Рунули далі. Тримаємо шлях на с. Золотоношу від туди на с. Чапаївкучерез Дніпро і ми на місці. Будемо ще засвітло. Залишилося зовсімнебагато… Все вже подумки в Черкасах.
Але не встигнувши дістатися Золотоноші, на одному з розгалуженьдоріг нас гальмують ДАІшники і цікавлячись, куди ми прямуємо, радісно повідомляють нам, що переправа через Дніпро закрита наремонт і що нам тепер треба повертатись назад до Софіївки, а звідтина Канів. Це майже 150 км. Гака! Нашій агресії не було меж! Мипрофтикали вказівник… Але робити не було чого, треба було їхати. Яне можу описати словами якість дорожнього покриття на цій "об'їзній" дорозі. Яма на ямі. І це з нашим "причепом", у якогопозаду практично немає ходової. Рухати ставати все складніше —настає сутінки.
На одному зі спусків останні промені сонця сліплять очі так, що Юрапоморгуючи фарами просить, щоб ми зупинилися. Крім того, зновузлетіла гайка зі штока амортизатора, а його різьблення вже здоровопропилило опору. Треба було терміново зупинятись. Скатившись зіспуску ми опиняємось на березі Канівського водосховища.Приголомшливе видовище! Таку кількість води очікуєш побачити хібащо в морі, а тут прісноводна водойма, яка закочується аж за самийобрій. Іншого його берега практично не видно. Ми, на якийсь час, залишаємо машини на узбіччі і долаючи невисокий бетонний бордюр, побетонних плитах, якими встелено весь берег водосховища, спускаємосядо води. Олег і я обережно спускаємося, — ми знаємо якимипідступними можуть бути ці плити. Мали необережність із нимипознайомитись, коли їздили по роботі до Кременчука. Тоді один ізнас ледь не ухнув у воду на березі Світловодського водосховища, підсковзнувшись на візуально-сухій рослинності, якою вкриті ці жплити до метра над рівнем води. Потім, неймовірно складно вибратисяз цього капкана, тому що під водою слизькі водорості, сам ти весьмокрий і те, що здавалося сухим, тепер теж мокре й ковзає.Отделались тоді легким переляком, чувак намочив ноги до колін, іякби ми до нього вчасно не приспіли, так би і зісковзнув у воду.Справа була в січні, зараз звичайно вода тепліша, але від цьогоспуск не став менш небезпечним.
Миша спускався за нами, а я лівим оком спостерігав як Юрчик, якийзлегка обігнав нас, звалившись на плити сповз у воду по саму груди.Я тільки й встиг йому крикнути — обереж… Луц! І чол уже у воді.Звичайно, поки він намагався вибратися, він був уже мокрий з ніг доголови. Пам'ятайте, він відмовився привести себе до ладу в Києві.Змінного одягу у нього звичайно ж із собою немає. А те, що наньому, тепер можна хіба що смітник викинути, т.К. На його шмоткахне було жодного чистого місця. Він на вигляд нагадував бомжа. Атепер ще й мокрого... Ми допомогли йому видертися. Зате Юрчик, вчерговий раз, надав чудову нагоду Мишкові знущатися з нього — "осьпанда незграбна". По обличчю Юрчика було помітно, що він до смертіпереляканий, але виду намагався не подавати.
Пішов розвісити одяг, щоб хоч трохи підсохла, поки ми займалися "ремонтом".
Нарешті, серед розкиданого по всій машині кріплення ми знаходимо тусаму гайку, якою ми можемо зафіксувати шток амортизатора. А длятого, щоб він далі не пропилив опору, одягаємо на штокнапівсферичну шестерню приводу помпи охолодження двигуна, яка якчашка лягатиме в отвір опори і тепер шток буде нерухомий хоча б угоризонтальній площині. Але, як і раніше, гайка на ньому незатиснута, тому що ми нічим не можемо її дістати, — не міститься неодин ключ, шток крутитися. Його доводиться тримати руками, аплоскогубцями накручувати гайку. Крім того, сточилося різьблення іруками її вже не накрутиш. Залишається сподіватися, що в Каневі мизнайдемо хоч один автосервіс, який працює допізна, щоб нарештізакрутити цю гайку і забути про неї. Спільними зусиллями з такоюматір'ю нанизуємо пару витків по різьбленні і вирушаємо далі вдорогу.
