Зібравшись з думками щодо даного запису я розумію, що зовсім незнаю що і написати.
Буквально щойно закінчилася ця подорож, все спогади свіжі івіддаються луною в голові, але наскільки все прозирає дивнимпочуттям., сонця, я начебто виспався.Ну… Ось начебто і все.
Колись була ідея сфотографувати 3 Москвича разом. На жаль, від тієїідеї залишився тільки Комбі, але і 2140 з ним непогано виглядає.дещо") були відправлені в сміття. Єдине на що вистачило фантазії ібажання - перебрати правий гальмівний супорт. Він рипів і якз'ясувалося був наполовину мертвий. Як воно там працювало я так іне зрозумів. На все про все ми разом з моїм другом витратили півднянеквапливого колупання. За його порадою я купив ремкомплектFrenkit, щоб гарантовано не залежати від випадкової якості нашиххронових гумок.
Можно було перебрати і другий супорт, але моя відчуженість відбуття відклала це на потім.
Ну та ще нарешті виправив проблему неробочого спідометра. Довелосязвичайно повозитися зі зняттям торпеди та перестановкою рідногомеханізму спідометра, але тепер стрілочка щось показує, кілометрикрутяться. Здається, я не згадував у записах, що встановив потрухивід ранньої панелі приладів 74 роки?
Не те щоб гумки, що стояли, були погані, але нове воно завжди нове.Головне, що супорт тепер повністю працездатний. Ще б замислитисянад тим, щоб відмовитися від штатних шплінтів… Морська романтикацього разу була мінімальною. Але була. Ідеї щось там зачистити іпідфарбувати залишилися в ідеях. Я зрозумів що загалом мійсорокович чекає або капремонт, або щось дуже жахливе. Томузалишається змиритися з неминучим і потроху збирати кузовщину, гроші і таке інше.
Дуже порадувало, що 2140 взагалі ніяк не засмутив моє перебування вОдесі, на відміну від 408-го. Ми просто брали, сідали в нього іїхали куди треба. Дивно. Ні правда. Читаючи свій торішній запис ярозумію, що найбільшою проблемою цього разу була гнітюча думка проте, скільки грошей треба витратити на ремонт кузова. Але втехнічному плані машина просто заводилася, їхала та робила цещодня. Я навіть не відкривав капот для якихось технічнихманіпуляцій. Якби Москвич був повністю перебраний та обслужений, товідчуття були б взагалі як від сучасної машини.
Але все хороше швидко закінчується. Поблукавши до обіду барахолкоюя подумки уявив собі море і поїхав додому. Як завжди, я думав, щоце буде нудно, але там вже на мене чекали цікаві речі. Для початку, десь за 200 км від Одеси позаду мене щось гулко крекнуло і ззаднього лівого колеса повалило дим. Почувши звук я вже подумкипопрощався з редуктором, карданом і коробкою, але дим у дзеркалітрохи зменшив мій смуток. Десь як якщо після діагнозу про виразкушлунка дізнатися, що насправді це гастрит. Пощастило що зовсімпоряд була заправка, тому я обережно від'їхав назад і почаврозуміти, що саме сталося. Довелося кілька хвилин поливати колесоводою, щоб все охололо і можна було зняти барабан. Виявилося, щовідвалилася накладка на одній з колодок. А накладка другою відпалапісля легкого піддягання викруткою.
Ось і ціна моєї недалекоглядності. Колодки я не міняв з покупкимашини, з собою їх не возив та й взагалі їх не купував. Довелосявсе зібрати без накладок і поїхати далі. Дальня дорога в цілому непринесла більше жодних проблем. Машина їхала зі швидкістю 90-100км/год, до Умані все було рівно і добре. Далі почалися якісьділянки Дмитрівського полігону, ремонти, звуження, розширення таінша хрень. До того ж настав вечір і стало темно. Пішов дощ і їхатичереду взагалі нестерпно. Огидна дорога в колдоебінах, тьмянесвітло фар, дощ — усе це дозволяло їхати повільно, постійно ловитиями через банальну неможливість їх розглянути. Не витримавши десьза 30 км до Білої Церкви, я прискорився — так хоча б менше ям ловишчерез швидкість. І ось уже згадуючи знайомі місця, я знову бачунескінченні ремонти дороги. Десь тут на Запоріжці я з'їжджав у бікрозв'язки, щоб вирушити на дорогу до міста. Десь тут об'їжджавремонти, і ось по пам'яті лавіруючи практично нічим не позначенимділянкам я начебто виїжджаю куди треба і раптово бачу прямо передсобою обрив дорожнього покриття і свіжі купи зритого асфальту. Алевже надто пізно — гальма не допомагають і машина відчайдушночіпляючись колесами ковзає мокрою дорогою прямо в земляні купи, збиває їх і випадає передком у 15-сантиметрову яму замістьколишньої дороги. Насамперед я звичайно знатно охренів від того, щосталося. Найстрашніше було б відбити склянку фільтра або піддон.Але двигун працював начебто нормально, тиск був у нормі. Буксуючи угравії Москвич виїхав із місця інциденту. Побіжний подальший оглядпоказав, що в цілому все було на місці. Навіть м'ятий фартухначебто не змінився. Лише балка зібрала на себе купу всякого гівната гравію.
Пощастило? Мабуть. Але ця подія вкотре показала, що треба ставити вмашину нормальне світло. Те, що їсти, не годиться взагалі нікуди...Я лише сподівався приїхати по світлому, але не вийшло.Далі булоприйнято рішення поїхати відразу в гараж, поставити машину мордоюназовні і оглянути, що там конкретніше сталося. Обтрусивши гравійна ямах, я заїхав у кооператив, поставив Москвич біля гаража, сказав привіт Запорожцю і… І більше двигун Москвича сам уже незавівся. Щось трапилося зі стартером – мабуть від удару. Тепер вінлише клацає і більше нічого не відбувається. В принципі, я збиравсяйого поміняти, тому так і доведеться зробити.
Пощастило, що в ряду хлопці щось колупали в сусідньому гаражі ідопомогли завестися з передачі. Далі Запорожця було викачено навулицю, а бідного сороковича поставлено в гаражі.
Дуже шкода що так вийшло. І я досі докоряю себе тому, що поїздкапройшла саме так. Ціна у вигляді рульової трапеції, що зновузастукала, проблем з гальмами, убитого стартера і можливо чогосьіншого вибила всі залишки спокою від відпочинку.
Моя подорож дивним чином закінчилася так само, Як і почалося.Нічною поїздкою на Запорожці сонним містом у пошуках себе.
Коментарі1
👍