Ретроспектива. Тепер про біль.

21 листопада 2015 р. Я вирішив з'їздити до мами. Мама живе за 120км від Києва.
Прокинувся о 5-й ранку. Провів мильно-рильніпроцедури.Чай-кава.Легкий прогрів Каппи.
Заїхав в офіс, завантажився всім, що планував взяти на село.Навітьвікно невелике влізло.
Ну і попер…, так на розслабоні.
Їду собі, покурюю... Depeche Mode в колонках... Все "найс".
У Леонівці (перед Кагарликом) думаю: "поп'ю я каву! ". Зупинився наБРСМі (заправка, до речі, гамно), п'ю каву, курю… І тут "намальовується" заправник!
Мені: "б**, яка машина! " Каппу Купе! Ніколи не бачив! Мабуть, навалює! Яка доглянута! " . Хіба шо фоткатися не ліз. Ю... Десь150-160... "дилинь-дилінь"... Двигун замовк.
Припаркувався на узбіччі... Не заводжу. Відкрив капот., Думаю: "вжене погано. Може датчик коліна? ". Тільки "ділінь-ділінь"бентежить...
На годинник глянув — 7.40. Одеський гумор, б.Я. Народні танці наузбіччі. А думається мені про заправника з Леонівки.< .
Викликав з Обухова евакуатор, через три години був у Києві.
PS Розмову з мамою по телефону (напишу українською дляавтентичності, сподіваюся все зрозуміють).
"мамуль, привіт! " Я біля Кагарлика. Машина зламалася. Викликавшиевакуатор."
"так ти на евакуаторі приїдеш? "
"ні, мамо. Мою машину завантажувати на евакуатор і відвезуть доКиєва."
"богданчику, так тут же недалеко. Нехай привезуть тобі до мене. Абов нас спонукати. Ночувати є ж де."
Хоч якийсь позитив.:=))
Друга частина "марлезонського балету" слідує... Частина епічна.Вона ж трагічна, але зі щасливим Кінцем.