П Здобною технологічною операцією я піддав ВСІ свої автомобілі, починаючи з самого першого «Москвича-402» 1956 року випуску, причому зробив це справжнісіньким, ще тим радянським оригінальним «Мовілем». Недорослей», не знають, звідки взялося це слово, а все дуже просто:- У добрі старі радянські часи, коли сонце світило яскравіше, а трава була в рази зеленіша, все робилося для радянської людини і на благо радянської людини!
Це Вам не загниваючий Захід, де відбувалася експлуатація людини людиною, а в Радянському Союзі все відбувалося з точністю навпаки, а тому, йдучи назустріч побажанням трудящих, Партія та уряд, спустило вказівку Держплану розробити спеціальний препарат для захисту внутрішніх порожнин автомобіля. Країни (на сучасні гроші) займатися подібними дрібницями, але вони не розуміють всю глибину глибин радянської планової економіки. Я пам'ятаю один фейлетон вже на початку «Перебудови», коли було спущено ЦУ всім заводам та фабрикам розпочати випуск т.Зв. Товарів народного споживання, в якому описувалося, як один відряджений віз із Владивостока до Москви як зразок три пластмасові тазики, щоб Держстандарт затвердив їх дизайн та розміри, а Держком за цінами затвердив їх вартість!
. Знову таки багато хто, особливо «Недорослі», не знають, що означає слово «дістати», а все, знову ж таки, просто:
- Оскільки в магазинах нічого не було (див. Вище), то необхідний товар можна було або вкрасти, благо на це все дивилися крізь пальці, або «Дістати», що
Не буду втомлювати читачів рецептурою саморобної хімії, але, як правило, в основі її було машинне масло, як правило т.Зв. «відпрацювання» і гарматне сало, бо ці інгредієнти не були дефіцитом, оскільки «відпрацювання» зберігалося в затишному місці в гаражі, а гарматного сала було повно на кожному мирному радянському тракторі.
І до речі про гаражі:- Я добре пам'ятаю ті славні часи, коли КОЖНИЙ автомобіль мав свій гараж - це Вам не це, це Вам не те Як зараз.Отже, товариші вчені, доценти з кандидатами, отримавши відповідну рознарядку, засукали рукави і взялися до роботи, видавши незабаром на-гора чимало «хімії». Особливо досягли успіху в цьому група енергійних товаришів з Москви і Вільнюса, які об'єднали зусилля у своїй нелегкій праці, в надії отримати Шнобелівську, вибачте заради Бога, в надії отримати Ленінську Премію або, на крайній край, Знак Якості на свою продукцію.
Взагалі-то цей Знак Якості ставився на всяке «Г», у зв'язку з чим існує чимало анекдотів, але в даному випадку продукт вийшов на славу.Тут, правда, лунає зміїний шип із боку західнофілів, які стверджують, що нічого вони не вигадували, а просто злісний КДБ разом із всюдисущим ГРУ «слямзив» західний зразок, але не будемо вірити цим відщепенцям, оскільки чогось, а світлих голів у Радянському Союзі вистачало, це потім усі «мозки» втекли за довгим доларом, залишивши на місці те, що залишилося.
- Так чому ж все-таки «Мовіль», у якусь іншу назву? - нервово запитують уже читачі, які страждають на дислекцію, не знайомі з моїм стилем викладу матеріалу. br/>
- Не довго думаючи, вищезгадані товариші, доценти з кандидатами, дали своєму дітищу назву за першими літерами своїх міст:
- МОСква
- ВІЛЬНюс.
Оскільки вони не здогадалися зареєструвати дану назву як торговельну марку, то вона стала називним ім'ям, чим і досі користуються все, кому не ліньки, продаючи всяку погань, я ж продовжу про «Мовіл». - У 1989 році, перебуваючи в черговій відпустці, я з сім'єю вирушив у турне за маршрутом:
- Червоноград - озеро Світязь («дикуном» на Гряді) - Мінськ - Гродно - Калінінград - Вільнюс - Мінськ - Київ - Червоноград. Самі розумієте, для скаженого собаки сім верст не гак!
Катався я так три тижні і якось при проїзді через якесь литовське село зайшов у сільський магазин людей подивитися і себе показати і тут, на свій подив, побачив справжній, чорний, «Мовіль», що стоїть на полиці!
Маленька довідка.
Як уже було зазначено вище, до торгової марці «Мовіль» примазалися всі, кому було не ліньки і тоді в Червонограді продавалася продукція якогось хімзаводу, яка, щоправда, йшла під назвою «Мовіль-2», а ось оригінального «Мовіля» в наші краї не постачалося - такими були особливості радянської планової торгівлі. Цей препарат за кольором і консистенсією, слава Богу не по запаху, нагадував рідкий пронос і містив, згідно з етикеткою, віск, але був по суті своїй лише жалюгідною подобою лівої руки.
- Офігети! - сказав я собі - Дайте скриньку, а краще дві!
