Мій перший італійський автомобіль, з якого і почалася любов до італійських авто. Машина у мене вже 10 років, це моє повсякденне візок. У мене з Типарем купа історій, поїздок, як говориться, і Крим, і Рим. Відданий авто мені безкоштовно дядьком. Сказав: "Хочеш? То забирай за дарма". Ок, забираю. Правда, довелося багато чого до розуму довести.
Чесно кажучи, це у мене свап. Коли-то в 2010 році я замінив його рідний 1.4 на 2.0 з КПП від 1.8 (у цій коробці головна передача коротша, так краще для розгону). Ну і не багато "пацанського" тюнингу, за який мені досі соромно, але нічого не міняю. Тонування! Таке, що в дворі паркуватися треба з відкритим склом, а то не видно. Прямий вихлоп, щоб не нудно було ні сусідам у дворах, ні пасажирам. Червона, при ній ще гірше видно, зате як у підводному човні. Ковані диски ВСМПО, амортизатори Коні по колу, парктронік.
Саб на підлозі багажника "ВАйбер", який згодом був проданий. Наклейки на машині не мої. Машина була в аваріях і колотнечах купу раз, пора на ній зірочки малювати на двері. Останній раз, взимку, мало не викинуло в кувет — присвятив у церкві саме через друге. Моя розвага в місті — це подарувати комусь на світлофорах. Є навіть перемоги: Мерс 190 2.0, Вольво 850 (мотор невідомий), ВВ Джета в новому кузові і т.д. Всіх і не згадаю.
За містом Тіпо теж нічого, 180-190 можна їздити, але не комфортно — дуже галасливо. У ліс на пікнік з'їздити не проблема, пробку об'їхати через бровки і по вибоїнах не проблема, взимку піднятися бруківкою по Лютеранській (Київ) не проблема. Поки дружина там працювала, їздив і піднімався там постійно. Невпихуємо. Ось як можна після всіх цих переваг його не любити, тим більше що авто, як на мене, дешеве, і при цьому зовсім не вибагливе і універсальне.



























