… І все було спокійно і ніщо не віщувало бурі автомобільнихемоцій, що наринули знову…
Після двох генетично-службових авто і, що пішло на благо медицинисімейного "жигуленка", — я спокійно оглядав поглядом міські пейзажіз вікна громадського транспорту наскрізною ниткою згадуючи проколишні світанки на трасі і вечірні "кав'ярні" на заправці. Але, вмоїй "стайні" було порожньо, а в голові домінували звичні думки просамореалізацію, ЗОЖ та інше "циклопентанпергідрофенантрена". Тактривало цілих сім років, до пори, коли, одного чудового дня, сидячина роботі і вилиючи чергову "табличку з табличок про таблички" я невідчув, раптом, що мені потрібен автомобіль. Мій автомобіль! І, -потрібен зараз, негайно, практично вже! Може, емоційна голодуха, або "вистачить мріяти про маршрут Вінниця-Монако", але булоприйнято рішення:моєму автомобілю — БУТИ! Бути тут і зараз. Сказанозроблено. Спустошивши весь банківський пластик до рівня "нижче заМаріанську западину", я вирушив у простори інтернету за пошукомсвоєї мрії. Відразу почав шукати Renault 19, не розбираючись тодіні в " фазах" ні у "вільямсах". Чому так? Та тому, що, мій дорогийдруг, шановний Костянтин Леонідович купив 4 роки тому чорну Renault19 1.7 з контрастною білою смужкою від якої мене чомусь накривалонепідробним дитячим захопленням. Людину, яка не перший рік кайфуєвід Рено 19, не можна було залишати незалученим до процесу пошуку.Я почав осягати ази французького автопрому, а мій сенсей (тепер ужешеф Вінницької команди Williams) Костянтин Леонідович всілякодопомагав мені у виборі авто. Так тривало буквально кілька тижнів, поки ми не знайшли її:Renault 19 16V Phase1 в кузові купе і вкольорі Williams. Машина була — АГОНЬ, але й коштувала не менше, тому мій бюджет бойкотував емоції, прагматично виступаючи проти "четвертого кредиту в сім'ї". Вихід знайдено філігранно-дружній:мипомінялися автомобілями. Мій шановний друг став щасливим володаремкупе Рено Вільямс. А я — ще щасливішим володарем його Рено 1.8 16Vз ексклюзивною білою смужкою )) Так з'явився перший у моєму життівласний автомобіль, який я назвав "французький мікс". Якщо говоритипро емоції володіння - це саме мікс:від поросячого захоплення доопущеної голови протягом п'ятихвилинної поїздки... Так, з цією "француженкою" у мене буде все! З нею буде весело до сліз і таксамо сумно, але точно знаю, нудно — НЕ БУДЕ! Ця леді може ніжнопогладити твоє волосся, подарувати шалений сплеск адреналіну, ачерез секунду — поставити тебе на коліна в роздумах буття. Ціемоції не порівняти ні з чим. Так, Порше розганяє так, що можнапошкодити шийні хребці (а відгальмовує він ще крутіше), так, АудіRS на клацання пальця перетворює дорогу на точку, повідомляючивсією своєю технологічністю про нерозсудливість твого водіння, але…Але всі вони у мене викликали легкий присмак "Sony PlayStation". Ізфранцуженкою такого немає. Вона чесна перед тобою. Якщо вже їде, тоїде "на все", ну, а якщо встане, то тут, вже, не обессудь:відбутисялегким переляком — це не про неї. Тут все натурально, "без ГМО", втой же час вибухові розгони та тонкі капризи в обслуговуваннівикреслюють з моєї свідомості слово "спокій" - геть-чисто! І меніце подобається! Гра стоїть свічок!
