Кошу я газон біля офісу продажу і раптом чую рев гальм, піднімаюочі і бачу, як «Рено Меган» влітає в зад «Спринтеру», що стоїть насвітлофорі. Удар, хмара пари з радіатора «Мегана» і поточний далідорогою антифриз…
Дивно, але в «Мегані» не спрацювали подушки, що, втім, не рідкістьдля того мотлоху з Європи зі скрученим пробігом, а тому пасажиркана передньому сидінні зробила чолом пристойну мітку на лобовомусклі, проте сама вийшла з машини, хоча через хвилину і втратиласвідомість., за винятком шокованого водія «Шкоди Фабії», що стоялаперед «Спринтером»:— Це ж треба було мені їхати із сонячногоЗакарпаття до Львова, щоб отримати пендель від «Спринтера» »!
Враховуючи, що це був типовий "чайник", у його поведінці не булонічого дивного — після удару він повністю втратив контроль надсобою та машиною, яка вільно покотилася вперед метрів нап'ятнадцять, поки профіль дороги не пішов угору, потім виліз змашини і ходив кругами з склянішим поглядом. Швидка, що приїхаланезабаром на виклик і його теж хотіла забрати разом з дівчиною, аленовина про те, що машину відвезуть на стоянку без його участі, миттєво подіяла на нього нітрохи не гірше за нашатиря.
Сам «Спринтер» відбувся парою подряпин на бампері і все завдякифаркопу, що я не преминув відзначити, але за фаркоп так і невзявся, демонструючи свою молодецьку молодецтво при застрибуванні вкузов і так тривало до минулої осені, коли мені раптово знадобилосяз'їздити до Києва з лафетом, щоб забрати звідти «Хюндай СантаФе».
Маленький не ліричний відступ.
За кілька років до подій, що описуються, моя дочка, яка мешкаєтоді у столиці країни під назвою Кацапетівка, тобто у Василькові, що під Києвом, купила вищезгаданий «Санта Фе» з пробігом 160 000 км, що для дизеля 2.2 л є смішною величиною. Як це часто буває з«чайниками», ремінь ГРМ не був замінений відразу після купівлі, аїздили на ньому доти, доки він не лопнув прямо на ходу при пробігублизько 250 000 км.
Що буває з дизелем, у якому лопнув ремінь ГРМ, здогадайтесясамі, а якщо не знаєте, то на «Драйві» подібних статей хоч греблюгати. Машину затягли на якийсь сервіс, де вона благополучно зазналаремонту у вигляді заміни ременя ГРМ без зняття ГБЦ, хоча всімотористи в один голос стверджують у необхідності подібноїпроцедури. Як би там не було, а машина завелася і навіть ще їздилаз півроку, поки остаточно не встала. Знаходиться у Києві по вул.Миколи Грінченка, 18, де фахівці з великої дороги миттю розкинулимотор і виставили кошторис у 6.000 у.О., але потім змилостивилися ізнизили ціну до п'яти тисяч вічнозелених, як для постійнихклієнтів. Як самі бачите, знижки для постійних клієнтів, навіть упохоронному бюро, є. >
І, до речі, там же доньці було зроблено зустрічну пропозицію –продати їм машину за дві тисячі у.О.
Вечір, самі розумієте, перестав ставати Дізнавшись про це, мій син, у якого є невелика СТО в Червонограді, вмовив сестру віддати машинув його чіпкі лапи, аргументуючи тим, що зможе відремонтувати двигуні це обійдеться набагато дешевше, а в крайньому випадку можнакупити б/в мотор не дорожче "штуки" "баксів" і у нього вже єклієнт, який саме шукає "санта Фе" з дизелем 2.2.
Для доньки, яка тоді якраз збиралася виїжджати по Грін-карті в США, подібне вирішення проблеми позбавлення від рухомого майна, якеперетворилося на нерухоме, було б ідеальним варіантом, але тутвиникло питання з транспортуванням, який син так і не змігвирішити і тоді в процес втрутився я:— Шукай лафет, а я зроблюфаркоп до «Спринтера» і в два водії ми заберемо «Хюндай» »!
Отже, Господа Присяжні Засідателі, залишимо на якийсь час ремонт«Санта Фе» і приступимо до фаркопу.