Не кидай одного його,
Хай він у зв'язці в одній з тобою —
Там зрозумієш, хто такий.
Mazda з Типалансером в одній зв'язці, як два альпіністи всю дорогу.>
Той самий злощасний амортизатор, будь він неладний!
Ще 5-7 хвилин по березі водосховища, пірнаємо під міст і ми вКаневі.
Трохи відступаючи від теми, але щоб передати атмосферу навколишньоїмісцевості, якою вона з'явилася нам того вечора, згадаю що я, не задовго до поїздки, досить щільно із співчутливим інтересом захопивсяпроблемою Чорнобильської зони відчуження. Раптом усвідомивши, що янічого не знаю про цю місцевість і про масштаби техногенноїкатастрофи, що сталася на її території, я засів на pripyat.com, переглядаючи фотоархіви, відеоматеріали, читаючи статті. В меніоселилися сум і жаль, як про щось безповоротно втрачене. Янастільки перейнявся цією трагедією, що іноді мені здавалося, що яособисто побував у зоні. Я ніби сам ходив цим піщаним ґрунтом, властивим місцевості з хвойними лісами, бачив ці порожні, напіврозвалені будівлі, це назавжди мовчазне місто Прип'ять — уякому застигли примари Радянської Влади 80-х років.
Того вечора, у Каневі, мене відвідали ті самі привиди та ті жбачення, тільки вже не з монітора мого ноутбука. Все що менеоточувало, — порожні безлюдні вулички, споруди часів 80-х з мохомна стінах, тротуари, що заросли чагарником, де з асфальту місцямипробивалася трава. Здавалося ще трохи і я побачу довгу і рівну якстріла дорогу, що веде до атомної станції та обриси самої ЧАЕС нагоризонті. Загалом, навіть якщо розглядати цю місцевість засупутниковими знімками, вона чудово нагадує болотисту місцевістьнавколо річки Прип'ять. Думаю подібних місць багато на Дніпрі.
У будь-якому випадку, досить нелегко в зоні знайти автосервіс, щопрацює після 19:00, поміняти гривню або перекусити. Але нам все жтаки вдалося знайти в Каневі автосервіс.
Тормознувши "сталкера", що похмуро крокує по дорозі, ми з'ясували, що в автобусному парку Канева можуть працювати ще ремонтні бокси.Дяденька люб'язно вказав нам дорогу, єдину через весь Канів.Сказав, що ми не заблукаємо.
Я вирішив пішки прогулятися територією парку і був сильноздивований, побачивши кілька раритетних автомобілів, серед яких бувBMW 40-х років. Досить добре відновлений він поблискував хромомсеред жовтих маршрутних таксі та червоних Ікарусів.
Я підійшов до відкритого боксу і звернувся до майстрів, якіпоралися з дизелем від Богдана. Іду до них і думаю:якщо заразскажу, що проблема з раритетною Mazda RX-7, то, як завжди, залуплять за ремонт — не розрахуюсь. А у мене всього 15 гривень тадрібниці рубля три у кишені. Пояснюю суть проблеми, мене запитують– "що за машина? ". Я по-одеськи ставлю зустрічне запитання: "цеважливо? - Вісімка", - амортизатори ж вісімкові. "вазами ми незаймаємося! " - відрізають майстри. "мазда Ерікс Сім 80-х років" -здаюся я.
