Світ, праця, травень, - наливай?!

Вперше за останні 3 роки травневі свята видалися для мене вихіднимитому мені всіляко не хотілося упускати можливість відпочити азаразом і провести час з користю. Раніше ми з ЛьошоюBuchenok Вже неодноразово обговорювали ідею вирушити уневелику подорож на Родстерах і ось, нарешті, нам надалася реальнаможливість здійснити задумане. Найближчі 2 дні обіцяли бутистрашенно цікавими.Початковий план включав відвідуванняСофіївського парку в Умані, потім переїзд до Вінниці, прогулянкамістом з переглядом пам'яток і відомого фонтану, ночівля і надругий день поїздка в село Буки де можна помилуватися красивимканьйоном та й загалом насолодитися відмінними краєвидами тавдосталь надихатися свіжим повітрям, проте, враховуючи святковийажіотаж та натовп людей усюди, від відвідування Уманського паркувирішено було відмовитися та прямувати з Одеси одразу прямо наВінницю. Склад затверджений, маршрут узгоджений, обговорили хтобере буксирувальний трос та інші мастхев
аксесуари в поїздках, а хто тариться бутербродами і вирішили 1травня о 10 ранку зустрінеться на місцевковій заправці, звідки намі належить розпочати свій шлях.
І ось заповітний день настав. Добросовісно відпрацювавши свою нічнузміну до позначеного часу я вже був на місці бажаючи скоріше випитикаву щоб підбадьоритися і відправитися на зустріч пригодам :)Товариші не змусили себе довго чекати і через 30 хвилин я вжеперебуваючи за кермом намагаюся відкрити дах і підключити залишитицю поїздку не тільки в пам'яті, але і, як мінімум, на фото. Правдафотограф з мене так собі тому більшість знімків, які ви побачите вцьому записі, належать Олексію Buchenok Та йогодружині Насті. І відео, яке ви знайдете в самому кінці, так самоз'явилося на світ виключно завдяки їм за що честь і хвала хлопцям:) Але повернемося ближче до теми. З чимось там км нам треба булоподолати по дуже непоганій трасі Одеса-Київ, яку я вже раніше десьзгадував. І з перших кілометрів стало очевидно, що в дорозі нудноне буде. Наздоганялки, обгонялки, побудови в стилі "бригади" таінші "дитячі" витівки тривали протягом усього шляху поки дорогадозволяла дуріти. На жаль, після Умані 160 км, що залишилися, ажніяк не сприяли подібному і вся активність на цій ділянці полягалав обгонах повільного трафіку і об'їздах ям, яких було не так вже ймало. По приїзду до Вінниці розташувалися в затишному готелі, підігріли інтерес, якщо розумієте про що я; ), і вирушили в пішупрогулянку до фонтану. Ну, що я можу сказати, круте видовище.Ранішея скептично ставився до відгуків про це місце, але після побаченогомоя думка сильно змінилася. Однозначно рекомендую до відвідування, фонтан перевершив мої очікування і є чимось дивовижним. Творцівирішили здивувати глядачів і використали розпорошений струміньводи по центру конструкції як екран на який проектувалася картинка.У поєднанні з різноманітними бризгалками з підсвічуванням і музикоювсе це виглядає дійсно розкішно. На жаль, окрім фонтану толкомВінницю то подивитися і не вдалося тому є привід повернутися тудизнову маючи в запасі вже трохи більше вільного часу :)
Отспавшись і поснідавши вирушаємо далі шлях. Попереду нас чекає тасама дорога до Умані, якою ми їхали вчора в інший бік. Єдине, щорадує на цій ділянці, так це витрата — через невисоку середнюшвидкість, а їхали ми приблизно 90-100 км/год, споживання паливабуло до 5 л 95-го на сотню. 98-го у Вінниці, на жаль, не виявилося, а баки на той час уже були порожні і довелося заливати що було. Ще50 км після Умані переважно по путівці і ми прибули до місцяпризначення, — каньйон Букі. Чесно кажучи, від цього місця я чекавчогось більшого. Навіть ні, не так. Чекав, що воно буде більшим. Авиявилося, що територія тут досить невелика, проте від цього неменш мальовнича. Тут тобі і каміння, і зелень, і каскадний водоспадз невеликими озерцями, — у такі місця часом хочеться вибратися хочаб на кілька годин подалі від міської суєти. І, власне, цієї ж паригодинника нам більш ніж вистачило. Не можу сказати що заради одноголише цього місця я поїхав би в таку далечінь проте якщо маршрутпролягає десь поблизу тоді вже однозначно варто відвідати і цейканьйон. Надихавшись свіжим повітрям, щільно пообідавши в місцевійкухні і злегка прибалдівши на сонечку, що пригріває, вирішили назадїхати в режимі кабріолетів. Ох, скільки ж поглядів притягують цімашини. Думав не звертатиму на це увагу, а ні, перевертаючих шиїперехожих і показують пальцями діток просто неможливо не помітити.І якось прям приємно на душі стає від того, що твоя машина викликаєусмішки у оточуючих, і ні про який пафос тут мови не йде якщо що.наш лежав уже прямісінько додому, до Одеси. По дорозі, зновуопинившись на Київській трасі, ми продовжили веселу їзду і на однійіз зупинок натрапили на цікаву локацію, — покинуту заправку. Правдукажучи, мене до таких місць тягне. Як ніяк, а це ж частка історії, минулого, до якого ти можеш доторкнутися. Однак час нас стискавтому зробивши пару кадрів довелося рухатися далі щоб потрапитидодому засвітло що у нас, в принципі, і вийшло.Резюмую всю нашупоїздку можу сказати що подібне проведення часу мені однозначносподобалося і вже є величезне бажання знову вибратися в якесьцікаве місце і думаю незабаром це таки станеться. А поки щовисловлюю величезну подяку Льоші за організацію дозвілля та всімучасникам за відмінну компанію :До швидкого :)Запчасти нафото:1444AX