З дитинства небайдуже дивився у бік ЗАЗ-965 (горбатий), колиздавав на права бажання заволодіти цим чудо автомобілем тількизросло. Але будучи студентом у 2005 році купити за 250 доларів (мійбюджет) на покупку авто) пристойний екземпляр (на ходу) непощастило (та й навряд чи можливо було.) Оскільки необхідністьавтомобіля наростала, вирішив залишити ідею горбатого до кращихчасів, і шукати інше авто, з маркою автомобіля навіть і не думав, ЗАЗ і все тут... Принагідно розуміючи що навіть якщо я знайдугорбатого, то обслужити я його не в змозі, з запчастинами проблема, з сервісом теж, про моє фінансове становище на той час взагалімовчу., і хороший екземпляр з мінімальним пробігом знайти реально (інвалідам багато їх роздали за часів союзу, так по гаражах стоятьдо цього дня, з нульовими пробігами).
Шукав на однойменному київському форумі, що підходить за ціною таописом ( рік, пробіг) екземпляр попався майже відразу, домовивсяпро зустріч і помчав. Приїхав до біса на роги (за тим безмашиннимчасом райдужний масив здавався іншим містом), знайшов свого обранцяпід шаром пилу, інвалідка (перероблена під нормальне управління), господар (точніше спадкоємець) кинув акумулятор і завів його зпершого разу. Я ж у машинах був тоді просто нубом, подивився нанього, і сказав, що беру (навіть з гаража не викотили), а що тутдивитися? Завівся і ура! Продавець люб'язно запропонував проїхатисяхоч по території кооперативу. Сів у дзижко, незрозуміло, все нетак. Коробка взагалі незрозуміло включив передачу чи ні, газ дивнийякийсь, коротше треба звикати, ледве проїхав 50 метрів на другійпередачі (на ній і рушив), вийшов думаю ось справи, машину купую аїздити на ній ще не вмію. Зійшлися на ціні, вдарили по руках ідомовились у робочий день її знімати з обліку…
