Карелія 2009 Частина І

Уже не перший рік у наших головах (моїй і Якова Олексійовича)сиділа настирлива думка побувати в Карелії. Багато всякого смачногоза цей час пробігло перед очима в інтернеті, багато розповідализнайомі, які в різний час з різних причин там опинялися.
Думка міцніла, але якихось відчутних планів зовсім не намалювалося.І тут випадково знайшовся двоюрідний брат Яші, який живе в Пітері іщо їздить останні 7 років щороку відпочивати на базу в Гвардійське, яке в свою чергу практично межує з південно-західною частиноюКарелії.Наслухалися від нього ще трохи казок про те, як там здоровоі це виявилося останньою краплею необхідною для відриву наших дуп іпочала квапливої ​​2-х тижневої підготовки до поїздки. За 2дні.Взята з собою інструкція, повинна була заповнити прогалини втих. Освіту у разі виникнення складнощів у виконанні роліоператора. У терміновому порядку підганяли за місцем купленісидіння від Accorda, оскільки на рідних проїхати 200км. Величезненапруження для тазостегнового суглоба і навколишнього його м'якоті, а їхати треба було набагато довше. Форми з харчового пластику звідведенням під кран у нижній частині.
Звичайно, шукане ми не знайшли, найближче до тих. Завданням був бакна 100л. І незважаючи на те, що у мене ніби як вантажівка, явважав, що цей обсяг буде перебором. У результаті куплено 30л.квадратна каністра, маслостійкий шланг, кульовий кран і дваперехідники з шланга на кран. У токаря швидко накреслено і виточеноштуцер і гайку з нержавіючої сталі. На місці вирізано 2 прокладки змаслостійкої гуми. Просвердлено отвір у нижній кутовій частиніканістри. Штуцер заведений, через вузьке горло хитрими способами звикористанням ненормативної лексики наживлено та затиснуто гайку зпрокладкою. Одягнений шланг, кран і перехідники. З бювету набраливоди. Встановив каністру між аркою та передньою стінкою кузова, шланг ліг під килимком уздовж борту. Вийшла дуже зручна конструкціядля набору води в посуд з метою подальшого приготування їжі абокави, або просто помити руки. Завдяки зручному регулюванню крана, витрата води при миття рук мінімальна. У результаті цієї каністринам вистачило на 2 тижні життя дикунами.
Старт у п'ятницю 4/09/09 о 22:00. Поки перенесли речі в машину здому, заїхали в гараж для завантаження провіанту та іншихнеобхідних у дорозі речей. Близько 2-3 годин зайняло укладанняречей у кузов. Довелося згадати колись улюблену гру тетріс. Не зпершого не з другого разу, пройти рівень ніяк не вдавалося, частинаречей все ще не була занурена, а кузов та заднє сидіння булизавантажені до стелі. Доводилося багато виймати і починати укладатифігурки заново. І так до 3х ранку.
Під час цих маніпуляцій з речами, я зрозумів, що настав часпереводити апгрейд у вигляді багажника на дах у «списку планованихмодернізацій» з розряду «під питанням» до розряду першочергових! Начебто пікап, навіть вантажівка, а місця для 2х подорожніх збагажем не вистачає). Коротше, стартанули і рушили у бік Харковачерез Миколаїв. Їхали неспішно, заощаджуючи паливо. Швидкість умежах 75-85км/год зрідка 95-100.
До 2 години дня прибули до Харкова. Потрапили на дачу до Яшиноїсестри (так, так, у Якова Олексійовича дуже велика рідня! ) Іпотрапили ми не просто так, а на святкування дня народженнячоловіка — сестри Яшина, Миколи Павловича. Давши мені поспати 2години за 2 доби я був урочисто доставлений в ресторан для участізнову-таки – урочистому заході). На ранок – найсмачнішийвірменський шашлик із салатом зі смажених овочів і до полудня мистартуємо у бік м. Вовчанська для проходження митного контролю таперетину кордону. Напрочуд кордон ми перетнули досить швидко.Українські митники та їхні російські колеги були дуже прихильні донас. Окрім цікавих поглядів на авто та на гуму особливої​​упередженості ми не спостерігали, за що їм велике спасибі! Через1, 5 години ми вже рухалися територією Ріс. Федерації у бік містаБілгорода.
Великий Новгород