-Навіщо тобі стільки багато? І взагалі, навіщо тобі везти за тридев'ять земель «Мовіль», якщо будинки повно-повнісінько «Мовіля-2»? - Все просто - в «За кермом» я начитався реклами про чудодійні властивості оригінального «Мовіля» і хотів на ділі перевірити його.- На жаль, але все, що було в цьому лабазі, так тільки чотири півторалітрові, якщо не помиляюся, банки.
/p>
Дома я його задув за допомогою саморобного розпилювача і через відсутність компресора використовував балон кисню (5 руб/шт при обміні на пункті второмета).
Пізніше я розжився саморобним компресором з двох компресорів від холодильника, а зараз у мене є двоциліндровий «Дніпро-М АС-50» з відповідним набором пневмоінструменту, але зараз для задувки застосував «PiTon» в аерозольній упаковці. - До чого зараз техніка дійшла - не треба ні компресора, ні бачка зі шлангами з розпилювачами, все, що потрібно, так вставити шланг з наконечником в отвір і натиснути на гашетку! Свого часу ми могли тільки мріяти про це!
- Чому саме ця українська фірма, а не зарубіжна», як мені порадив Jurik-11 у попередній моїй статті? - Все дуже просто - у моєму маленькому містечку, яке так і називається - Містечко, в наявності є тільки «PiTon» та «Норма», а шукати десь у двічі орденоносному, вічно мокрому місті Львові мені просто не хочеться.Обидва препарати я відчував два роки тому, коли задував « Тигру» і «Норма» мені не сподобалася через погане розпилення та розтікання по поверхні, внаслідок чого утворюються грудки піни, а «PiTon» відмінно розлітається через отвори форсунки на добрих 30-40 сантиметрів, через що кілька разів потрапив мені на фізіономію. Оскільки на вулиці було досить-таки прохолодно, то перед застосуванням зберігав балончики будинку, а перед використанням добре струшував пару хвилин, як того вимагає заводська інструкція, перевернувши його вгору дном. Задувку почав із задньої частини автомобіля . Технологія тут проста - засунути шланг з розпилювальною головкою у всі видимі отвори максимально довше, вибачте, максимально далі (обдрук) і поступово витягуючи його назад по 1, 5-2 см, натискати на пару секунд на головку На балоні. Треба сказати, що лонжерони і підрамник «Патріота» буквально поцятковані всякими полегшуючими вирізами, як на мій погляд аж надто, і можна було б, теоретично, всунути шланг у крайні отвори і всі справи, але я не став розмінюватися на дрібниці і не пропускав жодної побаченої «дірки», в результаті чого кожна порожнина оброблялася мінімум дворазово.
Фахівці можуть заперечити, що це вже занадто, але я дотримуюся принципу;
- Машу каслом не зіпсуєш!
На задні лонжерони з підрамником пішли два великі балони і ще два на поздовжні квазі-лонжерони по довжині днища і всякі там підсилювачі та поперечки. Ще один балон пішов на передній підрамник. Загалом пішло п'ять балонів, але це ще не все, оскільки я ще не чіпав пороги, арки задніх коліс і низ дверей, які в будь-якому автомобілі згнивають першими.
Ще раз повторюю - патронів у цьому випадку шкодувати не варто!
Враховуючи, що один балон стоїть прибл. 100 грн (бл. 4 «вічнозелених» у.О.), крихоборство вилізе потім боком! Змінивши шланг з розпилювачем на шланг з відкритим кінцем (можна просто зняти розпилювач ), набризкав «Мовіля» усюди, де не зміг нанести «бітумки» і в ті місця, де знаходиться голий метал, як напр. На внутрішню поверхню цапф задніх коліс, а також забризкав короба важелів підвіски. Сторони капелюшків болтів. Тут треба пам'ятати, що «Мовіль» не тільки консервує поверхню, а й поступово просочує іржу, розпушуючи її. Згадайте мою мудру пораду, коли через пару будете крутити гайки з болтами знизу.Які експлуатувалися в північно-східних штатах, де дороги рясно посипають сіллю, втім, не думайте, якщо Ваш «Патріот» привезли з південних штатів, подібна доля його уникла. Як би не так, а тій же Флориді чи Сан-Франциско з Сіетлом на додачу, вогкість коштує гірше за львівську. Якщо хтось думає, що одного разу задувши автомобіль, він врятує його від внутрішньої корозії назавжди, то він глибоко помиляється, оскільки цю процедуру з підмазуванням пошкоджених місць на днищі «бітумкою» необхідно кожні кілька років! /b>











Коментарі(6)
rulls-runбув 2 роки тому
Руслан К.
Їжджу на Audi 100 ржавейка с Ингольштадта
Черкаси, Черкаська область
Спасибі за історичну довідку про МоВіле! З повагою, постійний завсідник профілю і, так званий, Недоросль.
Vlad220був 1 рік тому
Їжджу на Toyota Corolla і ще 1 машина
Одеса, Одеська область
Непогано він поіржавів ... Американці роблять як і росіяни, тобто тяп-ляп)
Viatskiавторбув 2 роки тому
Це ще квіточки, ягідки я покажу пізніше.
oleh-khбув 7 місяців тому
Чекаємо з нетерпінням) Сподіваюся, не руберойд, як було колись обіцяно?))