Історія проста, як кут вдома. Після того, як восени 2013 року мені довелося продати свою 21063, батько віддав мені Міцубісі Аутлендер 2004 року випуску з мотором 2.4 на автоматі. Поїздив я на ньому трохи і від витрати пального трохи розчарувався. Потім настав час доводити авто до розуму, і я зрозумів, що витрати на цей захід складуть пару-трійку тисяч вічно зелених американських президентів.
В травні я три дні покатався на батиному Опельці і прозрів від витрати пального — 5,5-6 літрів дизелю проти 12-15 літрів А92. Було вирішено продати Міцик і купити Опель собі. Довго дивився оголошення, і тут знайшов собі більш-менш підходящий. Продавши Міцик не за ті гроші, що хотів, батько сказав, що додасть мені на Опель.
Вибір був між Опелем і Фіатом Добло пасажирським (мотори у них однакові). Різниця між запропонованими авто була лише у вартості майже в 3000 $. Зателефонувався з продавцем, і в липневий ранній ранок ми з батьком поїхали дивитися авто. Приїхали, подивилися, оцінили та поїхали знімати з обліку. Через дві години ми вже їхали у бік Києва на двох авто.
Після покупки довелося перебрати компресор кондиціонера, і трохи виніс мозок генератор — заклинило підшипник. В принципі, автомобілем дуже задоволений. Салон шкіра-піка, підігрів передніх сидінь, передні фари із заводським ксеноном, навігація, клімат-контроль. Потрібно тільки передні пружини поміняти, і тоді передок підніметься вище. Але на весь свій час на всі потрібні гроші.








































