Моя історія схожа на всі інші історії про Т2.
Побачив, закохався, захотів. Шукав кошти, довго чекав, постійномоніторив сайти автопродажу.
І ось, через майже 2, 5 роки пошуків, після того як з-під носа пішлокілька намиста, в черговий раз зайшовши на rstcars у п'ятницюввечері, бачу оголошення, викладене вчорашнім днем. Фотографіямздається досить свіжий бус.З уже звичним почуттям хвилювання дзвонюгосподареві, домовляємося наступного дня.Тут же продзвонюю друзівзаймаю суму, що бракує, шукаю другого водія.Як на зло всі неможуть, а перспектива їхати самому поїздом до Херсона і гнати звідтидо Харкова 30-річний бус у невідомому стані, коли на вулиці інодітемпература перевалює нижче 0, трохи страшно. Але успіх цього разуявно на моїй стороні, продзвонюючи поспіль всі контакти втелефонній книзі, у яких є водійські права, я додзвонююсь Жеці.мужик, поїхали сьогодні за транспортером до Херсона" він зентузіазмом відповідає: "так, звичайно! ". І о 12-й ночі ми вжевиїжджаємо з Харкова на Херсон. З цього моменту я впадаю в дивнийстан, у якому перебуваю досі. Якась ейфорія, в якій не відчуваєтьсячас, усі цінності беруть відпустку та перестають існувати, і всідумки лише про одне.
Приїхали на місце. Бус, виявляється, не в Херсоні, а за 4 кілометривід нього. У місті з легендарною назвою Цюрупинськ)
Двигун кричить як божевільний, в салоні страшний шум, але явиїжджаю на своєму бусі(! ), радості немає межі, хоч я себе почуваюяк у маленькому ЛАЗі — шум двигуна схожий, в кузові брязкає листзаліза, кришки від ще одного двигуна. Рідних карбюратора та іншатрібуха, яку ми забрали про всяк випадок. І, звичайно, посадка, розташування педалей, важіль коробки, все дуже схоже на старіавтобуси, і на ГАЗівські "буханки". Проїхали 50 км. Тяга поступовозникає. Оборотів дуже багато, а їжу 30-40км/ч. Дали двигунувідпочити, вирішили потягнути намиста за лачетті, на якій їдетовариш. Трохи проїхали, зупиняємось. Лачетті дуже важко, витрачання палива божевільний, машина напружується, а їдемоповільніше ніж повинні. З'ясовуємо, що заклинило правий заднійбарабан, бо колодки розжарені як праска. Потрібних інструментів, звісно ж, ми не маємо. Вирішуємо тягнути до найближчого СТО.близько 120 км. Темніє. Генератор на бусі не працює, тому щоакумулятор по ходу руху лише вмирає. На фари його не вистачає, тільки на аварійку. Поспішаємо доїхати до Мелітополя поки що нестемніло зовсім. Поки тягли, колодки стерлися до потрібного намкраю, котитися полегшало. Після кількох безрезультатних спроб, заводимо Бус, смикаючи його все тієї ж рятівної Лачетті. Їдемосвоїм ходом. Жека на бусі, я на Лачетті, гріюся. В'їжджаємо вМелітополь, на першому ж світлофорі глухнемо. Складно впоратися зкоробкою передач, Жека каже що другу включити так ні разу в нього іне вийшло)) Змінюємося, через місто тягнемо намист на тросі. Замістом вирішуємо тягнути і далі на тросі, щоб поїхати сьогодніякнайдалі. Постійно хочеться спати, всю ніч до того провели вдорозі. Щоб не заснути і якось зігрітися, в бусі співаю пісні) БобМарлі, Аві Марія, Боже царя бережи. Інше нічого чомусь на думку неспало))) Їдемо на Запоріжжя. Темно, фари не працюють, абияк блимаєаварійка. Між мною та Лачетті близько 4м троса. Це страшніше ніжлітати літаком) Але їдемо ніби добре, Жека тягне без ривків, ястежу за тросом. Швидкість близько 80. Після години такої їздивирішуємо зупинитися десь, поспати хвилин 20, тому що якось обомдуже тяжко. Спимо в Лачетті, там є грубка, там добре і тепло). Снисняться якісь стрімкі, з пригодами на дорогах, якимись озброєнимибандитами, яких я б'ю дверима)))
Проспали годин 11)) поїли в придорожній кафешці, завели намиста зтроса, і помчали далі своїм ходом. По світлу все вже здаєтьсянабагато веселіше, і тішить що проїхало вже більше половини шляху.Неподалік повороту з Дніпропетровської окружної до Харкова поузбіччю йдуть пара рибалок, які мало не скручують шиї, посміхаються. Машу їм рукою. Загалом все весело і добре) Черезгодину їзди знову перестає тягнути. Дим з двигуна, даємо йомувідпочити, і вирішуємо 150км, що залишилися, дотягнути знову натросу. І ось ми вдома, намист на стоянці. Досі не віриться що ми цезробили) Погана посмішка не сходить з обличчя) Майбутній обсягробіт вражає, але не лякає))
Велика подяка всім друзям та брату Андрію, які дзвонили в дорозі, питали "як там? ", "де ви? ", коханій Аліні, яка чекала вдома; Каті, яка без зайвих питань зайняла бракуючих грошей.
