Знімаємося з якоря

На початку березня 2014 року мені подзвонив мій старий друг В. Івкрадливо запитав, чи не хочу я змінити обстановку?
— У сенсі?
< — Ну поїхати, попрацювати. — Де? — Ну нам на виробництвіпотрібні люди. (виробництво — це випуск всякої дерев'яної фігні.Коли? то я був його компаньйоном у цьому бізнесі, але через рокипівтора зрозумів, що цей бізнес обібрав мене до нитки. З менеробітник як із гавна куля.— А че тобі сидіти в цих Черкасах? —запитав В.
— Ну гаразд, я подумаю.

Через пару днів зателефонувала мати, і повідомила, що мій зять (чоловік сестри), просив у неї ключі від гаража, щоб продатимашину.Тип мені ж краще, з боргами розрахуюся і проблем менше. Ставзлитися.Що за хрень? Я що, став таким овочом, що інші люди хочутьпродавати мою машину без мого відома? )))
— Надсилай його н****.
У квітні знову зателефонував старий друг. Розмова була такою блабла я манал працювати руками, моє героїчне минуле говорить про те, що я під це не заточений. .
Ти її ще не продав?
— ХЗ напевно доїде, треба колеса підкачати (електро насос мігнакачати всього два колеса, решта лише весело шипіли) нашиномонтажі, шлангочку поміняти, з якої бензин хльосе, нузаправитися і може, і доїду)
<
У пам'яті спливла кошмаром дорога з Василькова до Черкас. - Гаразд, поживеш у мене. - Ну а з машиною Сашка допоможе (це його пасинок), він типу розбирається. На все це я сказав Ок. Надсилай штукугривень.
За тиждень він вислав 1000 грн.