"ну давай тягни, подивимося." — каже один із майстрів. Мипідтягуємо риксу до боксу. Майстер підходить, щоб подивитися в чомупроблема і я бачу як у нього кепка піднімається на бровах відпобаченого. Ні слова не говорячи, він іде до стилажу, береінструменти, пару рухів руками і все готове! "скільки я винен? " —питаю. "нічого! " - Відповідає майстер.Я даю йому п'ять гривень, ана решту ми п'ємо на натовп каву з кавового автомата, що стоїтьпоряд на прохідній. "це атрибут сучасності", — думаю я про себенасолоджуючись кавою і подумки повертаючись з 80-х РадянськогоСоюзу в 21 століття Незалежної України. . Дорога тонка, звиваєтьсяяк змія. То підйом, то спуск із різким поворотом, міст, залізничнийпереїзд, знову ремонт дороги та об'їзд ґрунтовкою через якийсь ліс.Бокове скло на риксі відсутнє і Юра, що сидить у ній, починаєпотихеньку замерзати, його мокрий одяг тільки сприяє цьому.Потрібно терміново його з мазди евакуювати, та й він сам взагалі непроти. Потрібно було бачити як цей фрукт, висунувшись з боковоговікна мазди світить ліхтариком від мобільного на трос, щоб непропустити його слабшання. "дуже розумне" з його боку рішення! Особливо, якщо взяти до уваги, що він одягнув сонцезахисні окуляри, щоб зустрічний вітер, пил з-під коліс і мошки не летіли в очі.Питання про те, що він бачив у темряві в сонцезахисних окулярах, залишиться на завжди відкритим… Але треба віддати йому належне —машина не разу не сіпнулася за весь той час, поки він був закермом.
На дорозі навіть місячний світло не пробивається крізь навислі наднами крони дерев. Ми приймаємо сміливе рішення. Для того, щоб хочякось підсвітити мазду на дорозі, ми міняємо на машинахакумулятори. Цілком зарядженого акумулятора з Типалансера маєвистачити для того, щоб на мазді горіли габаритні вогні, якмінімум, до Черкас. А маздовський ми зможемо в такий спосібпідзарядити. Але! Якщо на мазді мертвий аккум, ми дуже ризикуємозаночувати серед полів, заглушивши на Типалансері двигун від ривкана якомусь підйомі. "акум упорядку! " — каже Юрко. Я не глушитьмотор на Типалансер швидко перекидаю клем на маздовськийакумулятор, а акум з Ліонселя ставимо під капот Рикси. Лампочкагорі!
Ми позначили риксу на дорозі. Тепер видно трос і можнарозраховувати відстань між машинами.
Якесь шосте почуття підказує мені, що Черкаси вже близько, мипокриваємо кілометр за кілометром пустельною нічною трасою. А покиЮрчик відігрівається з нами в Типалансері, у мене з'являєтьсяможливість завести з ним розмову про машину та історію їїексплуатації, про Михайла та умови покупки на які я погоджувався, про вартість рикси "за версією" Юрчика і про те, як нам далі бути.Далі ще багато чого було цікавого. Пізніше допишу, так щоперіодично заглядайте…
"— думаю я про себе насолоджуючись кавою і подумки повертаючись із80-х Радянського Союзу в 21 століття Незалежної України.
Трохи поговоривши з майстрами на роторну тематику, ми залишаємоКанів уже з настанням темряви. Дорога тонка, звивається як змія. Топідйом, то спуск із різким поворотом, міст, залізничний переїзд, знову ремонт дороги та об'їзд ґрунтовкою через якийсь ліс. Боковескло на риксі відсутнє і Юра, що сидить у ній, починає потихенькузамерзати, його мокрий одяг тільки сприяє цьому. Потрібно терміновойого з мазди евакуювати, та й він сам взагалі не проти. Потрібнобуло бачити як цей фрукт, висунувшись з бокового вікна маздисвітить ліхтариком від мобільного на трос, щоб не пропустити йогослабшання. "дуже розумне" з його боку рішення! Особливо, якщо взятидо уваги, що він одягнув сонцезахисні окуляри, щоб зустрічнийвітер, пил з-під коліс і мошки не летіли в очі. Питання про те, щовін бачив у темряві в сонцезахисних окулярах, залишиться на завждивідкритим… Але треба віддати йому належне — машина не разу несіпнулася за весь той час, поки він був за кермом.
