Ось залишився в мене всього один день перед поверненням до Одеси.пару тижнів, які вона вирішила провести в Маріуполі з бабусею, щоприїхала до нас з Москви (ми не мали права залишати людину в такомупохилому віці одного в чотирьох стінах відразу після того, як вонапопрощалася зі своєю донькою).
Погода стояла відносно нормальна:опадів не було, температура трохибільша за нуль, і навіть сонечко іноді виглядало, трохи покращуючизовсім несвятковий настрій. Що робити за такої погоди? Ну точно невдома сидіти! Ідемо на стоянку за Пончиком і їдемо кататися, щоб«провітрити» мізки. Адже покотушки за кермом цієї машини справдідіють як заспокійливе:великий комфортний седан з правильним і добревідпрацьованим дуетом АКПП та двигуна дарує масу задоволення відспокійних поїздок широкими пустельними проспектами (на тлі Одеси)Маріуполя. І ось наприкінці нашої поїздки ми з Вікою вирішилиспуститися до моря, щоб попити каву. Ось тут мені на думку і спалана думку пофоткати дружину з її машиною, т.К. Спільних фоток цієїпарочки у нормальній якості у нас, в принципі, і не було. І ось щовийшло:
>
Багато фоток зробити не вдалося, т.К. Вологість, створювана морем, далася взнаки моментально:руки стали вже за кілька хвилин фотосета.Однак ми зі своїм завданням упоралися, і це тішить. Тепер можнаїхати додому та відсипатися, т.К. Наступного ранку знову вдорогу.
Відкриваю очі. Дивлюся у вікно і прозріваю:знову йде сніг... Ранішеза рік я від сили 1-2 рази міг спостерігати це погодне явище, а тутвоно супроводжувало кожен мій виїзд на трасу. Як на замовлення. Танічого:сніжок дрібний, льоду на дорозі немає, на вулиці вже доситьсвітло. Можна їхати додому! Виїжджаючи з двору приблизно о 7.30ранку, снігу на дорожньому покритті я майже не спостерігав:легкийвітерець здував ті небагато сніжинок, які встигли впасти з неба.Але заправившись і від'їхавши від міста всього близько 10 км, післядосягнення стели Донецької області рівно о 8 ранку, я вжеспостерігав таку картину:Але найсмішніше, що вже в 8.02, заїхавши усвою «гаряче-улюблену» Запорізьку область, я був зустрінутийсправжньою хуртовиною!
Т.К. Транспорту цього разу на дорозі взагалі не було, я став«першопрохідником». З одного боку, відсутність колії тішила (аснігу з кожним кілометром, що вели мене вглиб козацького краю, ставало все більше! ), з іншого — я кілька разів вилазив правимиколесами на узбіччя, т.К. Під досить щільним шаром снігу відрізнитиасфальт від гравію ставало дедалі важче. Але ця дорога вже була укайф. Відсутність трафіку, сніг, що присипав моторошні ями, приємнасуміш лаунжа та року на диску, смачна кава та голос коханої дружинив динаміці телефону зробили свою справу:до Мелітополя я долетівдуже швидко. А це означає, що половину найважчої ділянки дорогидодому пройдено. Зупинка. Легкий ланч на заправці та знову вдорогу. І тут зима поступово почала здавати позиції. По мірінаближення до Херсонської області, температура зростала, снігприпинився, похмуре сіре небо стало освітлюватися променями сонця.І вже о 12.25, проїжджаючи знаменитий херсонський сосновий ліс, явже їхав із відчиненими вікнами і без куртки, спостерігаючидовгоочікуваний прихід весни:Подивіться на три останні фотки:цеодна країна, один день із різницею о 4 годині! Ніколи не зустрічавтакого розмаїття, проїжджаючи рівнинну частину еньки-України.