>
Як самі розумієте, найпростішим рішенням була б покупкаоригінального фаркопа та ремонт місця кріплення на лонжеронах, алея відмовився від цієї ідеї з низки причин, насамперед через те, щооригінальний фаркоп є вигнутими. Металеві пластини, що огинаютьзнизу бампер.
Досить однієї таблЕтки, вибачте, достатньо одногоуважного погляду, щоб зрозуміти, що подібне технічне рішенняособливої жорсткості не відрізняється. Друга причина полягалав тому, що фаркопа з великою підніжкою в пристойному стані я незнайшов, а ті, що продавалися були або взагалі без підніжки або зкуцою майданчиком, а мені хотілося щось, схоже на підніжку, яку яодного разу побачив у Львові. Ще одна причина полягала в тому, щопідніжки зазвичай робляться з малорозмінних труб і зігнути їх нескладає труднощів, що я неодноразово спостерігав, а мені хотілося бмати підніжку, здатну витримати пристойні удари, на кшталт того, щотрапився зі мною через рік.
Все це призвело до того, що я вирішив приварити поспідниці задньої поперечки прямокутну трубу пристойного перерізу івже до неї прикріпити знімний майданчик з фаркопом.
.
Починаю потихеньку заводитися, хапаю болгарку і відрізаю вже підтрубу 60х40.
У ній і в майбутній опорі підніжки свердлю по сім співвіснихотворів і вварюю втулки з внутрішнім діаметром 12мм. Накладкоюутворилася величезна статева щілина.
Зварювальний шов з боку дотичних поверхонь зчищаю під нуль, а зпротилежної сторни втулку, навпаки, випускаю назовні, щоб посилитиконструкцію.
Знову таки, роблю це не поспішаючи, ретельно центруючи відповіднівтулки в балці і в підніжці, для чого одягаю їх на болт. Тавнутрішні втулки від старих сайлентблоків. Ще простіше булозамовити їх у знайомого токаря, але той захворів трошки, а томудовелося викручуватися самому. Тоді беру ще одну трубу. Цього разу80х40 і зварюю в одне ціле із попередньою 60х40 і бачу, що дещо ітак-сяк починає виходити. Ще сім разів відміряю, щоб вкрасти цілкомі відрізаю зайву від низу задньої поперечки, а потім приварююспарку з труб.
Для цього безжально вирізаю всю ту рвань і п'янь, що залишилася відколишніх ремонтів і яка проіржавіла наскрізь і вварюю замість неїтрапецеподібні пластини завтовшки 4 мм. Однією стороною приварюю їхдо лонжеронів (ліворуч на фото), а іншою в залишках задньоїпоперечки і трубам. Для посилення елементів, що вварюються, міжними вставляю підсилювальні пластини товщиною в 4 мм. Знизу і 2 ммзверху, яка одночасно служить як підлога. Так уже збіглося, що дваотвори під кріпильні болти потрапили якраз між трапеціподібнимипідсилювачами, а тому нижні поперечні підсилювачі приварюю не донизу нижньої труби, а трохи вище.
b Зірку веду не поспішаючи, з почуттям, з толком, з розстановкою... Ось тепер відірвати силову задню балку неможливо!
Тепер, маючи точку опори, точніше точку кріплення, можна братисяі за саму підніжку, яку роблю прямокутної форми з підсилювальнимипоперечками з труби 60х40.
Між основними трубами ставлю розпірки довжиною 20 см. На мійвеликий жаль частина фотографій цього першого варіанта десь зникла, а тому показую на другому варіанті підніжки, який відрізняється відпочаткового тільки трохи більшими розмірами і загнутими кутами накінцях. По центру підніжки приміряю гак, потім просвердлюю дваотвори і вварюю в них дві втулки з внутрішнім діаметром 16 мм.br/>
У всіх трубах, як у кріпильній балці, так на підніжці, роблю отворидіаметром 6 мм, розташовані знизу, щоб пізніше зробити через нихзадувку "мовіля".
