650 км у ніч перед роботою

А навіть загалом зовсім годин 11 вечора було. І тут дружинідзвонить кума, на чоловіка скаржитися, побив він мовляв її Заберітьмене, каже, звідси, я більше з ним жити не можу… Ага, а я спатиякраз збирався… А звідки «звідси»? Коротше 330 км від Києва.
Очутливо, подумав я.А че робити? Рятувати людину треба, крім насначе нікому. Перевіряв, ні ОЖ, ні тиск у колесах - нічогокоротше.
Поверх кенгурушки тільки безрукавку "хондо" начепив - холодно. Взявдружину і помчали. Одеській трасі воно ще нічого, непогано... А осьдалі пішло гірше
А я ще ЖПС не брав — думаю, нах треба, вказівники скрізь. Ті 130 кмвід Умані туди і 130 назад були найжахливішими в моєму житті, акукурудзяне поле з боків односмугової траси о 3 годині ночі вжедругий день мені продовжує снитися. Дорога незнайома, вузька тавибоїста. Через дорогу раз у раз бігає всяка живність. Один кітздійснив під моїм лівим колесом акт суїциду. Шкода його, але самдурень — я його об'їжджав, а він прямий під колеса стрибнув… Зайцівнеміряно, навіть лисицю одну побачили. Та ліхтарів у селах.Коротше, поки ми доїхали туди, я вже сто разів пошкодував, щовиїхали взагалі. А ще ж назад їхати ... Загалом ті, другі 130 кмздавалися вічністю. Але подолали і їх. А потім ще 200 до Києва. ПідКиєвом я вже практично "на нулі" їхав. Дуже втомився, не спавшидобу. Але, головне, людину врятували. А мораль цієї байки така:
— дуже приємно зробити машину ТАК, що будь-якої миті сів у неї — іхоч на край світу. А машині вже 18 років. Але ти можеш на неїпокластися, впевнений у її технічній справності і повністю їйдовіряєш. — У машині обов'язково має бути хоч якась карта, ліхтар, інструменти, ніж і в моєму випадку пневматичний пістолет. Яквиявилося, "про всяк випадок" може статися з вами будь-якоїмиті.
— не треба їздити в ніч не спавши. Відчуття найнеприємніші та йпросто небезпечно це. А машині велике ДЯКУЄ. Розумничка вона умене.
І витрата порадувала в черговий раз — 6.36 трасою.
Все.