Для багатьох автомобіль — це щось більше, ніж просто залізяка, для мене ж це частина мого життя. Все почалося в 1997 році, коли цей Opel Ascona C hatchback 1.6 (16N) з пробігом 89000 км був куплений у старого німецького діда, пригнаний з Німеччини, щоб бути купленим моїм дідом. Мені було 4 роки, але я виразно пам'ятаю той день, запах салону і перше враження від цього пепелаца.
Опель оселився у затишному, не сирому гаражі, де прожив 20 років під не дуже хорошим крилом людини, яка 45 років проїздила на вантажній техніці. Було тільки доливати, коли рівень був мінімумом. Антифриз — це все підступи заходу, тільки вода з колодязя, тільки хардкор. Кріплення задньої балки так не щитало. Одне в цьому всьому мене дуже тішило: дідусь за 20 років володіння автомобілем проїхав близько 30000 км.
Я вперше сів сам за кермо в 11 років, і з того моменту зрозумів, що люблю цей автомобіль. З того часу минуло 14 років, а я люблю цю машину лише більше. На постійній основі я володію цією машиною близько 7 місяців, і за цей час я став сильно біднішим. Я велосипедист зі стажем, і це був основний мій транспорт, і коштував він більше, ніж ринкова вартість моєї Аські, коли я її забирав у діда. Коли треба було кудись поїхати, я завжди брав у батька Chevrolet Aveo² (відро бездушне). Але підвернулася хороша робота, де потрібен був автомобіль, і я зрозумів, що час прийшов.
Останні кілька років Opel заводився вкрай рідко, дідусь не їздив через погляд, я його часом возив куди попросить. І начебто все у тачки було супер. Але простий довжиною 20 років — це не так просто. Автомобіль себе чудово почував, коли треба було звестися і проїхати 10 км до дачі та назад. Але коли я взяв автомобіль у роботу і почав їздити на ньому щодня, всі 30 років автомобіля дали про себе знати. З цього і починається історія мого улюбленого автомобіля.




