<
На цьому зварювальні роботи припиняю і приступаю до фарбування, апотім і збирання. Нижнього кріплення заднього амортизатора "ваз-2101". Ці болти я купував у комплекті, використавши коженелемент за призначенням, крім маленької втулки, яка чекає свогочасу в широких штанинах. Всі втулки, а також і кріплення ряснозмазав густим «Мовілем», щоб не мати в майбутньому проблем звідкручуванням. >
Великі шайби, розташовані між контрогайками, служать для кріпленнястрахувальних елементів. Забігаючи наперед скажу, що ми застосувалияк страховку конвеєрний ланцюг, закріпивши її ланки на цих болтах, т.З. «п'ятнадцятку», яких кілька штук я прихопив на згадку прокращі роки, проведені в місцях, не настільки віддалених, вибачте, заради Бога, в місцях не настільки заглиблених — всього лишеякихось 500 метрів нижче поверхні (14 років підземного стажу) .
На жаль, з гаком виникла проблема, оскільки силового «бусівського»крюка я не зміг купити і довелося ставити те, що було вмагазині.
< /
Швиденько чіпляю розетку і виїжджаю з ранку неділі до сина доЧервонограда, де чіпляємо лафет і вирушаємо строго на схід близько600 км.
<
Треба сказати, що враження від їзди з тонного вантажу позаду знезвички були не дуже приємні. Доводилося враховувати збільшенийгабарит автопоїзда та нікудишню динаміку розгону, але за дев'ятьгодин із двома перекусами, тримаючи швидкість близько 90 км/год, дісталися Василькова, де остограмилися за зустріч і я подався нагорщик і спати, а молодь продовжила своє заняття.
На ранок син поривався сісти за кермо, але я вирішив не ризикуватиі вмостився сам. На диво, дісталися без жодних проблем, маючипопереду Максима Великого (зятя) як Сусанін, але далі почалисяпроблеми на самій СТО, оскільки вона відправила на профільну СТОГБЦ. Поки Макс вирішував питання, у тому числі й фінансовогопорядку, я завалився в кузові на бічну, пам'ятаючи народнумудрість:Якщо хочеш попрацювати., ляж, поспи і все пройде!
З горем навпіл завантажили все, що ремонтники розсунули по ящиках, забувши при цьому ящик з ТНВД і Ви не повірите, але вся підлогабула зайнята так, що ногу нікуди було поставити і до п'ятої годиними рушили у зворотний шлях якраз у вечірню годину пік.
c1"> Ось тут почався самий треш, оскільки машина зовсім не хотіларозганятися, ставши тупою, як львівський автобус, а лафет звантажем розгойдував її на всі боки!
<
Крім того, перші три кілометри, а може й більше (кияни, уточніть, будь ласка, відстань), від автовокзалу і до Севастопольської площідовелося повзти вгору проспектом Лобановського, але до честікиївських водіїв ніхто не бісився, моргаючи фарами і не ліз. Підколеса, за що велике їм від мене дякую! Видно, всі вони розуміли, що так само будь-який з них може виявитися у подібній ситуації, коли його захворілого «рисака» повезуть на лікування.
Піднявшись нагору, покотилися веселіше, тим більше, що дорога буламені добре знайома, оскільки свого часу відпрацював на таксі вКиєві три місяці, а вискочивши на трасу, полетіли додому, намотуючимилі на кардан. Дісталися Червонограда вже далеко за північ задесять годин і до ранку я був уже вдома в маленькому містечкунедалеко від Львова, яке так і називається Городок, проїхавшизагалом трохи більше 1 200 км.
Перше враження після того, як відчепив лафет - машиналетить, як гончий собака, спущений з повідця!
Син місяць перебирав мотор замінивши блок, колінвал та йоговкладиші, які прихопило і кільця. Найбільше його дратувалокольорове маркування "хендівських вкладишів", з яким він ледверозібрався, а потім машина пішла новому власнику за 9 000 у.О.Здирники зі СТО у Києві, нагадаю, давали лише дві тисячі.
Сам ремонт обійшовся близько 300 у.О. І це тільки через уміння синазнаходити запчастини за справжні копійки. Дана історія малапродовження, бо через три місяці новий власник приїхав зпретензіями через перегрівання двигуна.
Якийсь унікум, їй Богу – перегріти чавунний дизельвзимку!
