З 1974 року конструктори заводу, набравшись досвіду, вирішиливже робити нові моделі самостійно., шишка, шамон, джміль, шаперка, шаха, шахід, шиш, шорик, шизгарик, шольц, шершень), мрія будь-якогожителя СРСР, джерело невичерпної люті будь-якого москвичевода.дешева, мала більш комфортний салон і управління, а також якість, впорівнянні з ВАЗ-2103, незважаючи на те, що нічим від «троячки» іне відрізнялася.
Головними нововведеннями були підголівники на передніх сидіннях ідвигун об'ємом 1600 кубиків, що розвивав на тодішньому 93 бензиніаж 80 к.С., і мала пекельний для того часу розгін до 100 км/год за16 секунд. Щоб можна було завестися в будь-яких умовах:відакумулятора, що сів до ядерної війни, варто зауважити, що машинивідрізнялися високою якістю в порівнянні з тим же «Москвичем».Чимало з них йшло і на експорт у дружні чи лояльні докомуністичного ладу країни. Хоча машина була абсолютно без жоднихнадмірностей і навіть навпаки — спартанським возом з дахом, радянській людині вона здавалася зорельотом, що сів на полі в йогоМухосранську. Як казали тоді:їде, тепло всередині, дощ не капає —що ще треба? Машина серед покупців на той час вважалася дужепрестижною порівняно з тією ж «трійкою». Все це дозволяло "шістці"бути в лідерах продажів аж до початку 2000-х років, поки якість нескотилася в повне гівно. Вважалася «престижнішою» машиною середжебраків. У 2002 році виробництво передано на той же Іж, якийостаточно поховав модель у 2006 році. Майже всі запчастинипрактично безкоштовні, але неякісні і зроблені невідомо де. Якіснітреба пошукати, і вони коштують гроші. Це трохи компенсується тим, що купувати запчастини для вазика доводиться частіше. Зате вони є вбудь-якій аптеці чи супермаркеті, на відміну від іномаркових.Більшість поломок чиниться за наявності прямих рук і багажника, наполовину повного інструментами та запчастинами, прямо на ходу.Розвиває знання матчасті, тому материй жигуліст дивиться накредито-фокусне бидло, що миготить аварійкою на узбіччі, як нагівно. Пенсіонери ж на своїх жигулях вміють тільки викруткою болтиякості/кількості суміші в карбі крутити та бобіни міняти. Побачившинавіть інжекторного мотора на вазі, офігевают. Ось щоб не офігуватиі не ганьбитися — також дивляться на іномарочників, як на гівно.деяким щастить) живуть в абсолютній гармонії з природою завдякипросунутій системі опалення та вентиляції салону-капсули. Взимку вних зводить вилиці та кісточки пальців, а влітку це мобільна сауна.Розминка м'язів спини, шиї, а також тренування вестибулярногоапарату здійснюється за підтримки падаючої кришки багажникаголовою. />
Ваз не шкода вбити. Проте самому вбити на вазі шкода.
За умови періодичного огляду, своєчасних замін деталей, застосування якісних з/ч (оригіналу виробництва Тольятті, а не«Німеччини», «Італії», Новгорода або Набережних Човнів, хоч вони ітрохи дешевше) і наявності мінімально-прямих рук, ймовірністьраптової втрати здатності до самостійного пересування вазика прагнедо повного нуля., Що часом доводить небагатого власника до покупкиправорульки або кредитомийки. Вази навіть експортувалися до деякихінших країн, і їх можна зустріти по всьому світу. Щоправда, ходятьнаполегливі чутки, що експортні варіанти кращі за «внутрішні». УСРСР експортні моделі іноді поверталися на внутрішній ринок підгордим ім'ям «реекспорт», де користувалися загальнимпоклонінням.