У цьому шляху на мене чекав лише один неприємний момент, пов'язанийвсе з тим же сосновим бором. Саме тут закінчується вбита в мотлохдорога і починається рівна, як скло, траса. Майже весь шлях черезДонецьку, Запорізьку та частину Херсонської області я проїхав безпригод. Ям уникнути на цій дорозі нереально, але жодного серйозногоудару по підвісці не було. І тут, виїжджаючи на останню дугу вбитоїчастини дороги і вдивляючись у кінець повороту, очима вишукуючипопереду довгоочікувану рівну трасу, я розслабився і кааааааааааак«вбульбенився» лівим колесом у яму… А йшов я вже добре за сотку…ніхто інший близький до того, щоб на своїй шкурі відчути сенс фрази«Не кажи «Гоп! », поки не стрибнеш». Не знаю, яким дивом я тоді нетільки не набив гулю на покришці або, не дай Боже, не порізав її, ай навіть не погнув диск і не вбив жоден сайлент-блок у підвісці, боудар був страшної сили! Galant - просто красень! Через пару годин явже висловлював подяку машинці за те, що вона в черговий разуспішно впоралася з поставленим їй непростим завданням, і доставиламене без пригод з Маріуполя до Одеси однією з найстрашнішихукраїнських доріг. Ось так виглядала «морда» нашого втомленого відважкої 8-годинної поїздки вірного залізного друга:Увечері того ждня, щоб віддячити вірному коню за його непросту працю, повіз йогона миття:А ось наступного ранку мене чекав багаторазовий розлад, коли я почав вивчати машину на предмет сколів після траси. Всяморда була усіяна розсипом дрібних крапок на пошкодженому ЛКП, аодна зі сколів була в діаметрі в районі півсаніметра... Все це «догрошей». Наступної весни явно доведеться робити «косметику» передкаі, можливо, міняти лобове скло, якому так само сильно дісталося вплані сколів за останні півроку поїздок трасою. Але це життя і відцього не втечеш. З іншого боку, все, що вирішується грошима – це непроблема, а лише витрати. Значить вирішимо.
Протягом кількох тижнів після мого повернення до Одеси, снігу вжене було, але денний дощ часто перетворювався вночі на легкуковзанку через різкі перепади температури. Якось вранці, прогріваючи машину, я помітив ось таку крижану «соплю»:Через якийсьчас я починаю збирати валізу, щоб нарешті забрати дружину додомуЩоправда, цього разу у нас додасться ще один пасажир. Дамочка зшотландським корінням, блакитною кров'ю і ... Поганим донецькимхарактером)))) Догадуєтесь про кого я? Звичайно ж про кішку. Осьтака пума (з її характером по-іншому кішку і не охарактеризуєш)чекала на мене в Маріуполі:Софія (так звуть кішку) весь час жила вМаріуполі. Якщо вірити її паспорту, вона чистокровна шотландська«вислоушка» з усіма приколами в характері і проблемами зі здоров'ям (ті, у кого живуть такі кішки, розуміють про що я). Але мало того, як і будь-яка кішка цієї породи, Софія живе за принципом «мій дім –моя фортеця» і не переносить навіть найменші поїздки. Досить частопереїзди «шотландців» закінчуються дуже плачевно для їхньогоздоров'я. Інколи ж вони взагалі не доїжджають, т.К. Не витримуєсерце. Я це все знав і був готовий до довгої поїздки додому. Цядорога з Одеси до Маріуполя не запам'яталася особливо нічим.Тільки, як завжди, усміхнувся від того, що більшу частину шляху поЗапорізькій області йшов дощ і «дорожники» так тут і не з'являлися (хоча на Одещині, Миколаївщині, Херсонщині і, як виявилося потім, на Донеччині вони вже почали латати дірки) . Мелітополь (запорізькаобл.) – це єдиний географічний об'єкт на карті мого шляху, проїжджаючи який я відключаю навігатор, бо він мене постійноноровить завести або в глухий кут, або «проти вовни» (тобто на«зустрічку» по дорозі) з одностороннім рухом). Мабуть, у нас такивелике взаємне кохання із Запорізькою областю! ))) До Маріуполядоїхав за стандартні 8 годин.
