І ось настав той момент коли здійснилась моя давня мрія. Дужедовго шукав саме Audi Coupe GT, оскільки більше 8-ми роківбезпосередньо працюю з автомобілями Audi і весь час мріяв володітитаким легендарним автомобілем.
Так, це не quattro, але я не ставлю собі завдання зробитиавтомобіль, що буде брати участь у перегонах, а максимально можливовідновити його до заводського стану ну і внести певні корективи длябільш комфортного його використання.
Довго шукав можливі варіанти в Україні і вже думав що не знайдудостойного апарату в "+" "-" нормальному стані. Кожен день наавторіа шукав по параметрах дану машину, і одного разу переглядаючиваріанти побачив оголошення що є купешка в Сумах. В описі не буловказано шо це Coupe GT і не було жодних фотографій, але щосьзмусило мене набрати номер і «вуаля», чоловік по телефону уточнивщо це саме те що я так довго шукав.
Ввечері того ж дня я отримав фотографії. В цілому автомобіль був ухорошому стані, звичайно що вже напевно не раз перефарбований іпідшпакльований, але головне що цілий по кузову (згодом під часзняття двигуна виявилось що колись один з попередніх власниківкулібінчав з передніми лонжеронами, але це все діло поправиме).
Розмовляв з Кольою (попередній власник) наступних декілька днівстосовно різних нюансів по стану авто, по тому що і колиремонтував, оскільки по машині хотілось взнати максимум інформаціїі саме цікаве що мене вразило було те, що Коля був власником цієїтачки 2 рази. Колись купив її також бо мріяв про таку тачілу довго, покатавшись декілька років і привівши її до належного виду (купувавне нову само собою) перепродав машинку брату, а той в свою чергучерез декілька років якомусь лєвому тіпу. Пройшло трохи часу і Колязнов захотів таку ж машину і доля вирішила все за нього. Якраз втой час ця сама машинка продавалась на авторіа вже в Києві і він невагаючись поїхав і знову повернув до себе свою квіточку. Розказуючице все мені в його словах я чув як саме він відноситься до даноїкупешки і зробив для себе висновок що саме цю машину я шукавстільки часу.
На сайті машинка висіла за 3200$. Впринципі такі машини були наавторіа і за 1700-2000$ але їх і машинами було важко назвати –власники такого з ними наробили (бризговики спарко, бидлячівоздухозаборники, савдеповскі коври на сидіннях, купа рагульськихнаклейок, сміття в салоні і під капотом) що хотілось би повідриватиїм за таке руки. Я розумію що кожен др.Че так як хоче і не коженбере собі машинку як хоббі а і виключно як засіб пересування, але зтаких машин знущатись таким бидлотюнінгом просто неприпустимо.
Сторговуватись менше ніж на 3000$ Коля не хотів та і в мене язик неповертався опускати ціну коли бачиш як він її цінує і любить.Зійшовшись на сумі 3000$ ми домовились про зустріч в Києві.
Ще одним важливим нюансом було те, що моя дружина в цей часперебувала на останньому місяці вагітності і не дуже хотілось її«ощасливлювати» «покупкою століття». Було прийнято рішення дружинінічого не говорити і під приводом «багато роботи і потрібно зсамого ранку їхати на роботу до самого вечора» ми з другом а тепервже кумом вирішили їхати в Київ.
О 6-й ранку я на лансері чекав кума з кавою біля його хати і мибіля 11-ї години були в Києві. Домовились з Кольою зустрітись іпереоформляти машинку біля київського автобазару. Першоюнезручністю було те, що Коля тільки в той день в Сумах зняв машинкуз обліку і повідомив що біля 3-ї години тільки буде в Києві.Пообідавши з кєнтом ми вирішили пошлятись по базару. День був небазарним оскільки це було в четвер, але на комісійних майданчикахбуло багато машин і ми взявши прайси гуляли по рядах машин.
Біля 3-ї години подзвонив Коля, що він вже на місці. Ми в той чассиділи і пили квас в машині, бо вже сили не мали лазити по томубазарі. Вийшовши з машини я побачив мою ласточку.
Впринципі бачивши машину на фотографіях я приблизно розумів їїстан, але коли ти бачиш машину наживо, то навіть свіжі дефекти якихне було видно на фотках відходять на інший план. Я не міг доостаннього повірити що я так близько до своєї мрії. В той час Колящось говорив про те щоб я добре її оглянув і краще подумав чипотрібна вона мені, щоб я потім не мав претензій і не хотівповернути (він і сам не горів бажанням її продавати) я вже в думкахїхав на ній додому; )
«Що можна хотіти від машини 87-го року» — сказав я Колі. «Головнещоб кузов не був гнилий» — і ми пішли переоформляти машину внайближчу будку до нотаріуса.
Так як я не розбираюсь в Києві ми з кентом до базару їхали понавігатору. Ми з Кольою домовились що він в останнє за кермомдовезе себе до метро а далі я за кумом поїдемо додому. Попрощавшисьі пожавши руки я сів за кермо і тільки виїхавши на трасу зрозумівза що були заплачені гроші…
