Далекий 1974 рік, з конвеєра волзького автомобільного заводу сходить ще один автомобіль — ВАЗ 2101. Мій прадід працює і заробляє гроші, з кожною зарплатою він стає все ближче до заповітної мрії — стати автовласником.
А тим часом, в Москві старий єврей отримує автомобіль ВАЗ 2101 зеленого кольору. Все було б добре в родині Когона, але мати два автомобілі в СРСР можна сказати не належить, тим більше якщо авто видається безкоштовно. І щоб не привертати до себе увагу, старий єврей Коган вирішив продати копійку.
На авто ринку Коган помітив пару (мого прадіда і прабабуся), тих, хто бачить на всі автомобілі. Не привертаючи уваги, він підійшов до них і сказав: "Я на вас дивлюся і розумію... вам потрібні жигулі першої моделі, зеленого кольору." Дідусь і бабуся переглянулися і погодилися подивитися автомобіль.
Жигулі їм дуже сподобалися, але син Когана (хлопчику було років 10-12) обійняв тата і кричав: "Не треба! Не продавай, тату!" Але нічого не поробиш, батько все ж таки продав автомобіль.
Ось так, у нашій родині на ньому мене забрали з пологового будинку, на ньому я їздив на море, дачу, на наш острів Хортиця. На копієчці я навчився їздити, вона показала, що таке машина і як її лагодити. Не зупиняє, я все одно її люблю і буду упорядковувати. Така історія, але все ще попереду.





















