На дорозі навіть місячний світло не пробивається крізь навислі наднами крони дерев. Ми приймаємо сміливе рішення. Для того, щоб хочякось підсвітити мазду на дорозі, ми міняємо на машинахакумулятори. Цілком зарядженого акумулятора з Типалансера маєвистачити для того, щоб на мазді горіли габаритні вогні, якмінімум, до Черкас. А маздовський ми зможемо в такий спосібпідзарядити. Але! Якщо на мазді мертвий аккум, ми дуже ризикуємозаночувати серед полів, заглушивши на Типалансері двигун від ривкана якомусь підйомі. "акум упорядку! " — каже Юрко. Я не глушитьмотор на Типалансер швидко перекидаю клем на маздовськийакумулятор, а акум з Ліонселя ставимо під капот Рикси. Лампочкагорі!
Ми позначили риксу на дорозі. Тепер видно трос і можнарозраховувати відстань між машинами.
Якесь шосте почуття підказує мені, що Черкаси вже близько, мипокриваємо кілометр за кілометром пустельною нічною трасою. А покиЮрчик відігрівається з нами в Типалансері, у мене з'являєтьсяможливість завести з ним розмову про машину та історію їїексплуатації, про Михайла та умови покупки на які я погоджувався, про вартість рикси "за версією" Юрчика і про те, як нам далі бути.Далі ще багато чого було цікавого. Пізніше допишу, так щоперіодично заглядайте…
"— думаю я про себе насолоджуючись кавою і подумки повертаючись із80-х Радянського Союзу в 21 століття Незалежної України.
Трохи поговоривши з майстрами на роторну тематику, ми залишаємоКанів уже з настанням темряви. Дорога тонка, звивається як змія. Топідйом, то спуск із різким поворотом, міст, залізничний переїзд, знову ремонт дороги та об'їзд ґрунтовкою через якийсь ліс. Боковескло на риксі відсутнє і Юра, що сидить у ній, починає потихенькузамерзати, його мокрий одяг тільки сприяє цьому. Потрібно терміновойого з мазди евакуювати, та й він сам взагалі не проти. Потрібнобуло бачити як цей фрукт, висунувшись з бокового вікна маздисвітить ліхтариком від мобільного на трос, щоб не пропустити йогослабшання. "дуже розумне" з його боку рішення! Особливо, якщо взятидо уваги, що він одягнув сонцезахисні окуляри, щоб зустрічнийвітер, пил з-під коліс і мошки не летіли в очі. Питання про те, щовін бачив у темряві в сонцезахисних окулярах, залишиться на завждивідкритим… Але треба віддати йому належне — машина не разу несіпнулася за весь той час, поки він був за кермом.
На дорозі навіть місячний світло не пробивається крізь навислі наднами крони дерев. Ми приймаємо сміливе рішення. Для того, щоб хочякось підсвітити мазду на дорозі, ми міняємо на машинахакумулятори. Цілком зарядженого акумулятора з Типалансера маєвистачити для того, щоб на мазді горіли габаритні вогні, якмінімум, до Черкас. А маздовський ми зможемо в такий спосібпідзарядити. Але! Якщо на мазді мертвий аккум, ми дуже ризикуємозаночувати серед полів, заглушивши на Типалансері двигун від ривкана якомусь підйомі. "акум упорядку! " — каже Юрко. Я не глушитьмотор на Типалансер швидко перекидаю клем на маздовськийакумулятор, а акум з Ліонселя ставимо під капот Рикси. Лампочкагорі!
Ми позначили риксу на дорозі. Тепер видно трос і можнарозраховувати відстань між машинами.
