BMW E39:Як ти помиратимеш.

Наче валіза без ручки, і тягнути важко, і викинутишкода.

Господа, вечір у хату, чи інакше… Попри все — так, це незапис… Це сльози власника цієї некрухи. Болі І сьогодні нарештімовлення відбуватиметься не з палати психлікарні, а з особистогомаленького кабінету, де ось ось уже почали набрякати ноги…

Відносно недавно календар відрахував рівно два роки, як яволодію цією мразотою, тому хочеться зробити невеликий нарис, розповісти про те, скільки мені це коштувало нервів і грошей, підтвердити і спростувати деякі міфи і загалом поділитися своїмидумками та роздумами.

І так, ось уже як 2 роки і пару місяців я володію цим Бумером, і зацей час проїхав на ньому близько 40 000 км., і повірте, мені є прощо сказати і лукавити я не буду.Це одна з небагатьох машин, якідосить довго у моєму володінні.Так, 2 роки для мене цедовго.Останнім авто, яким я володів настільки довго був цей білийпедюк, 190-й.
Ніг я вже не відчуваю, у двері хтось старанно стукає ось уже хвилин5, а я досі не знаю, як вам вибудувати схему мовлення. Тому, якщодесь втратитися логічний ланцюжок, прошу зрозуміти і пробачити.Але, мабуть, почнемо. І перше питання, з яким я стикнувся купившиЕ39 - це "ну ти скажи, вона краща, чи гірша? ". "ні, ось тількичесно скажи, вона краща, чи гірша? ". Хто не зрозумів, йдеться пропорівняння невдачі з моєю колишньою утопією W124, який я досівважаю одним із найкращих авто.

Якщо тільки воно не їздило під якимось Іваничем зі словами: "ні, нуі шо, шо сайлентблок порваний? Там же болт є, не випаде". Так от, ні — не краща вона. Іїїї нема, не гірша вона. Це абсолютновідокремлена та абстрагована тачка. Не дивлячись на те, що я шукавмаксимально живий екземпляр, у перші ж два місяці було поховано врайоні 1000$ і всі мої амбіції. Здавалося б куди, але стількивідразу пішло на зимову гуму, ТО, ремені, ролики, і усунути основнімоменти, що заважають їздити. Моменти усунув, але їздити заважатине перестало. Запчастини на фото:OX156D, WP6955
Тому не варто брати цю машину на умовно останні гроші. Непогано бмати одну іншу тисячу мертвих президентів спочатку. Але, стосуєтьсяце не тільки 39-й.

За наступний рік було покладено ще понад 1000$ і болт на весьздоровий глузд і бюджет.
> А витрачено було ще на гальма, кондиціонер, літні колеса і всякудрібницю.
Без сумніву, якби не мій безглуздий підхід, то їздити можна було бпросто як той Іванович, вкладаючи тільки на те, що відвалилося.

>

І ось, за спиною та чорною насадкою вихлопу 2 роки, 2 місяці, 16днів та 39753 км. За цей час і на даний момент, на це турбодизельненеподобство витрачено понад 5000$.
Куди? Як? Навіщо? Чому? Тому що, я дивлюся скільки я заробляю, адумаю: "та начебто нормально". Потім відкриваю нотатки, дивлюся, скільки я витратив і думаю: "мені че, ще хтось допомагає? "
Так, звичайно. Були ще передні гальма, салон, магнітола таакустика, дрібні ремонти, ніштяки і так далі, але що сумапереступить такий поріг, я й не думав. Так це я працюю у сферіавтосервісу, сам все роблю і купую запчастини з закупівлі. Іпроблема в тому, що кінця і краю не видно зовсім, завжди буде, щоробити, на що витрачати, що купувати і таке інше. Я роблю щось одне— до списку додається ще 3 пункти. Та твою ж матір… Володіння цієюмашиною – це боляче. Це завжди біганина, це завжди метушня, це щосьдесь урвати, щось знайти, за чим то стежити, там домовитися, тоспланувати. Ця машина – утопія. Ти завжди будеш прагнути до чогось.Навіщо те, чого не досягнеш. І питання не завжди у папірцях. Час —ось що почало вирішувати останні роки. А роки як клацання пальцямипішли… Запитайте, чому плачу? Чому їжджу?
Так бо подобатися. Тому що ось уперлася саме ця тачка. Тому що воната єдина, на яку я дивлюся з будь-якого боку і чорт забирай — вонаа**енна. Тому що витрата по місту в 8-9 літрів нескінченно тішить, а динаміки та потужності вистачає за очі. І начхати, що якийсь вагна 1.8 у потоці вас зробить. Будь у вас хоч 2.5 літри, хоч 3, хоч4.5 без однієї стопки. Подобається її комфорт, шумоізоляція, керованість, подобається відгук на педаль газу і зворотний зв'язоккерма. Так, до неї є питання, і достатньо. Але через 5 років, побачивши десь у потоці, або просто припарковану на узбіччі Е39, яне хочу шкодувати про те, коли давно я міг купити таку машину, алемені було страшно, я боявся. Та й не хочу я колись своїм дітямрозповідати мовляв, глянь яка у папки була машина, і тикати йому наАкцент 10-го року, який і від Ріо щось не відрізнити.

Так, їй 20 років, вона іржавіє так, що після кожного миття яплачу, потім знову все забуваю до наступної. Щоразу ламається якасьхерня, будь то якась пластмаска в салоні, датчик парктроніка абопомпа. Але виходячи з роботи, де я катаюся на найсвіжіших інайтехнологічніших машинах, я сідаю в салон своєї некрухи, ірозумію, що все начебто нормально. Що мене все влаштовує. Херня вашСоляріс. І Пассат теж херня. Я не шкодую, про те, що купив її. Іначхати, що вже вкладено стільки, що можна було купити F30. Це немашина, це фан, захоплення, хобі. Так, дороге. Ну а хто казав, щобуде легко?

Дякую вам, якщо змогли подужати це і прочитати. Мої не зв'язковіза змістом між собою пропозиції добігли кінця. Тепер требавставати, головне повільно та акуратно, щоб не впасти.
Не бійтеся своїх бажань і виходити за загальноприйняті рамки.
Так, це був Василь Чернявський. Усім світ, Бумер житиме.