<
Син відразу визначив причину перегріву - пробій прокладки ГБЦ, аслідом знайшов і причину, по якій не спрацював вентилятор, увигляді запобіжника, що перегорів, далі була виявленарозплавилася фішка, що була джерелом замикання і, нарешті, заклинив вентилятор з-за купи використаних вол серветок з дифузоравентилятора, який син дістав прямо на очах у господаря. Як вонитуди потрапили, з'ясувалося одразу. Виявилося, що новий господарнаводив лад у підкапотному просторі вологими серветками, якінезрозумілим чином полетіли в дифузор, а через пару днівпримудрився застрягти в кучугурі, де тупо буксував, намагаючисьвискочити зі снігового полону.
< p align="justify"> На цьому конфлікт був вичерпаний, ановий господар відправився в пішу еротичну подорож по відомому всімнапрузі, яке я не називатиму через повагу до правил "драйва", алене те, про яке багато хто подумав, а інше, дуже популярне вУкраїні…
Повернуся, однак, до фаркопу. Проїздив всю весну і частину літа, поки не трапився казус, який переконав мене в правильності рішеннязастосувати великі труби. Приїхавши на чергове замовлення, язмушений був зупинитися прямо на в'їзді до двір багатоповерхівки (жК "парус-Парк" - для львів'ян), оскільки дорогу перегороджувавланцюг.Ця перешкода мене не здивувала, оскільки тільки таким чиномкомпанія, що управляє, змогла відучити заїжджати у двір як місцевих«блатних» на «джипах», так і т.З. «майстрів», тобтогоре-ремонтників, які приїхали до Львова на заробітки. Обидвікатегорії відрізняються цілковитим ігноруванням думки оточуючих іза перші дві зими після здачі будинку вони виїздили газон і клумбивздовж і поперек, що викликало законний гнів інших мешканців «Паруспарку», які вважають, що машин у дворі не повинно бути взагалі, крім випадків розвантаження. Завантаження та приїзду спеціальнихслужб, до яких належимо і ми з «Н», оскільки обслуговуємо тамзелені насадження. Були в курсі - під тротуарною плиткою біляв'їзду, але його там не було. Швидше за все його забрали діти, якімучилися від неробства і таку нагоду зробити мерзотність упуститине змогли. Ті, хто сумнівається в моїй версії, нехай згадають своєбезтурботне дитинство, особливо у віці 10-12 років, коли вже виріс, а розуму ще не накопичив, от і мучився всякою дурницею.
Поки «Н» дзвонила з приводу ключа, я тримав ногу на гальмі, а потімвзагалі заглушив двигун, оскільки майданчик у цьому місці єгоризонтальним, але ось ручник затягнути просто забув, хочазазвичай активно користуюся ним, навіть на світлофорах.
Заїзд у двір там крутий з різким поворотом через розвантажувальнурампу магазину і в яку, набираючи швидкість, влетів на повному ходу«Трудяга ».
Я вчора заїхав туди, щоб зафіксувати місце пригоди., оскількивідразу мені, самі розумієте, було не до того, а також неполінувався і порахував ногами відстань, яке котився «Трудяга».Вийшло близько двадцяти кроків, хоч візуально здається менше. Якщохтось ще не забув шкільний курс фізики і не замочив підручник поній у сортирі, то може порахувати, яку швидкість зміг набратиТрудяга на такому схилі.
Я, стоячи вдалині, лише провів поглядом його, а потім побрівоцінювати збитки під гавкіт і хай обурених обивателів.
На мій великий подив зад машини залишився в цілості ібезпеці за винятком зім'ятої підніжки, яка прийняла удар на себе, арампа взагалі не постраждала, оскільки зроблена була з чавунієвогошвелера.
Єдиним нагадуванням про те, що сталося, залишився слід від підніжкина опорі.
Від'їхавши назад до ланцюга, я ще раз переконався, щомайданчик справді горизонтальний, і якби не вітер, то я не писав биці рядки…
< Наступного дня я зняв підніжку і почав її ремонт., чорт бизабрав цей ноутбук! Все, що можу показати, так це вирізаний шматокпідніжки.
З'ясувалося, що удар прийшовся на другу праву поперечку, якавитримала його, але поздовжні труби зім'яло некруто.
