Інші за це платять… (Частина 3)

Ремарка…
Сьогодні 06.12.2012 і до кінця світу за календарем Майя залишилосяне так уже й багато днів… :) Тому, поспішаю закінчити якнайбільшерозпочатих раніше справ і дописати історію про доставку мазди, (яка, до речі, вже давно продана) з Києва до міста біля моря —Одеси, де я й живу.
Прошу вибачення у відвідувачів мого БП за те, що так довго тягнувіз завершенням.Не те що б була поважна причина, але як то було недо оповідань.Зараз у мене з'явилося як кажуть "натхнення" (натхнення по-російськи), і я утримуючи вітер у вітрилах постараюсязібрати мозаїку з уламків пам'яті Можуть бути, звичайно, якісьпрогалини в історії — часу багато вже минуло... Сподіваюся на Вашерозуміння. > Ми зупинилися в минулому записі на тому, щорухаючись нічною трасою з Канева до Черкас Юра пересів у Типалансері ми змогли з ним трохи побалакати.Я був здивований ступенемвідсутності у нього почуття самозбереження. І сумнівним типом, якийназивав себе його другом, взагалі наважився на цю подорож. Юрібезперечно пощастило опинитися в моїй та Олегові компанії. Іншімогли б психанути і в кращому разі кинути їх обох (мишу та Юрчика)разом із їх корчем посеред поля, а в гіршому… Увімкніть фантазію.Свої думки я доношу до свідомості Юри і, схоже, він тільки заразусвідомлює всю складність його ситуації. Це був зручний моментрозповісти йому про справжні умови, на яких я погодився забрати цюмашину. Природно з'ясувалося, що Мишко ніякого відношення до машинине має, а Юрко хоче за машину більше, ніж Миша назвав. Якби Юра цюціну озвучив у Києві, ми з ними там же попрощалися б і поїхали усвоїх справах, але ми вже на півдорозі нашої подорожі й Юразмушений шукати компроміс. Крім того я розповів про те, що з Мишкомми домовилися, що перегін до Черкас і зняття з обліку лягатиме навитрати продавця, тобто. Юри. Хлопець погас.
Ніби як і шкода його, але і себе вже шкода. Повірте, насмикнулисяза цей день так що ні ніг ні рук відчуваєш, а ризики, які мипонесли (не рахуючи спаленого на Типалансері зчеплення) вимагаликомпенсації. Щиро кажучи, я вже тоді списав Мишу з усіхрозрахунків. Максимум я б дав йому комісійні за його працю і топісля того, як він вишле всі деталі, які залишилися в йогогаражі.
В'їхавши до міста ми насамперед відчепили Маздай, залишили вмашині, вже не пам'ятаю кого… Здається Юра залишився з Мишком. А япоїхав із Олегом пробити готель, обмінник і пожерти. Пам'ятаю, щесмикалися потім, щоб ці два клоуни не начудили чогось.
Як виявилося, обмінників, які працюють цілодобово (було близько 10вечора) у Черкасах немає! А отже, немає готелю і думка про вечерювже теж почала розчинятися. З'ясували у місцевих, де знаходитьсяМРЕВ, і поїхали назад. Коли під'їжджали, побачили, що біля Маздитруться натовпом місцеві, чоловік десять. З ними нам тількигойдалки не вистачало, подумав я, подивившись на Олега, а вінмовчазно, ніби прочитавши мої думки, махнув мені у відповідь.Виходимо з машини, в'яжемо краватку на Риксу. А пацани розпитують, що за тачка? Порш, ні? - Ні, це японка пасани! - Афігенна тачка. -Дякую! - А чого на шнурку? - Двигло йок! Зі столиці тягнемо у вашеМРЕО.— Ні…уя ж собі! Допомога потрібна? Є майстер тямущий подвигунах, пів години і поїдьте своїм ходом! — сказав голос ізнатовпу. — Та не дякую… Роторний двигун ремонтувати вночі уЧеркасах? ! - подумав я. Гаразд не розумуватиму, і пояснюватимудовго. А де у Вас можна грошей зараз наміняти (б…ть, нах…я я цезапитав? ! Це те саме, що сказати:Пацани у мене є бабло! Нада? )… — Азараз ніде, а багато у Вас? - Та є трохи ... - Ну можу палтоспоміняти. - Та немає півтоса пацани, дякую! Сотки струму. (б**, навіщо я знову палюсь? .. Мізки розплавилися чи що? ) — Не пацанисотку не поміняю — знову сказав голос із натовпу. Потім власникголосу вийшов із натовпу і попрямував до кіоску із цигарками назупинці. Стукає у вікно. Продавщиця відчиняє віконце:— Чого тобі? —Поласковий, сотку зеленки поміняй, так? — Сірий, немає грошей ідизвідси, будь ласка! (продавщиця явно знає цього хлопця) і закриваєвіконце.
Він відходить від кіоску і видає: "вибачте пацани, я зробив все щозміг! Ця дурниця походу касу здала".
" Ну і на тому спасибі! — кажемо ми. І вирушаємо.
— Удачі!
Приймаємо рішення заночувати на оглядовому майданчику МРЕВ, щоб усераніше встигнути закінчити.
По дорозі просимо таксиста направити нас на стоянку МРЕВ і вінпогоджується провести нас. Безкоштовно. Офігети!
Тут я починаю розуміти, що з людьми в цьому місті щось не те. Чуйніта добрі люди!
Приїхавши до МРЕВ ми паркуємо Маздай поряд з типу лансером. І йдемоу бік КП. До нас на зустріч виходить черговий (сержант здається). —Ви трохи запізнилися! (усміхається) - Так-так! А сам гадаю:Капітаночевидність блияти. Ми заночуємо тут під вашою охороною. — Та вищо, яка охорона? ! Я сам сплю як убитий! — каже сержант.
— Зрозуміло… А о котрій починається огляд?
— О 8:00 ранку.
— А де у вас тут продуктові магазини< br/>
Розповідає як пройти.
Юрець, у тебе здається бабки були. Займи, завтра віддамо. Юрко йде знами в магазин. Як зараз пам'ятаю, нам його грошей вистачило набуханець хліба, майонез, ковбасу та пару банок пива. Юра здаєтьсяще собі взяв колу. Прийшли з магазину, розташувалися в Ліонселі, якзмогли. Я та Юрець на передніх сидіннях, а Олег із Мишком ногами вбагжник лягли на складеному задньому сидінні. Відкрили пива, накаламутили бутербродів. Добре у мене був швейцарський ніж і мизмогли це все порізати. Скромна вечеря та відбій. То був довгийдень. Як вирубався — не пам'ятаю.