Насамперед хочу написати, що машина не розвалюється на ходу. Я її доглядаю, всі втомлені запчастини міняю відразу. Для мене поняття "доглядати машину" — це не мити її кожен день, а не допускати запчастин, що розболталися, які ось-ось розваляться. Я на СТО буваю частіше, ніж на мийці, але роблю там тільки діагностику і дрібний ремонт, такий, де важко накосячити, а так волію сам лагодити!
Машину купила дружина, я був проти покупки, але вона щодня мені розповідала, як було б зручно, щоб у нас була машина. І я якось не витримав і сказав: — все, бери з собою маму і йдіть купувати машину. На запитання, яку, я сказав, що мені пофіг. Я ж сподівався, що одна студентка, інша пенсіонерка — хто їм дасть кредит. Але, вірите, коли прийшов додому, дружина каже: - Все, кредит оформили, прийшла позитивна відповідь, скоро підемо забирати машину. Я прозрів, куди дивляться банкіри. Ну добре, забирати так забирати, а я вже років 5 як перестав їздити на чому-небудь, т.к. розбив мотоцикл, машину (чужу) + пару ДТП без серйозних наслідків, але це вже інша історія.
Було не просто: мені треба було наліво, а світлофори, що стояли ліворуч і праворуч, включалися зеленим по черзі. Як тільки закінчувався потік з одного боку, тут же підкочував з іншого. Ну я з горем навпіл доїхав до мами (туди ближче було) і сказав, що до ночі нікуди я не поїду. Вночі трішки потренувався, і наступного дня майже впевнено сидів за кермом. Але поки я впевнено сидів у пробці, мене не помітив МАЗ, торцонув у двері і поїхав (страховка все відшкодувала). Потім через 2 місяці я по ожеледиці влетів у клумбу з буту, капот був на лобовому склі. Чотири місяці мені то страховики, то банк, то СТО морочили голову, але все-таки зробили машину. Але не довго я радів: як прийшла зима, я провалився одним колесом у яму, брат мене виштовхав, тільки крило стало якимось опуклим.
А один день був у мене взагалі супер: їду я по дорозі, а мені чуваки в жовтих жилетах махають. Я зупинився, вони кажуть, що там дерева пиляють, дорога перекрита, їдь по рейках (поряд проходили трамвайні шляхи). Я, перескакуючи через першу рейку, розрізав 2 колеса. Години 2 я чекав, поки мені привезуть другу запаску, проїхало пару десятків машин по тих рейках, але жоден не порізав собі колесо. Завіз колеса на шиномонтаж і поїхав на роботу. Тут дружина попросила звозити її підписати диплом, ну ми з'їздили, підписали, і повертаючись назад на роботу, я наздогнав 7-ку. Коли я нарешті доїхав до роботи, я сказав, що більше нікуди не поїду до 12 ночі, а то день якийсь не мій.
З часом я не раз почав помічати, як іноді рятує мене машина, і чим далі, тим сильніше почав до неї звикати. Тепер ми з нею живемо в гармонії, я намагаюся робити, що можу для неї.





















































































