Подорож до Одеси 28.06.19 ч.1

Минулорічна поїздка на море на машині стала важливою віхою в моємусвітосприйнятті. Не те щоб я не був біля моря або ми не їздили тудимашиною, але коли ти сам їдеш на фактичному ретро автомобілі доузбережжя. Це круто, чорт забирай! Ще колупаючись з блакитним явідразу вирішив, що наступного літа знову постараюся здійснитиподібне, може і на іншій машині, але все ж таки.
Минула зима, розтанули ідеї поїхати до Одеси на жовтомуКИЧі.Наставало літо, а я ніяк не міг вирішити що робити. Я прийшовдо ідеї, що поїздка на 2140 буде надто простою і що вона не зможедати тих вражень, які колись подарував Москвич 408. Що цікавогопролетіти по трасі зі швидкістю 100 км/год? за кермом ретромобілябуло саме воно.Май Москвич загалом був готовий до поїздки, алевиглядав дуже пошарпаним. Запорожець виглядав краще, але ще не бувдо кінця вивчений щодо матчу. Через це обидва тижні перед поїздкоюпройшли у болісному метанні між машинами. Наче буриданів осел янамагався вибрати купку краще, вигадуючи нові аргументи. На жаль, підготувати вухань вчасно у мене не вийшло. Тому я начебто твердовирішив їхати сороковичем. За день до виїзду навіть купив новийВУТ, відразу ж його встановивши замість старого — все ж таки гальмазайвими не будуть. Особливо гостро це я зрозумів, коли на мокрійдорозі на радощах розігнав Москвич після тягучки і мало незагальмував його об паркетник, що несподівано зупинився попереду.Тоді ж з'ясувалося, що мій вакуум був мертвий трохи більш ніжповністю.
Переломний момент. Дивлячись на ці ліхтарі моє серце просторозтануло від розчулення. Вночі безпосередньо перед виїздом явирішив заїхати в гараж, щоб перевірити здогади, що мучили мене, щодо наявності масла в редукторі у 2140. Заодно перевіриврегулювання клапанів у Запорожця, замінив голку в карбюраторі, виставив рівень, з'їздив заправитися. ІІІ ... Перекинув все барахлоу вухань, щоб на ньому рушити в дорогу. Остаточною ідеєю булотаке: "якщо я його купив заради моря, чи так хрін думати? ".
Фото на згадку. Якраз за пару кілометрів до розвороту назад.Рано-вранці сірий ЗАЗ-968 проторохтів сонними вулицями Білої Церквиі впевнено виїхав на трасу. Швидко взявши швидкість 70 км/год явирушив назустріч морю. Швидше їхати не хотілося щоб не напружуватидвигун, хоча треба сказати що він загалом поводився відмінно. Алеварто було проїхати 50км, як я замислився. Бентежило зчеплення, аточніше його привід. Та й витрата здалася завеликою.А ще якосьдвигун став невловимо голосніше працювати. Чи здалося? Ворожити яне став і поїхав назад. 100км даремно… План Б у дії. У гаражідовелося перекинути всі речі назад у Москвич, включити радіо, влаштуватися зручніше на джугасі і постаратися наздогнати втраченийчас. Бензину було багато, мотор був відмінний, тому летів я по ямвсе 110-120 км/год (це по GPS). Дорога спочатку була жахливою, кілометрів 80. Але потім стала більш-менш, якщо виключити колію відвантажівок, напливи асфальту та вбивчі стики мостів. За весь час удорозі напружила тільки втома від безсонної ночі і незрозумілозвідки потекло масло двигуна (ніби зі склянки фільтра).
Якщо вже шикувати, то на повну! > Виїхавши в районі 7 я приїхавдо Одеси до 2 години дня. З огляду на кілька зупинок і дві добріпробки на трасі це було непогано. Посеред дороги довелося навітьзупинитися подрімати, бо втома тиснула на очі, а це дуженебезпечно. Машина показала себе тільки з кращого боку, незважаючина свою зовнішність. Проїжджаючи знайомі з минулого разу місця лишезгадував як непросто було моєму дертися на підйоми, як доливав унього олію. Ех…
Ну а сорокович, не встигнувши приїхати до Одеси, одразу помчав наретро фестиваль. Як це вже стало традицією, море я бачу далеко неодразу)