Мрія ідіота або Педальний Москвич . Частина 1. Покупка.

За всю літню експлуатацію автомобіля відбулася всього одна маленьканеприємність - я похер кришку від бензобака. Ну це навіть на краще, тому що в мене стояла новоробна кришка на кшталт М-407, а вдалосязнайти ще радянську алюмінієву кришку, і навіть безвм'ятин.Повністю її відполірував, і тепер все виглядає набагатокраще, ніж раніше.
А так з машиною все ідеально, і навіть розповісти про неї особливонічого... Я помітив, що якщо хочу щось переробити, модернізувати чизмінити – виходить тільки гірше. Підтримувати, і регулярноперевіряти всі вузли та агрегати автомобіля.Були варіанти взятиякусь машину і зробити щось на кшталт Бойової Класики :заварку, фендера, люті розварки, пошаманити з двигуном, або взагалісвапнути, дроселя, міський камуфляж, римгеп, BBS із дзеркальноюполицею і т. Д. Коротше «вай каща». Так як це теж вимагає чималихфінансових вкладень, які я на даний момент навряд чи подужаю. Тодіпро них ще нічого не знав. Я знав лише те, що це була мріяабсолютно всіх радянських дітей, і здійснювалася вона далеко не укожного, тому що стояли вони досить дорого, і були дефіцитом.
Тепер вони коштують дуже дорого. Я пару років тому зайшов на«Slando» (український сайт оголошень), і продавалася лише однаєдина машинка, некомплектна, з дуже кривим кузовом, зеленогокольору, дуже погано пофарбована, і просили за неї 11 000 грн (натой час трохи більше 1300 доларів) я тоді просто офігел від ціни затакий стан, Майже як за Москвич, Жигулі чи Волгу. На інших сайтах упродажу їх не було взагалі (було лише одне оголошення про взяття воренду Педального Москвича для фотосесії, майже в ідеальному станіз невеликими відхиленнями від оригіналу (кермо, скло, ліхтарі, двокольорове забарвлення). Чесно кажучи, я не очікував побачити всеодне оголошення, і ціну, яка перевалює за «тонну зелених» І відразуж поставив запитання «чому? », тим більше, що ці машинки буливипущені порівняно недавно (80 — початок 90-х), а все дуже просто —кузова цих машинок робили з листового металу, який використовувавАЗЛК для «конвертів» (лицьова частина дверей, капота, даху) івідповідно цей метал був відносно м'який, майже на будь-якійплощині були «хлопуни», посилень по кузову майже не було, і він невитримував навантажень, і через пару років вже машинка приходила внепридатність, тому їх залишилося дуже мало, і тепер цесправжнісінький раритет.Там таких машинок було трохи більше, іпродавалися навіть деякі запчастини до них, які стояли простонадхмарних грошей. І ціни на самі машини були різні, алездебільшого вони все одно стояли дуже дорого. І я закрив сайтиоголошень і забув, тому що гроші були потрібні та направлені в іншерусло (тоді я тільки починав робити машину). Але нещодавно, як явже згадував, ми з другом заговорили про педальних Москвичів, і тутмене осяяло «Хмм… а чому б і ні? » Саме з цього і починається мійновий проект. І я просто загорівся цією ідеєю. Я попросивaleksander20, щоб він шерстив усі сайти оголошень, може все-таки щось та знайдемо за адекватною ціною. Я почавмоніторити всю інформацію, дізнався, що окрім Педальних Москвичівбули ще й «Львів'янка», «Райдуга» та «Нева», які для мене цінностіне становили. Були ще й довоєнний «ЗіС» та післявоєнний «Урал». Алеза такі екземпляри в близько-ідеальному стані просять стільки, щоможна взяти нову «Lada Granta». Педальних Москвичів було лише 3серії. Про першу та другу серію я навіть не мрію, бо їх простонеможливо знайти. А третю серію знайти надія таки є. Друг і япрошерстили всі сайти, На ОLX (Slando) був лише один педальнийМосквич, помаранчевого кольору, дуже погано перефарбований, весьм'ятий, некомплектний, і ціна стояла 10 000 грн (на сьогоднішнійдень:388 доларів). Для екземпляра в такому стані це дорого, йдемодалі. Перейшли на інший сайт, там було цілих три варіанти.Відвертий мотлох, тільки м'ятий кузов і колеса – ціна 5700 (221долар), і майже комплектна, м'ятий кузов, стан гірший за середній –ціна 10900 (427 доларів). Ці всі варіанти не підходять як мінімум здвох причин - це дуже дорого, і відновлювати його нерентабельно, ізапчастин практично не знайти. А ось третій варіант менісподобався. Машинка майже вся комплектна, трохи м'ятий кузов (площини), машинка навіть повністю в рідній фарбі, що дуже важливо, тому що якщо машинка фарбована, то хто знає, що ховається під шаромфарби. У цієї машини була лише поверхнева іржа, і повністю робочийстан. І що найголовніше адекватна ціна за цей стан, але була однапроблема – це був аукціон. До його завершення було 15 днів, хтознає скільки б за нього поставили. Я не дуже люблю аукціони, томущо на подібний товар в останні секунди аукціону ціна може піднятисяв три рази від тієї ціни, що була кілька хвилин тому. Я пишугосподареві, мовляв, «за скільки ви його можете продати прямозараз? ». Він назвав ціну, яка мене цілком влаштувала. І все начебтодобре, але наступного дня запропоновану мною ціну побили нааукціоні. Я звичайно ж засмутився, тому що більше я запропонуватине міг ... Потім подумав, що більше я таку машинку не знайду, ітаки зайняв гроші у друзів, у батьків. Зателефонував із власником ізапропонував трохи більше поставленої ціни, і сказав, що вам недоведеться з нею тягатися на пошту, бо я її заберу особисто. Вінсказав, що подумає, порадиться і передзвонить. Передзвонив вінчерез хвилин 40, і я Вам скажу, що це були найдовші 40 хвилин умоєму житті. І тут він дзвонить, і каже, що він згоден з моїмиумовами, і вже зняв її з аукціону. І в цей момент моєї радостіпросто не було переділу. Це просто треба було бачити. Від іскор умоїх очах можна було прикурити сигарету. Домовилися зустрітисянаступного дня. Благо Машинка перебувала у Дніпрі (дніпропетровську), що відносно неподалік Кривого Рогу (150+кілометрів). І ось 6 вересня я поїхав туди рано-вранці автобусом.Мене дуже виручили Яндекс карти – по них я все переглянув, на якумаршрутку сісти, куди пройти, і без жодних проблем дістався місцяпризначення.