Якесь шосте почуття підказує мені, що Черкаси вже близько, мипокриваємо кілометр за кілометром пустельною нічною трасою. А покиЮрчик відігрівається з нами в Типалансері, у мене з'являєтьсяможливість завести з ним розмову про машину та історію їїексплуатації, про Михайла та умови покупки на які я погоджувався, про вартість рикси "за версією" Юрчика і про те, як нам далі бути.Далі ще багато чого було цікавого. Пізніше допишу, так щоперіодично заглядайте…
"бокове скло на риксі відсутнє і Юра, що сидить у ній, починаєпотихеньку замерзати, його мокрий одяг тільки сприяє цьому.Потрібно терміново його з мазди евакуювати, та й він сам взагалі непроти. Потрібно було бачити як цей фрукт, висунувшись з боковоговікна мазди світить ліхтариком від мобільного на трос, щоб непропустити його слабшання. "дуже розумне" з його боку рішення! Особливо, якщо взяти до уваги, що він одягнув сонцезахисні окуляри, щоб зустрічний вітер, пил з-під коліс і мошки не летіли в очі.Питання про те, що він бачив у темряві в сонцезахисних окулярах, залишиться на завжди відкритим… Але треба віддати йому належне —машина не разу не сіпнулася за весь той час, поки він був закермом.
На дорозі навіть місячний світло не пробивається крізь навислі наднами крони дерев. Ми приймаємо сміливе рішення. Для того, щоб хочякось підсвітити мазду на дорозі, ми міняємо на машинахакумулятори. Цілком зарядженого акумулятора з Типалансера маєвистачити для того, щоб на мазді горіли габаритні вогні, якмінімум, до Черкас. А маздовський ми зможемо в такий спосібпідзарядити. Але! Якщо на мазді мертвий аккум, ми дуже ризикуємозаночувати серед полів, заглушивши на Типалансері двигун від ривкана якомусь підйомі. "акум упорядку! " — каже Юрко. Я не глушитьмотор на Типалансер швидко перекидаю клем на маздовськийакумулятор, а акум з Ліонселя ставимо під капот Рикси. Лампочкагорі!
Ми позначили риксу на дорозі. Тепер видно трос і можнарозраховувати відстань між машинами.
Якесь шосте почуття підказує мені, що Черкаси вже близько, мипокриваємо кілометр за кілометром пустельною нічною трасою. А покиЮрчик відігрівається з нами в Типалансері, у мене з'являєтьсяможливість завести з ним розмову про машину та історію їїексплуатації, про Михайла та умови покупки на які я погоджувався, про вартість рикси "за версією" Юрчика і про те, як нам далі бути.Далі ще багато чого було цікавого. Пізніше допишу, так щоперіодично заглядайте…
"бокове скло на риксі відсутнє і Юра, що сидить у ній, починаєпотихеньку замерзати, його мокрий одяг тільки сприяє цьому.Потрібно терміново його з мазди евакуювати, та й він сам взагалі непроти. Потрібно було бачити як цей фрукт, висунувшись з боковоговікна мазди світить ліхтариком від мобільного на трос, щоб непропустити його слабшання. "дуже розумне" з його боку рішення! Особливо, якщо взяти до уваги, що він одягнув сонцезахисні окуляри, щоб зустрічний вітер, пил з-під коліс і мошки не летіли в очі.Питання про те, що він бачив у темряві в сонцезахисних окулярах, залишиться на завжди відкритим… Але треба віддати йому належне —машина не разу не сіпнулася за весь той час, поки він був закермом.
На дорозі навіть місячний світло не пробивається крізь навислі наднами крони дерев. Ми приймаємо сміливе рішення. Для того, щоб хочякось підсвітити мазду на дорозі, ми міняємо на машинахакумулятори. Цілком зарядженого акумулятора з Типалансера маєвистачити для того, щоб на мазді горіли габаритні вогні, якмінімум, до Черкас. А маздовський ми зможемо в такий спосібпідзарядити. Але! Якщо на мазді мертвий аккум, ми дуже ризикуємозаночувати серед полів, заглушивши на Типалансері двигун від ривкана якомусь підйомі. "акум упорядку! " — каже Юрко. Я не глушитьмотор на Типалансер швидко перекидаю клем на маздовськийакумулятор, а акум з Ліонселя ставимо під капот Рикси. Лампочкагорі!