< Приблизно через добу до обіду ми прибули в найкрасивішемісто Санкт-Петербург який зазвичай зустрів мряким дощем.Піднялися, перекусили в Олександра, і припустивши, що місто гарне ілюди в ньому напевно милі, але завантажене під зав'язку авто на, немісцевих держ. Номери залишати без нагляду все-таки чомусьабсолютно не хочеться вирішили стартувати в Гвардійське цього жвечора, щоб ніч провести вже там. Завантажили, абсолютнонезрозуміло куди нечисленні речі Олександра та його самого і рушилив дорогу.
У моєму навігаторі попередньо ще будинки в Одесі були забиті 2точки розташування рибальських магазинів, в яких ми збиралисяпридбати балансири та інші залізниці для розваги риби. Я припустив, оскільки вони знаходяться шляхом нашого руху їхати не об'їзною, ачерез центр безпосередньо.
Я помилявся. Ми потрапили у численні пробки. Дорога у місті зайнялаблизько 4 годин. Правда є позитивні моменти, на швидкості з якою мирухалися, було дуже зручно розглядати архітектурну пишність Пітера.У магазини ми звичайно не потрапили оскільки вони просто закрилисяза часом, натомість відзначили їхнє територіальне розташування намісцевості та графік роботи з метою відвідати по дорозі назад.
Вирвавшись, нарешті, із пробок, виїхавши з міста, ми потрапили утягучку на трасі. За 1, 5-2 години ми були на базі. Адміністраціязлиняла, ніхто нас як не дивно не чекав. Півгодини поневірянь побазі та виявився ключ від 2-х місцевого номера Олександра. Оскількисвого номера на той момент ми не мали, нас прийняли погостювати наніч. Надули матрац, кинули його між ліжками. Відзначивши приїздпляшкою привезеного з собою гарного коньячка, знесилені післядовгої дороги впали спати.

На ранок легкий сніданок та поїздка навколишніми лісами у пошукахгрибів. Гриби знайдені – споруда з каміння мангальної стійки тавстановлення на неї попередньо куплених в Одесі грат з нержавіючоїсталі. Порізка грибів, викладання на ґратах. Кофетайм). Приблизноза схожою схемою пройшов ще 1 день. І хоча метою проміжної зупинкина базі була спроба відновити сили після дороги шляхом відсипання, відсипатися, катастрофічно не виходило. Так виглядала найкращачастина нашого номера :)

На 3й день поїздка до міста Каменогорська з метою спробуватиполовити рибку на його околицях у річці Вуокса. Риба не клювала, грибів майже не було, було досить сумно і під кінець я щепримудрився зачепити свіжу куплену перед від'їздом вертушку Meppsметрів за 30 від берега. Обривати дуже не хотілося, а відчепитиніяк не виходило. Робити нічого довелося роздягатися та лізти уводу. Вода… Ммм… це щось. Близько 10 градусів, дуже підбадьорлива ігостре каміння на дні. Пройшовши ходою, що хитається, половинувідстані я таки не утримавши рівноваги макнувся в річку по шию.Далі було в принципі байдуже. Допливши до блешні і витягнувши заканат камінь, до якого була прив'язана чиясь обірвана стара сітка, повернувся на берег і сівши на величезну гранітну брилу, нагрітупроменями осіннього сонця, на думку спала думка. 5 днів без душу.На базі – душа нема. Лазня працює 1 день на тиждень і якраз не в тідні, коли ми були на базі, висновок?
Пішов до машини, взяв шмат прального мила, і поки не встиг повністюзігрітися після води, бульк назад. Через хв. 10 я чистий іпухнастий знову сидів на теплій гранітній скелі.
Наступного дня ми зібрали речі і рушили в дорогу. Ми не прокладали, просто забракло часу. Я взяв із собою ноут із зовнішнім GPS ізпопередньо скаченими з інета генштабовськими картами з прив'язкою.На навігаторі, який чітко довів нас до Пітера, дороги заЛенінградською областю були відсутні як факт, і крім деяких великихозер і кордону з Фінляндією зяяла порожнеча. Ноут робітник, з 17дюймами, тримати його на колінах всю дорогу було не особливозручно, але краще незручно їхати знаючи де знаходишся, ніж зручнозаблукати).До речі після цього мене осяяла ще одна геніальна думка, що до списку майбутніх доробок необхідно включити CarPC або жзібрати щось самому, з виведенням на сенсорний піонер. br/>
Отже попрощалися, подякували та поїхали. Цей день ми запам'ятаємонадовго. Такої кількості пригод не було не до, не після.
Спочатку від'їхавши кілометрів на 200 від Гвардійського ізупинившись у якомусь селі біля магазину з метою запастися хлібомдо нас підійшли двоє в камуфляжі і, представившись прикордонниками, попросили надати документи. Оглянувши документи постало питання, аде перепустка на в'їзд до прикордонної зони.