В принципі, роботи було небагато — вирізати зігнуте і врізати новішматки труб.
Для початку вирізав ушкоджений шматок і трошки подовживкріпильну трубу, щоб вона по довжині дорівнювала балці на кузові, ато ті кілька сантиметрів, які становили різницю, псували всюкартину маслом, утворивши щілину між підніжкою та бічниминакладками. Потім зігнув два шматки труби, щоб зробити країмайданчика закругленими, а не прямокутними, як раніше і приварив їхна місце.
Вигин варив, затиснувши в лещатах, контролюючи прямий кут. Далібула заміна деформованої поперечки і відновлення початкової формимайданчика., у якому сховав розетку для проведення. Верх кільцязнаходиться врівень з підніжкою, щоб не було виступу, за який можнаненароком зачепитися і повернутись з підніжки і щоб надалі він незаважав установці накладки.
У початковому варіанті його не було і розетка просто висіла напластикових хомутах, бовтаючись знизу підніжки, як бичаче добро.Виглядало це - Фу, як не естетично! < /Розетку яспеціально сховав у кільце, щоб захистити її від пошкодження. Нажаль, я зробив його для металевої розетки, яка була тоді в мене, апотім, коли купив пластмасову для більшого естетизму, з'ясувалося, що вона не підходить, оскільки її кришка не може повністю відкритисячерез більшу товщину. Безумовно, що можна було переварити кільце наінше, більшого діаметру, але мені було вже ліньки займатисязварювальними роботами. Як кажуть:
-І так зійде!
Для того, щоб проводка не перебилася об нижній край кузова, приварив дві співвісні втулки в підніжці та в балці, через які йпропустив її. Для того ж естетизму, а спілкування з справжнімиестетами ремонту на зразок Freethinker77 і йому подібних, яких на«Драйві», слава Богу, вистачає, для мене даремно не пройшло, проводку вивів через задню стінку склянки через гумову втулку, знайдену в широких штанинах і уклав у гофру чорного кольору, призначену для використання на відкритому повітрі. Для того, щобгофра не падала вниз, закріпив її до поперечки пластиковимистяжками чорного кольору. Потім посилив місце кріплення гака, наваривши на підніжку зсередини шматок куточка №63. На фото видзнизу і там же видно дренажно-задувні отвори. Також приварив знизупідніжки буксирувально-страхувальне кільце, зроблене з ланкиланцюга, привареного на підсилювальну пластину. Спочатку хотіввстановити їх два, але потім передумав і обійшовся одним.Завершенням роботи була повна зачистка підніжки до гологометалу.
p>
Після наступного дворазового фарбування спеціальною фарбою чорногокольору з молотковим ефектом 3в1 встановив підніжку на місце.
Досвід експлуатації.
/>
Безумовно, що підніжка сильно полегшила вхід до кузова, оскількивисота, на якій вона закріплена, становить 45 см. Здавалося б, невелика різниця з 65 см підлоги, але хоч і дрібниця, априємно.
< /
Побоювання, що нога провалюватиметься між трубами, з яких зробленапідніжка і зісковзуватиме з них, виявилися зайвими і жодного разу яне прокляв той день, коли сів за бублик цього пилососа!
Так уже вийшло, що більше тягати причіп мені не довелося, але гак яне став знімати, чим тут же не преминув скористатися черговиймісцевий дурник-Шумахер», що продирав передній бампер свого «Лансера».
В той же час він добре виручив при буксируванні кількох ламанихмашин, яких я, як добрий самаритянин, не міг кинути в біді.
< /Безумовно, що за зручної нагоди я постараюся замінити його насуто бусовський, а зварювальні роботи, які неодмінно виникнутьчерез різні кріплення, для мене ніколи не були проблемою.Ще однієюблакитною мрією є встановлення зверху підніжки пластини знержавіючої сталі або алюмінію, а також заміна пластмасовогозаднього бампера на пластину з вищевказаних матеріалів, прикріпленудо задньої стінки. Подібне рішення я неодноразово спостерігав івоно мені дуже до вподоби.
Коментарі3
я від газелі поставив
Ну, прямо повість вийшла, із сюжетом, героями, темою та ідеєю!))
Ви ж знаєте, що інакше я не пишу.