Що воно таке?

Запчасти на фото:IN220
Бо це фактично живий журнал машини, то треба його періодичнопоповнювати записами.Ось сьогодні на мене чогось нахлинуло...
Ось що в ній такого? Вона стара, іржава.Може це я такий? Може простохронова звичка прив'язуватися до всього? ... Але з нею, в ній япочуваюся комфортно... Вона ненав'язливо так бурчить мотором, а янакручуючи гучність на улюбленій хвилі кудись їду... Куди? ..Навіщо? Просто їхати.Дивитись на людей зі свого світу, світуогородженого чотирма дверима.Направити старомодну кватирку собі вобличчя і отримуючи приплив свіжого повітря посміхатися.Нехай всехрінова, але тут мені добре.Тут я йду від усіх.Тут я такий, який яє насправді... І таким я йогу бути тільки з нею наодинці... Якщохтось ще — вона починає нервувати, так само як і я... Вона бурчить, сіпається, показує свою вдачу і намагається мені сказати, що хочебути тільки зі мною. Але ж і справді - як тільки ми вдвох - всеідеально. Тиша, спокій, плавність. Вона тихо шарудить, а в мене насерйозному обличчі часом пробивається ось та щира посмішка. А можеі не пробивається, але на душі спокійно. Люблю вечір, захід сонця, ніч, коли вмикаєш прилади. Вона стає трохи іншою. Тьмяне світлопанелі приладів, совкові лампочки, стрілка плавно піднімається відпозначки "0" і потроху йде вгору. Люди обертаються. А нам все-одно.Лише улюблена хвиля, просиджене сидіння, тонке кермо з витонченимкільцем. І нехай зовні вона здається старою, але всередині воназавжди залишається молодою. Її душа — так само молода, як у 70-х, коли вона вперше побачила сонце, виїхавши з цеху Тольяттінськогозаводу. Вона друг, втілений у залозі. Їй точно не важливо хто я, чого досяг у житті, як я виглядаю, їй головне щоб хтось доглядавїї, просто стежив і любив. Нехай не так як людину, але щобвлагоджував душу. А мені нічого не залишається, як дати їй це. Вонамені повірила, і я її не підведу…