Фестивалі та виставки чимось схожі на зиму. Начебто б і такзрозуміло, коли вони проходитимуть, відомий графік заходів, всеначебто розписано... Але початок виставки завжди настає раптово, просто як сніг на голову.
До чергової виставки в Києві я був не те щоб готовий, а ось зовсімне готовий. За майже 2 місяці це поміняти колеса - купитивідповідну гуму, після цього підготувати бюджетно диски підфарбування, а потім ще й самотужки їх пофарбувати (ну майжесвоїми), та й то це відбувалося у страшному поспіху та метаннях, були неминучі огріхи. Адже роботи по машині не те що непочатийкрай, там і країв не видно... І масло підтікало, і помпа почалаякось погано поводитися, і мотор чомусь дуже швидко нагрівався, іпо кузову повно роботи різного ступеня складності ... Проте машинасправно заводилася, їздила вперед і назад, вміла гальмувати, навітьрадіо працювало! .. А тому було прийнято рішення не чекаючи свистуна горі їхати на Олд Кар Ленд.
Не лірика
Ранок того дня почався не з кави, а з нової грати — тієї самої, щозроблена з дірок від бубликів . З ранку я здійснив марш-кидок угараж, руки безбожно свербіли, а тому після 10 неквапливих хвилиннова краса була поставлена на своє місце. Вийшло здорово - образМося якось змінився і став трохи іншим. Правда я ще не зовсімзрозумів яким. А потім настала черга мийки. Машину відмили відбруду та масляних плям, пропилососили в салоні все сміття з гайокта гроверів, після чого я навіть встиг її трохи обробитисвіжокупленою поліроллю. Ось тільки сил на всю машину одразу в менеякось не вистачило — заняття досить довге, а ми й такзапізнювалися. Чи жарт — їхати на виставку о пів на другу!
Тим не менше, їхати було недовго — лише близько години. Я зустрівсяз батьком і ми разом з ним вирушили назустріч пригодам. Машинасправно мчала на новеньких колесах, шумів вітер за вікном, удинаміці грала якась дивна довгохвильова музика з далекої Румунії…Можна було сказати, що життя вдалося і все йде за планом. Але життявзагалі штука така досить цікава. Зовсім не лірика Ми встиглипроїхати трохи більше чверті шляху. Заїхали на заправку, підлилипро всяк випадок 10л бензину, і десь за 5 кілометрів машина раптомпочала різко смикатися. З досвіду минулої поїздки ми тут же всталина узбіччі і почали дивитися, що ж там могло до цього привести.Спочатку нічого такого виявлено не було, мені лише здалося, щовилізла вакуумна трубка випередження запалення.І ми їїпідстрахували від вібрацій ганчіркою. Начебто машина завеласязнову, ми рушили, але буквально через кілька сотень метрів воназнову почала смикатися і остаточно встала. Після чергового оглядустало зрозумілим, що справа пахне відсутністю бензину. Але ж митільки заправилися! Я спробував прокачати бензин лапкоюбензонасоса, але зазнав фіаско. Першою ідеєю було те, що мігзабитися приймач у баку. Ми викинули все з багажника та знялиприймач. Вперше, до речі. Сіточка на ньому згнила і майже всявідвалилася від постукування викруткою. Заодно вирішили про всяквипадок продути насосом бензопровід — все нормально видувалось івдувалося. Зібрали все назад, поклали речі в багажник, накачалибензин, поїхали. Через пару кілометрів знову машина конвульсивносмикається і ми встаємо на узбіччі. Починаємо думати і потроху вголові зароджується паніка. Адже ми вже від'їхали від міста, щоколи машина вже нікуди не поїде? Та й у той момент для мене вженавіть виставка не була така важлива, як те відчуття, коли ти стоїшна узбіччі у Москвича з відкритим капотом… Ну ви розумієте, це дужеприкро і якось неприємно.
Але робити нема чого — треба щось вирішувати. Викидаємо знову все збагажника і дивимося бензопровід. Цього разу він продувається якосьзовсім слабо, що лише переконує мене у вірності ходу думок. Упроцесі роздумів мені приходить ідея спробувати злити бензин упляшку з-під мінералки та спробувати приладнати її під капотсолянкою зі шлангів. Але шлангів не вистачає, тому на допомогуприходить шланг омивача, який я сміливо висмикую із законногомісця. Насилу все помістивши на безпечні місця ми пробуємопідкачати бензин і він таки хитається. Двигун тут же заводиться іми прямуємо вперед.
