якусь пісню.Мотив яще не розібрав, але щось добре і дуже знайоме) Знову дятел) Що жйому не сидиться в теплому дуплі? у нього нічна зміна? Ну типодивися на нього - сидить і вперто довбає, довбає дерево. Мабутьза день під корою комахи заворушилися, а він це й почув – бач якийчутливий)
По радіо говорять про новини в країні, на екрані новенької«Березки» крутять концерт Лещенка. Який же все-таки в ньогоголос... А що то за концерт? Чи може свято яке? А я ось думаю -чого ж людей так мало - всі сидять по будинках і дивляться - аджене часто таке показують. Ось тільки Зінаїда Захарівна повільно іакуратно по замерзлій дорозі йде до себе додому, де на неї чекаєкіт Мурзик і фотографія сина в рамці на столі - він поїхав десь назахід, підкорювати простори нашої величезної країни - інженер він унеї, а вони зараз потрібні як ніколи. А чоловік загинув на війні, 44-го. Ось так і живе одна, з Мурзиком.
От цікаво ось так от іноді просто стояти і дивитися - як життяпроходить повз тебе, ні, не відлітає, не тікає, просто як повз тебепроходять люди, проїжджають машини, автобуси. Про що думають тілюди? Що у кожного на душі? У кого що болить? У кожного своїсекрети, свій біль, своя радість.

Сонце сідає за лінію горизонту, земля вкривається мороком, але ні –темрява не переможе – ліхтарі! ) Вся вулиця перетворюється в однусуцільну гірлянду) краса) Начебто й нічого особливого, але дорога збруківки, лютневий мороз, темрява, і світло ліхтарів створюютьнезвичайний шарм – якось на душі теплішає. Тиша, самотність? Можебути. А може це все просто концерт Лещенка? )
О, ось оголошення. Треба б і мені своє приклеїти – знайшов учорапортсигар. Видно, що старий, ціна на нього не велика, але там єнапис «Миша, пам'ятай про мене». Значить комусь він дорогий. А щоя? Я навіть не курю) треба добре діло зробити.А вруг знайдувласника, а раптом він зараз шукає його? Душа просить пісень, тілотепла. Влаштуємо концерт? А що, я завжди з собою керую гітару. Нутак, про всяк випадок. Ніколи не знаєш коли захочеться поспівати, пограти, згадати старі акорди. Так, все-таки грати на морозі –справа невдячна. Руки дубіють і нічого зіграти не вдається. Ну щож, збираємо речі і їдемо… Додому, в тепло, до рідних таблизьких…