Пара днів у Маріуполі, що вже став майже рідним. Знову збиранняваліз. І знову в дорогу. Першим нюансом стало те, що безмежнийбагажник Галанта, в який завжди влазило все, що потрібно і навітьтрохи більше, не зміг умістити в себе всі валізи. Адже на задньомудивані разом з кішкою має їхати дружина, щоб кішка не встигла«відкинути ковзани», якщо їй стане погано. Тобто. Остання валіза назадній диван не кинеш. Фіксую його між переднім сидінням, відсунутою назад, і торпедо. Все ок:вліз! Galant, як завжди, радуєпростором свого салону! В черговий раз низький уклін розробникомцього чудового автомобіля! Ну що, завантажилися та погнали. ЗДонецької області вилетіли кулею (дорога відмінна, як завжди), аось Запорізька зустріла одразу моторошними ямами. Ні, я неповторююсь. Так, там завжди ями, але з того моменту, як я їхав паруднів тому цією дорогою в протилежному напрямку, фури її просторозірвали! Уздовж постійно рясніє глибокими коліями від задніх осейнапівпричепів, а покриття самої дороги таке, що ти вже не думаєш, як об'їхати ями, а вибираєш, яка з них поменше, т.К. Об'їхати вженеможливо! Шумоізоляція Пончика, як і більшості япів, залишаєбажати кращого:було чути кожну ямку і кожен камінчик, що полетів уднище машини. Кішка від постійних смикань машини (реально режим«газ-гальмо-газ-гальмо» і так до самої середини Херсонськоїобласті) і моторошного шуму почала задихатися. Зупинялися разівп'ять, т.К. Вона просто відривала рота, висовувала язик і не могланормально дихати. Я вже думав, що не довеземо. У якийсь момент, коли в черговий раз зупинилися, щоб кішка прийшла до тями, япрозрів з того, як сильно вона полиняла буквально за 5 годин шляхучерез страх!
Весь задній диван був заліплений вовною. Напевно, можна було щеодну кішку «сплести» із цієї «волосні». Сонька, через шерсть, щостирчить з шубки, наче на років десять постаріла. Люди сивіють відстраху, а кішки, схоже, линяють. Їдемо. Дорога - страх, кішказадихається, дружина переживає за неї, і то кричить на неї, тозаспокоює і плаче. Я хочу одразу і їсти, і пити, і в туалет.Весело. Але ми – красені:доїхали та кішку живою довезли! Щоправда, їхали більше 10 годин… Заїхавши до Одеси-мами, я трохи розслабивсяі почав прислухатися до машини. І мені відразу стало зрозуміло, щоця дорога вже стала фатальною для деяких елементів підвіски машини.Але про це в наступній частині нашого з Пончик бортового журналу! Арозповідь про екстремальне зимове турне Пончика вважаємозакритим)))
"а ось Запорізька зустріла одразу жахливими ямами. Ні, я неповторююсь. Так, там завжди ями, але з того моменту, як я їхав паруднів тому цією дорогою в протилежному напрямку, фури її просторозірвали! Уздовж постійно рясніє глибокими коліями від задніх осейнапівпричепів, а покриття самої дороги таке, що ти вже не думаєш, як об'їхати ями, а вибираєш, яка з них поменше, т.К. Об'їхати вженеможливо! Шумоізоляція Пончика, як і більшості япів, залишаєбажати кращого:було чути кожну ямку і кожен камінчик, що полетів уднище машини. Кішка від постійних смикань машини (реально режим«газ-гальмо-газ-гальмо» і так до самої середини Херсонськоїобласті) і моторошного шуму почала задихатися. Зупинялися разівп'ять, т.К. Вона просто відривала рота, висовувала язик і не могланормально дихати. Я вже думав, що не довеземо. У якийсь момент, коли в черговий раз зупинилися, щоб кішка прийшла до тями, япрозрів з того, як сильно вона полиняла буквально за 5 годин шляхучерез страх!
