Порване колесо, або як я з'їздив на море.

Другий рік поспіль їздимо сім'єю до Північно-Східного Криму наАзовське море. Черепашкові пляжі, практично немає людей, дуже теплеморе. Загалом мені подобається. З мінусів — погана дорога відКерчі. Дуже погана
Цього разу я їхав уже на Астрі, машині великої, важкої, але іззахистом моторного відсіку і на великих колесах.
Перша засідка нас чекала після Бегерового, через яке булаНайкоротша і доступна дорога до берега Від Багерово йшла бетонка дозлітної смуги невикористовуваного аеродрому, побудованого свогочасу, для Бурана.Злітка в 3, 5 км чудової дороги закінчуваласяґрунтовкою в 15 кілометрів і ось він довгоочікуваний берегАзовського моря. Проїхавши по вже піпець, як убитій бетонці, ми такі не виявили злітки... Замість неї була смуга з піску з уламкамибетону. Нервах і не фотографував взагалі... Думки були тільки:Невжея ТАМ проїду? Самого бетону вже не було. Він благополучно буввивезений і проданий на будівництво Керченського мосту. Язавантажений туристичним приладдям, їжею та водою з розрахунку натиждень на 4-х осіб плюс сім'я — дружина і двоє вже не зовсіммаленьких дітей. Загалом машина зовсім не пушинка. Розвертатисяособливо не хотілося і я вирішив ризикнути, поїхавши по піску, тимбільше, що було видно сліди кількох машин, що проїхали до мене. Тобула моя перша помилка. ) Сліди виявилися від вантажної техніки ззовсім іншим просвітом і колією.
Їхали ми піском із залишками бетону близько кілометра. Шматкизлітки розміром з кулак і більше з гострими гранями. Неймовірнівідчуття. Розумієш, що якщо зупинишся, то не рушиш з піску, а колиїдеш по колії від вантажівок на захист і далі днищем простовстромляються залишки бетону, краї якого жодного разу не округлі.Удари були такі, що думав не доїду. Наприкінці, коли залишалосяметрів 100 до кінця цього кошмару я таки став. Довелося висадитиродину. Попросив своїх пацанів штовхнути. Вибрався на узбіччя, дезустрів таких же туристів на легковику, що здивовано намагаютьсяповернутися з моря неіснуючою дорогою. Порадив їм навіть і ненамагатися.
Далі була погана ґрунтовка практично до самого узбережжя. Доїхавшидо моря ми побачили, що бухта, де торік відпочивали, зайнята івирішили пошукати щось безлюдніше. Це виявилася моя друга помилка.)) Дорога вздовж узбережжя представляє глину з каменями, щостирчать з неї, іноді до 10 см у висоту. Періодично потрібноперетинати яри з дуже крутими спусками та підйомами. І ось на однійіз таких доріжок до моря я почув характерне шипіння спередуправоруч. Крім того, що я порвав покришку навіть варіантів не було.Добре, що їхав повільно, не більше ніж 30 км/год. Колесо спустиломиттєво. Я вже на спущеному колесі відкотився назад, що б хоч якосьстати рівніше, не на схилі. Думаю кожен уявляє, як це вивантажитивсю машину, набиту для відпочинку дикуном на природі, щоб дістатидомкрат і запаску. )))
Природно "бублик" на перед ніхто ставити не думав. Спочатку я знявзаднє праве колесо, потім поставив замість нього докатку, потімзняв порване переднє праве і на його місце поставив заднє. Що можусказати, випробувавши домкрат, докатку і взагалі змінюючи колесо в "бойових" умовах?
1. Докатка 115х70R16 виявилася маленьким, але дуже стійкимколіщатком, яке катало мене по всіх цих колдобобінах майже ще 50км. П'ятдесят кілометрів бездоріжжям з каменів на важкій машині.Вже повертаючись з моря додому в Керчі купив покришку свогорозміру, просто надів на диск без балансування і спокійно доїхав350 км, що залишилися. Їхати на докатці, без запаски, із сім'єю, чесно скажу, побоявся.
2. Домкрат від Круїзера чудово вліз ззаду, а спереду довелосяпереставлятися, таки він трохи зависокий. Ну чи я домкратився знезручному місці не в штатній точці, тому що ґрунтовка була нерівною. Піднімати авто було одне задоволення! Крутиш ручку і недумаєш, чи вистачить тобі висоти чи ні. Розуміючи, що опустившимашину, я домкрат не вийму, а зістрибувати з нього я не хотів, япідклав під колесо нещодавно куплену каністру для води. Всякз'їхати з каністри простіше, ніж на злам зістрибувати здомкрата.
