Почалося все з того, що мій близький друг шукав собі першу машину і попросив мене допомогти. Він хотів саме е39, причому ключовим фактором для нього був дизайн цієї моделі. З продажу авто ми натрапили на це оголошення. Машина була в нашому місті, і я, як досвідчений автолюбитель, зателефонував власнику. За розмовою було зрозуміло, що треба дивитися.
Власник Льоша, з яким з тих пір ми товаришуємо, дуже захоплено розповідав про цю машину. У нього була робоча машина, а йому потрібна була машина на автоматі, щоб їздити на ній могла і дружина. Очевидно, що за нею стежили і любили її. Одразу ж поїхали на СТО, після якого друг твердо і впевнено сказав — беру, бо водійського досвіду в нього було не багато, а на вулиці була зима і багато снігу. Друг попросив мене пригнати його нового коня. І після того, як я на ній проїхався, ні в чому собі не відмовляючи, я сказав йому: я куплю її в тебе. Це стало моєю метою. І через 2 роки ця машина стала моєю!
Льоша, у якого ми спочатку купили бімчик, і з яким на зв'язку досі, розповів її історію: машину цю пригнав із Німеччини якийсь мажор на подарунок для свого сина у 2009 році. Але хлопцю вона була не цікава, тому простояла в гаражі без руху 4 роки. Сарафанне радіо про це дізнався Льоша і викупив її. За його словами, він зробив три хімчистки, щоб привезти машину в божеський вигляд. Також він перебрав повністю всю ходовку і зайнявся зовнішнім виглядом. Але так як у нього була робоча машина і він часто їздив у відрядження, то бімчик простоював у гаражі і у нього.
Далі машиною 2 роки володів мій друг-фрілансер, який працював з дому. За цей час пробіг машини становив 9000 км. Він встановив на неї ГБО, але кілька разів, зламавши низький М бампер, зрозумів, що йому потрібна машина вище. У результаті він пересів на Х5 е53, а е39 стала моєю.



