Весь задній диван був заліплений вовною. Напевно, можна було щеодну кішку «сплести» із цієї «волосні». Сонька, через шерсть, щостирчить з шубки, наче на років десять постаріла. Люди сивіють відстраху, а кішки, схоже, линяють. Їдемо. Дорога - страх, кішказадихається, дружина переживає за неї, і то кричить на неї, тозаспокоює і плаче. Я хочу одразу і їсти, і пити, і в туалет.Весело. Але ми – красені:доїхали та кішку живою довезли! Щоправда, їхали більше 10 годин… Заїхавши до Одеси-мами, я трохи розслабивсяі почав прислухатися до машини. І мені відразу стало зрозуміло, щоця дорога вже стала фатальною для деяких елементів підвіски машини.Але про це в наступній частині нашого з Пончик бортового журналу! Арозповідь про екстремальне зимове турне Пончика вважаємозакритим)))
"а ось Запорізька зустріла одразу жахливими ямами. Ні, я неповторююсь. Так, там завжди ями, але з того моменту, як я їхав паруднів тому цією дорогою в протилежному напрямку, фури її просторозірвали! Уздовж постійно рясніє глибокими коліями від задніх осейнапівпричепів, а покриття самої дороги таке, що ти вже не думаєш, як об'їхати ями, а вибираєш, яка з них поменше, т.К. Об'їхати вженеможливо! Шумоізоляція Пончика, як і більшості япів, залишаєбажати кращого:було чути кожну ямку і кожен камінчик, що полетів уднище машини. Кішка від постійних смикань машини (реально режим«газ-гальмо-газ-гальмо» і так до самої середини Херсонськоїобласті) і моторошного шуму почала задихатися. Зупинялися разівп'ять, т.К. Вона просто відривала рота, висовувала язик і не могланормально дихати. Я вже думав, що не довеземо. У якийсь момент, коли в черговий раз зупинилися, щоб кішка прийшла до тями, япрозрів з того, як сильно вона полиняла буквально за 5 годин шляхучерез страх!
Весь задній диван був заліплений вовною. Напевно, можна було щеодну кішку «сплести» із цієї «волосні». Сонька, через шерсть, щостирчить з шубки, наче на років десять постаріла. Люди сивіють відстраху, а кішки, схоже, линяють. Їдемо. Дорога - страх, кішказадихається, дружина переживає за неї, і то кричить на неї, тозаспокоює і плаче. Я хочу одразу і їсти, і пити, і в туалет.Весело. Але ми – красені:доїхали та кішку живою довезли! Щоправда, їхали більше 10 годин… Заїхавши до Одеси-мами, я трохи розслабивсяі почав прислухатися до машини. І мені відразу стало зрозуміло, щоця дорога вже стала фатальною для деяких елементів підвіски машини.Але про це в наступній частині нашого з Пончик бортового журналу! Арозповідь про екстремальне зимове турне Пончика вважаємозакритим)))
"можна було ще одну кішку «сплести» із цієї «волосні». Сонька, через шерсть, що стирчить з шубки, наче на років десять постаріла.Люди сивіють від страху, а кішки, схоже, линяють. Їдемо. Дорога -страх, кішка задихається, дружина переживає за неї, і то кричить нанеї, то заспокоює і плаче. Я хочу одразу і їсти, і пити, і втуалет. Весело. Але ми – красені:доїхали та кішку живою довезли! Щоправда, їхали більше 10 годин… Заїхавши до Одеси-мами, я трохирозслабився і почав прислухатися до машини. І мені відразу сталозрозуміло, що ця дорога вже стала фатальною для деяких елементівпідвіски машини. Але про це в наступній частині нашого з Пончикбортового журналу! А розповідь про екстремальне зимове турнеПончика вважаємо закритим)))
"можна було ще одну кішку «сплести» з цієї «волосни». Сонька, черезшерсть, що стирчить з шубки, наче на років десять постаріла. Людисивіють від страху, а кішки, схоже, линяють. Їдемо. Дорога - страх, кішка задихається, дружина переживає за неї, і то кричить на неї, то заспокоює і плаче. Я хочу одразу і їсти, і пити, і в туалет.Весело. Але ми – красені:доїхали та кішку живою довезли! Щоправда, їхали більше 10 годин… Заїхавши до Одеси-мами, я трохи розслабивсяі почав прислухатися до машини. І мені відразу стало зрозуміло, щоця дорога вже стала фатальною для деяких елементів підвіски машини.Але про це в наступній частині нашого з Пончик бортового журналу! Арозповідь про екстремальне зимове турне Пончика вважаємозакритим)))
Коментарі4
Млинець, зачитався…))) супер!молоток!кішці привіт😉
Дякую! Дружина в Маріуполі знову, тому я до кішки намагаюся близько не підходити) Спробую передати абеткою Морзе)))
Як і минулого разу з душею! 👍
Знову таки, дякую) Намагаємося)))