І ось настав той момент, коли здійснилась моя давня мрія. Дуже довго шукав саме Audi Coupe GT, оскільки більше 8-ми років безпосередньо працюю з автомобілями Audi і весь час мріяв володіти таким легендарним автомобілем. Так, це не quattro, але я не ставлю собі завдання зробити автомобіль, що буде брати участь у перегонах, а максимально можливо відновити його до заводського стану, ну і внести певні корективи для більш комфортного його використання.
Довго шукав можливі варіанти в Україні і вже думав, що не знайду достойного апарату в нормальному стані. Кожен день на авторіа шукав по параметрах дану машину, і одного разу, переглядаючи варіанти, побачив оголошення, що є купешка в Сумах. В описі не було вказано, що це Coupe GT, і не було жодних фотографій, але щось змусило мене набрати номер, і «вуаля», чоловік по телефону уточнив, що це саме те, що я так довго шукав.
Ввечері того ж дня я отримав фотографії. В цілому автомобіль був у хорошому стані, звичайно, що вже напевно не раз перефарбований і підшпакльований, але головне, що цілий по кузову. Згодом, під час зняття двигуна, виявилось, що колись один з попередніх власників кулібінчав з передніми лонжеронами, але це все діло поправиме. Розмовляв з Кольою (попередній власник) наступних декілька днів стосовно різних нюансів по стану авто, по тому, що і коли ремонтував, оскільки по машині хотілось взнати максимум інформації. Найцікавіше, що мене вразило, було те, що Коля був власником цієї тачки 2 рази. Колись купив її також, бо мріяв про таку тачілу довго, покатавшись декілька років і привівши її до належного виду (купував не нову, само собою), перепродав машинку брату, а той, в свою чергу, через декілька років якомусь лєвому тіпу. Пройшло трохи часу, і Коля знов захотів таку ж машину, і доля вирішила все за нього. Якраз в той час ця сама машинка продавалась на авторіа вже в Києві, і він не вагаючись поїхав і знову повернув до себе свою квіточку. Розказуючи це все мені, в його словах я чув, як саме він відноситься до даної купешки, і зробив для себе висновок, що саме цю машину я шукав стільки часу.
На сайті машинка висіла за 3200$. В принципі, такі машини були на авторіа і за 1700-2000$, але їх і машинами було важко назвати – власники такого з ними наробили (бризговики спарко, бидлячі воздухозаборники, савдепівські коврики на сидіннях, купа рагульських наклейок, сміття в салоні і під капотом), що хотілось би повідривати їм за таке руки. Я розумію, що кожен др.че так, як хоче, і не кожен бере собі машинку як хобі, а виключно як засіб пересування, але з таких машин знущатись таким бидлотюнінгом просто неприпустимо. Сторговуватись менше ніж на 3000$ Коля не хотів, та й в мене язик не повертався опускати ціну, коли бачиш, як він її цінує і любить. Зійшовшись на сумі 3000$, ми домовились про зустріч в Києві.
Ще одним важливим нюансом було те, що моя дружина в цей час перебувала на останньому місяці вагітності, і не дуже хотілось її «ощасливлювати» «покупкою століття». Було прийнято рішення дружині нічого не говорити, і під приводом «багато роботи і потрібно з самого ранку їхати на роботу до самого вечора» ми з другом, а тепер вже кумом, вирішили їхати в Київ. О 6-й ранку я на лансері чекав кума з кавою біля його хати, і ми біля 11-ї години були в Києві. Домовились з Кольою зустрітись і переоформляти машинку біля київського автобазару. Першою незручністю було те, що Коля тільки в той день в Сумах зняв машинку з обліку і повідомив, що біля 3-ї години тільки буде в Києві. Пообідавши з кєнтом, ми вирішили пошлятись по базару. День був не базарним, оскільки це було в четвер, але на комісійних майданчиках було багато машин, і ми, взявши прайси, гуляли по рядах машин.
Біля 3-ї години подзвонив Коля, що він вже на місці. Ми в той час сиділи і пили квас в машині, бо вже сили не мали лазити по тому базарі. Вийшовши з машини, я побачив мою ласточку. В принципі, бачивши машину на фотографіях, я приблизно розумів її стан, але коли ти бачиш машину наживо, то навіть свіжі дефекти, яких не було видно на фотках, відходять на інший план. Я не міг до останнього повірити, що я так близько до своєї мрії. В той час Коля щось говорив про те, щоб я добре її оглянув і краще подумав, чи потрібна вона мені, щоб я потім не мав претензій і не хотів повернути (він і сам не горів бажанням її продавати). Я вже в думках їхав на ній додому ;) «Що можна хотіти від машини 87-го року?» — сказав я Колі. «Головне, щоб кузов не був гнилий» — і ми пішли переоформляти машину в найближчу будку до нотаріуса.
Так як я не розбираюсь в Києві, ми з кентом до базару їхали по навігатору. Ми з Кольою домовились, що він в останнє за кермом довезе себе до метро, а далі я за кумом поїду додому. Попрощавшись і пожавши руки, я сів за кермо, і тільки виїхавши на трасу, зрозумів, за що були заплачені гроші…
