Зустрілися і він мені її показав. Я педальний Москвич наживо бачивуперше, і він виявився трохи більшим, ніж мені здавалося. Відразуз'явилася думка, «а як його, млинець, дотарабанити до хати». Алемені вже було на всі труднощі покласти, головне, що він мій! Я зпродавцем відповів, ми його обмотали в харчову плівку, потиснулируки, і попрощалися. І ось перші його фото:І в ці моменти я дужесильно пошкодував, що не приїхав на своїй машині. Його жах якнезручно нести, я відразу зрозумів, що його доведеться везтиелектричкою, бо не в одну міжміську маршрутку мене з ним непустять, та й він туди нормально не влізе. Довелося їхати трамваємдо вокзалу, І поки я пройшов з Площі Островського до Вокзалу, (місцеві зрозуміють де це) мене люди в прямому сенсі супроводжуваликоментарями. "ухти, а я про таке мріяв", "вааау, де ти такийдістав? ", "продай його мені", навіть просили його фотографувати.Слава Богу вже на вокзалі було порожньо, і я спокійно міг зачекатина свою електричку. До речі, дуже порадувало стан днища машини.Таке відчуття, що її майже не експлуатували. Ну і в електричці, Слава Богу, була купа вільних місць. І я спокійно поклав Москвичана сидіння і нікому при цьому не заважав. .

і поїхали в гараж:Запчастини на фото:AE1949
Передусім хочу сказати велике Спасибі моїм батькам за те, щодозволяють мені і схвалюють (брешу, не зовсім схвалюють) такіцікаві, дорогі та марні іграшки. Дякую моїм друзям за допомогу, якфінансову, так і фізичну, а також дякую anton408, зате що зустрів і привіз мене і мій цінний вантаж у гараж.
З цього запису і починається повна реставрація ПедальногоМосквича.Запчасти на фото:AE1949
На цьому все . Усім добра та удачі.