І, звичайно, мега-людині, без якої я б замерз на трасі вже за 50 кмвід Цюрупинська, який після 3-х ночей без сну погодився на такуподорож, надав свою машину, і взагалі перейнявся цим процесом зголовою як і я. Жека, дякую! Твій вчинок безцінний! в бусі співаюпісні) Боб Марлі, Аве Марія, Боже царя бережи. Інше нічого чомусьна думку не спало))) Їдемо на Запоріжжя. Темно, фари не працюють, абияк блимає аварійка. Між мною та Лачетті близько 4м троса. Цестрашніше ніж літати літаком) Але їдемо ніби добре, Жека тягне безривків, я стежу за тросом. Швидкість близько 80. Після години такоїїзди вирішуємо зупинитися десь, поспати хвилин 20, тому що якосьобом дуже тяжко. Спимо в Лачетті, там є грубка, там добре і тепло).Сни сняться якісь стрімкі, з пригодами на дорогах, якимисьозброєними бандитами, яких я б'ю дверима)))
Проспали годин 11)) поїли в придорожній кафешці, завели намиста зтроса, і помчали далі своїм ходом. По світлу все вже здаєтьсянабагато веселіше, і тішить що проїхало вже більше половини шляху.Неподалік повороту з Дніпропетровської окружної до Харкова поузбіччю йдуть пара рибалок, які мало не скручують шиї, посміхаються. Машу їм рукою. Загалом все весело і добре) Черезгодину їзди знову перестає тягнути. Дим з двигуна, даємо йомувідпочити, і вирішуємо 150км, що залишилися, дотягнути знову натросу. І ось ми вдома, намист на стоянці. Досі не віриться що ми цезробили) Погана посмішка не сходить з обличчя) Майбутній обсягробіт вражає, але не лякає))
Велика подяка всім друзям та брату Андрію, які дзвонили в дорозі, питали "як там? ", "де ви? ", коханій Аліні, яка чекала вдома; Каті, яка без зайвих питань зайняла бракуючих грошей.
І, звичайно, мега-людині, без якої я б замерз на трасі вже за 50 кмвід Цюрупинська, який після 3-х ночей без сну погодився на такуподорож, надав свою машину, і взагалі перейнявся цим процесом зголовою як і я. Жека, дякую! Твій вчинок безцінний! в бусі співаюпісні) Боб Марлі, Аве Марія, Боже царя бережи. Інше нічого чомусьна думку не спало))) Їдемо на Запоріжжя. Темно, фари не працюють, абияк блимає аварійка. Між мною та Лачетті близько 4м троса. Цестрашніше ніж літати літаком) Але їдемо ніби добре, Жека тягне безривків, я стежу за тросом. Швидкість близько 80. Після години такоїїзди вирішуємо зупинитися десь, поспати хвилин 20, тому що якосьобом дуже тяжко. Спимо в Лачетті, там є грубка, там добре і тепло).Сни сняться якісь стрімкі, з пригодами на дорогах, якимисьозброєними бандитами, яких я б'ю дверима)))
Проспали годин 11)) поїли в придорожній кафешці, завели намиста зтроса, і помчали далі своїм ходом. По світлу все вже здаєтьсянабагато веселіше, і тішить що проїхало вже більше половини шляху.Неподалік повороту з Дніпропетровської окружної до Харкова поузбіччю йдуть пара рибалок, які мало не скручують шиї, посміхаються. Машу їм рукою. Загалом все весело і добре) Черезгодину їзди знову перестає тягнути. Дим з двигуна, даємо йомувідпочити, і вирішуємо 150км, що залишилися, дотягнути знову натросу. І ось ми вдома, намист на стоянці. Досі не віриться що ми цезробили) Погана посмішка не сходить з обличчя) Майбутній обсягробіт вражає, але не лякає))
Велика подяка всім друзям та брату Андрію, які дзвонили в дорозі, питали "як там? ", "де ви? ", коханій Аліні, яка чекала вдома; Каті, яка без зайвих питань зайняла бракуючих грошей.
І, звичайно, мега-людині, без якої я б замерз на трасі вже за 50 кмвід Цюрупинська, який після 3-х ночей без сну погодився на такуподорож, надав свою машину, і взагалі перейнявся цим процесом зголовою як і я. Жека, дякую! Твій вчинок безцінний! які мало нескручують шиї, посміхаються. Машу їм рукою. Загалом все весело ідобре) Через годину їзди знову перестає тягнути. Дим з двигуна, даємо йому відпочити, і вирішуємо 150км, що залишилися, дотягнутизнову на тросу. І ось ми вдома, намист на стоянці. Досі не віритьсящо ми це зробили) Погана посмішка не сходить з обличчя) Майбутнійобсяг робіт вражає, але не лякає))
Велика подяка всім друзям та брату Андрію, які дзвонили в дорозі, питали "як там? ", "де ви? ", коханій Аліні, яка чекала вдома; Каті, яка без зайвих питань зайняла бракуючих грошей.
І, звичайно, мега-людині, без якої я б замерз на трасі вже за 50 кмвід Цюрупинська, який після 3-х ночей без сну погодився на такуподорож, надав свою машину, і взагалі перейнявся цим процесом зголовою як і я. Жека, дякую! Твій вчинок безцінний! які мало нескручують шиї, посміхаються. Машу їм рукою. Загалом все весело ідобре) Через годину їзди знову перестає тягнути. Дим з двигуна, даємо йому відпочити, і вирішуємо 150км, що залишилися, дотягнутизнову на тросу. І ось ми вдома, намист на стоянці. Досі не віритьсящо ми це зробили) Погана посмішка не сходить з обличчя) Майбутнійобсяг робіт вражає, але не лякає))
Велика подяка всім друзям та брату Андрію, які дзвонили в дорозі, питали "як там? ", "де ви? ", коханій Аліні, яка чекала вдома; Каті, яка без зайвих питань зайняла бракуючих грошей.
І, звичайно, мега-людині, без якої я б замерз на трасі вже за 50 кмвід Цюрупинська, який після 3-х ночей без сну погодився на такуподорож, надав свою машину, і взагалі перейнявся цим процесом зголовою як і я. Жека, дякую! Твій вчинок безцінний!