Перепустки у нас природно не було, тому що ні в яку зону мив'їжджати не збиралися і кордонів з фінами перетинати теж. Намтреба було просто на північ. Але як з'ясувалося вся територіяКарелії, що межує з одного боку з Фінляндією, а з іншого Ладогою єприкордонною зоною і для того, щоб потрапити на північ, куди мимали намір, нам потрібно було зробити гак на 1000-2000км.Побалакавши та здивовано прочитавши запис у міграційній картці –«пункт призначення Карелія» нас відпустили з коментарями, що далібуде ще 3 стаціонарні пости, які ми все одно не проїдемо, ідоведеться все одно повертатися, просто буде далі. Загалом доситьмилі люди, без ознак хамства та агресії трохи розповіли про тімісця, куди ми збиралися. Попрощавшись і побажавши удачі одинодному ми рушили далі. Поки їхали міркували, рушити намбезпосередньо на пости і спробувавши розжалобити спробуватипроїхати далі або отримати перепустку, або все-таки спробуватиуникати зустрічей і не нариватися на посил у зворотний бік.Враховуючи отриману інформацію, що для отримання пропуску потрібнопройти цілу процедуру, і займає вона мінімум місяць, і дають йогоне всім вибрали другий варіант. Як дуже хитрі та розумні мивирішили тримати подалі від кордону і подалі від усіляких великихдоріг. Вибравши по карті ґрунтовку рушили по ній. ґрунтовка почалаперетворюватися на легку форму бездоріжжя, потім на більш важкуформу бездоріжжя, і нарешті з'явилося село в якому ми повинні булизробити черговий поворот на іншу ґрунтовку, позначену на карті.Знайшли, повернули дорога – дорогу зовсім не нагадувала, раз у разтраплялися впоперек завалені дерева різної товщини, періодичнодоводилося виходити з машини і відтягувати підйомні або прорубуватисобі шлях імпровізованим мачетто у вигляді здоровенного ножа.

>

Незабаром на стежці назустріч нам побачили стареньку. Зупинились, привіталися. Мадам поцікавилися, звідки ми такі і куди їдемо.Висловила здивування, оскільки цією дорогою у них уже кількадесятків років ніхто не їздить, і іноді приїжджають спортсмени назмагання з бездоріжжя. Ми пояснили, що зараз у змаганнях не беремоучасті, просто нам треба – туди! )
Жінка висловила сумнів щодо здійснення наших планів і запропонувалаповернути назад, щоб пошукати інший шлях. Але на карті іншого шляхуне було, а їхати назад 50 км. Тому бездоріжжям і незрозуміло кудипотім – бажання не було.
Попрощалися, поїхали. За кілька кілометрів. Виявили низку заваленихдерев. Заглушили, вийшли розчищати, прорубувати і відтягувати черезхв. 30 поїхали. Ще за кілька кілометрів. Навіть старі сліди надорозі зникли колії не видно., напрямок вгадується по старихдеревах, що ростуть по краях, дорога - це там де росте молодняк до3м. У висоту.
Незабаром нова перешкода по краях колишньої дороги болото, надорозі – вода, довжина близько 50м. Беремо палицю - починаємовивчати дно, у пошуках броду, розчищаємо від здоровених колод, щобне відірвати собі чого нитку знизу. Низький старт, машина однієюстороною занурюється майже по скло у воду, але перемога занами.