Ось вона, моя Хонда, винуватка урочистості та моя неймовірна радість літа 2013! Коли я остаточно зупинився на Акорді, мною були переглянуті напевно всі оголошення на сайтах з продажу авто, але тільки до однієї мене тягнуло як магнітом. Запала вона мені відразу і все. Правда, ціна була трохи впритул всіх моїх коштів, тому сподівався, що раптом знайду щось трохи дешевше. Та й хотілося знайти машину у своєму місті, але побувавши на нашому авторинку пару разів, я зрозумів, що це буде довга історія. Акордів 6 покоління взагалі не було, тому було прийнято рішення шукати машину в сусідніх містах!
Пройшло зовсім небагато часу, і я в лічені дні після подачі оголошення про продаж своєї колишньої 21099 успішно її продаю. Емоції були змішані: одночасно радість від наближення до своєї мети і трохи суми. Кожен господар, який любив свою машину, зрозуміє, про що я кажу, особливо в момент, коли зовсім чужа людина тисне тобі руку, сідає в ТВОЮ машину і їде… а ти стоїш і дивишся, як твоє дітище останніх років від тебе все далі і далі! Скажу одразу: довго я не сумував, бо одразу приступив до прискореного пошуку своєї Хонди. Без машини на довго залишатися я не хотів, тому знав, що найближчим часом треба її купувати… але яку? Як завжди, є кілька варіантів, які збивають тебе, змушують мучитися і аналізувати, який вибір буде краще, гірше і чому.
І ось у своєму браузері ставало все менше і менше відкритих вікон з оголошеннями Акордів. Остаточно залишилося три варіанти, і кожен в різних містах, плюс-мінус в однаковій не дуже близькій відстані. Це вже абсолютно не бентежило, я був готовий їхати за нею хоч в Зімбабве. Вибір був остаточно зроблений, і я вирішив вирушати за тією, яка мені з самого початку не давала спокою. Все-таки кохання з першого погляду зробило свою справу!
Їхати в один бік 350 км теж окрема історія. Можу сказати одне: коли я вперше побачив Хонду, що наближалася до місця зустрічі, то це почуття можна порівняти з почуттям першого побачення з дівчиною! І як би все красиво не починалося, але з низки непередбачених причин купити її в той день не вийшло. Так що їхав назад, мовчки дивлячись у вікно, розчаруванню не було межі. Я навіть не міг уявити, що доведеться повертатися додому знову в якості пасажира! Було три болісних дні, поки все не зважилося, і нарешті я знову вирушив за нею. Цього разу все пройшло успішно, і ось він, момент істини – ключі вже в руках, перед тобою твоя недавня мрія… життя прекрасне. Якщо сказати пару слів про те, як було їхати на ній назад додому, то це нічого не сказати!







