У такому вигляді ми проїхали кілька кілометрів до найближчоїзаправки, де була надія знайти компресор. Однак надія виявиласямарною - він на заправці виявився згорілим. Проте, за словамизаправника, компресор був на наступній АЗС. Як втішний приз япопросив у заправників порожню каністру, щоб переробити нашбензобак — адже шланг омивача відмінно заходить в салон, де і можнарозмістити каністру. Вдалося лише кілька кілометрів. Машина сталана ремонтній ділянці дороги, створивши некислу проблему рештіучасників руху, яким доводилося об'їжджати нас по жвавій зустрічці.Бензонасос так само не горів бажанням працювати. Декілька хитрихманіпуляцій дозволили проїхати ще кілька кілометрів, поки машиназнову не встала. І тут мій ентузіазм вичерпався. Всерйоз навітьобговорювалася ідея кинути машину на найближчій заправці (до неїбуло 200м) та поїхати додому. Жодні хитрощі вже не допомагали, часуминуло дуже багато, а ми так і не доїхали до Києва. І тут післячергової спроби щось зробити мені спадає на думку світла думка —адже це просто перегрівається бензонасос!
Адже до цього проблем з ним і перегрівом не було жодних, а тому йподумати про такий результат я не міг. Я відразу підключив назадбензопровід, полив насос холодною водою з каністри, після чогосталося диво! Насос відразу почав качати бензин. На заправку мивсе-таки заїхали для поповнення запасів води, а заразом я прикривнасос мокрою ганчіркою. Наступна зупинка чекала на нас вже передв'їздом на виставку — довелося поливати бензонасос водою, післячого вперто рухатися далі. Ну і на території виставки теж необійшлося без жарту з боку цієї чортової залозки — вибравшипотрібне місце, я пішов попереду машини, щоб показати дорогу.Москвич уже заїжджав прямо на потрібну позицію, але раптом видавфінальний бульк та затих. Проте збоку все здавалося вивіренимпланом і чітко продуманими діями, тому ми вже не надали цьомузначення.
Відмучилися, загалом. Най цілому капелюх трафів…
Загалом виставка викликала швидше пам'ятні думки. Ця подія чимосьуже стала мені рідною, багато присутніх машин були знайомі, адеяких з минулих зустрічей я не побачив цього разу. Були й новіучасники, які, сподіваюся, переймуться духом цього заходу. Тепер явиразно відчував велику межу між OldCarLand для учасників іOldCarLand для відвідувачів.
І якщо восени моя машина являла собою швидше видовище втомленоговід життя Москвича, то тепер завдяки колесам і красивою решіткоювона виглядала скоріше дідовою ластівкою, що добре збереглася. .Приємно здивував інтерес до Мося, багато хто підходив і цікавивсяякимись деталями, так що я навіть запишався, що битва збензонасосом сталася не просто так. Під час спроб завести двигункривим стартером (за ніч сів акумулятор через замкнуті контактистопсигналу) ми влаштували прямо цілу виставу. Правда завести мотортак і не вдалося, довелося попросити товариша з прекрасниміжевським 412, що стояло по сусідству, поділитися акумулятором.Відбулася прямо-таки зустріч на Ельбі) Він був сміливо призначенийштурманом нашого "екіпажу", після чого салон Москвича, в якомузазвичай їздили ганчірки та всяке барахло, став притулком родиннихумів.
Уміле маскування<
Мамо, я в телевізорі! (ні) Красивий шоколадний 402, який, судячи зознак, повинен бути вже 407. А також не менш красивий Комбі, є чомузаздрити. М-72 на всіх дивилася зверхньо. Москва-410 з оригінальноїходової. Величезна рідкість. Потроху машина начебто бвідновлюється. Милий 401 з красивим тканинним салоном. Дужездоровський. Парадна побудова лінійки Москвичів широко відомого увузьких колах реставратора. Начебто це ЗіЛ самого Щербицького.Квадратиш. Практиш. Гут!
У пошуках парового реле.
Наш паровоз уперед лети…
Коли не ти приїхав у Чорноусове, а Чорноусово приїхало до тебе.
Коментарі5
О, навіть наш місцевий товариш Осетров потрапив у кадр
Ну, Ви чого? Перегрів бензонасоса - абсолютно звичайна ситуація! А стільки проблем створила ... Добре, що виставку відвідали! А фото звідти будуть? Решітка чудово виглядає!
Ну ми ще не стикалися з цим, хто ж знав, що воно так!)
Яка температура була за бортом?
Десь до 25 напевно.