3. Каністра – річ. Ні найменшого натяку, що їй важко під вагоюавто, що щось може там пом'ятися та ін. Скотився собі спокійно іприбрав каністру в багажник.
4. Колесо 205х55R16 на литому диску влазить у нішу запасногоколеса! Як я був вдячний цьому. Кататися маючи разом із речамипозаду ще й колесо мене ніяк не влаштовувало. Але, задлясправедливості зазначу, що воно вище, ніж ніша десь мм на 10 ікришка закрилася насилу. )
Це основне. Поломка звичайно дрібниця, але нічого, що б мені невдалося зробити виправити або не вистачило з пристосувань, що булив авто, не було. Все вийшло швидко і окрім зіпсованого на самомупочатку поїздки настрою ніщо не затьмарювало настрій.
Про відпочинок.
Знайшли відмінне, порожнє місце. Спустилися до моря дістали намет івідпочили з чистою совістю усі п'ять днів. Особливістю узбережжяАзова у цьому районі є те, що дороги до моря – це дуже крутіспуски. З'їхати-то не складно, а ось підніматися як? Це питання яставлю собі вже другий рік. Спочатку з'їжджаєш до моря, а потімвесь час до від'їзду думаєш, як будеш (і чи зможеш) виїжджати.
Ось, наприклад, "наша" гірка. Збоку виглядає досить нешкідливо, хоча з боку моря ухил близько 30 градусів. Вона ж з боку моря вжевнизу. Добре видно, що ближче до вершини все викопано машинами, яківтративши інерцію починають буксувати. >
В першу ж ніч до нас у гості прийшли всі навколишні миші і почалигризти все, що змогли. Частину ми налякали, а пару спіймали. Цебула розвага для дітей на кілька днів. Відпочили добре. Єдиним моїмкошмаром став дощ, що почався вночі напередодні від'їзду. Я всеуявляв, як виїжджатиму в ту саму гірку. Але дощ закінчився, земляпідсохла, виїхав я з першого разу і все було добре. Уже вдомавідтягнув колесо на шиномонтаж. Так, я вирішив заклеїти цейжахливий бічний поріз. Купити нову покришку – це 4500 рублів, азаклеїти – 1500. Тому ремонт. Швидко я не їжджу, агресивно їздитина 68 л/с нереально, значить маю пожити ще, особливо враховуючи тойфакт, що проїхав я на ній всього близько 5 тис. Км.
Власне що трапилося з покришкою.
>

Ось така ДИРА. Зовні багато, всередині менше, але палець пролазить.Як зробили. Зовні звичайно помітно, але поріз був таки великий.
/p>
Всередині латка та тальк. Не придивляючись так і не помітиш.Покришку з латкою надів на інший диск, де в мене було 65 гр.грузиків на обід в одному місці. Латка дивно врівноважила майже всігрузики і додавати ще не довелося. Заодно відбалансував всі іншіколеса. Навіть тому, що на швидкості понад 110 км/год була легкавібрація на кермі. Попросивши перевірити баланс, якщо вже нашиномонтажі я просто був з жахом - дисбаланс був на всіх колесахвід 35 до 50 гр. І це через 5 тис. Після балансування, коли явдягнув абсолютно нові покришки на нові диски. Майстри менісказали, що треба було з новою гумою приїхати після тисячі і занововідбалансувати, мовляв гума "сідає" і баланс змінюється. Колесакрутили на стенді - ідеально рівні, не квадратні жодного разу, аось так. Я тепер у сумнівах — чи мені так одразу відбалансуваликолеса? Так я стояв поруч і дивився на цифри. Або верстатбалансувальний у моїх перевірених шиномонтажників погань. Або у цихмонтажників все не фонтан. Або колеса дійсно розбалансовуються...Загалом поїжджу дізнаюся правду. 2-х коліс, балансування всіх 4-х -2200 руб
Ось такий відпочинок на Азові та мінус одне колесо, яке теперінвалід. )))
П.С. Згадав, що хотів ще залишити в пам'яті.
Поки міняв колеса, повз них проїхало близько 7-8 машин. Здебільшогопозашляховики.Три машини зупинилися і спитали дорогу. І ніхто, жодна зараза, не спитала — може потрібна допомога? Жодна, Карле! Цепри тому, що стоїть на дорозі машина, вивалено речі, поруч знятеколесо і довкола бродить родина. І цивілізація взагалі не поряд. Чиможе це відпочинок так на людей діє?
Сумно. Я б так не зміг…