Ми позначили риксу на дорозі. Тепер видно трос і можнарозраховувати відстань між машинами.
Якесь шосте почуття підказує мені, що Черкаси вже близько, мипокриваємо кілометр за кілометром пустельною нічною трасою. А покиЮрчик відігрівається з нами в Типалансері, у мене з'являєтьсяможливість завести з ним розмову про машину та історію їїексплуатації, про Михайла та умови покупки на які я погоджувався, про вартість рикси "за версією" Юрчика і про те, як нам далі бути.Далі ще багато чого було цікавого. Пізніше допишу, так щоперіодично заглядайте…
"що він бачив у темряві у сонцезахисних окулярах залишиться назавжди відкритим… Але треба віддати йому належне — машина не разуне сіпнулася за весь той час, поки він був за кермом.
На дорозі навіть місячне світло не пробивається крізь навислі наднами крони дерев. Ми приймаємо сміливе рішення. Для того, щоб хочякось підсвітити мазду на дорозі, ми міняємо на машинахакумулятори. Цілком зарядженого акумулятора з Типалансера маєвистачити для того, щоб на мазді горіли габаритні вогні, якмінімум, до Черкас. А маздовський ми зможемо в такий спосібпідзарядити. Але! Якщо на мазді мертвий аккум, ми дуже ризикуємозаночувати серед полів, заглушивши на Типалансері двигун від ривкана якомусь підйомі. "акум упорядку! " — каже Юрко. Я не глушитьмотор на Типалансер швидко перекидаю клем на маздовськийакумулятор, а акум з Ліонселя ставимо під капот Рикси. Лампочкагорі!
Ми позначили риксу на дорозі. Тепер видно трос і можнарозраховувати відстань між машинами.
Якесь шосте почуття підказує мені, що Черкаси вже близько, мипокриваємо кілометр за кілометром пустельною нічною трасою. А покиЮрчик відігрівається з нами в Типалансері, у мене з'являєтьсяможливість завести з ним розмову про машину та історію їїексплуатації, про Михайла та умови покупки на які я погоджувався, про вартість рикси "за версією" Юрчика і про те, як нам далі бути.Далі ще багато чого було цікавого. Пізніше допишу, так щоперіодично заглядайте…
"що він бачив у темряві у сонцезахисних окулярах залишиться назавжди відкритим… Але треба віддати йому належне — машина не разуне сіпнулася за весь той час, поки він був за кермом.
На дорозі навіть місячне світло не пробивається крізь навислі наднами крони дерев. Ми приймаємо сміливе рішення. Для того, щоб хочякось підсвітити мазду на дорозі, ми міняємо на машинахакумулятори. Цілком зарядженого акумулятора з Типалансера маєвистачити для того, щоб на мазді горіли габаритні вогні, якмінімум, до Черкас. А маздовський ми зможемо в такий спосібпідзарядити. Але! Якщо на мазді мертвий аккум, ми дуже ризикуємозаночувати серед полів, заглушивши на Типалансері двигун від ривкана якомусь підйомі. "акум упорядку! " — каже Юрко. Я не глушитьмотор на Типалансер швидко перекидаю клем на маздовськийакумулятор, а акум з Ліонселя ставимо під капот Рикси. Лампочкагорі!
Ми по...
Коментарі3
Та вам пане книги писати, серйозно, дуже цікаво!
Ну й подорож) Чекаємо на криваву розв'язку. ой хепі енду історії)
Зело складно написано, аж зачитався ). Якщо якась неприємність може статися, вона станеться. Закон Мерфі.