Пороблено.

Протягом місяця тричі мене зачепили — вже реально хочеться кудисьдо церкви. Поїхати.
Якби хто мені розповів таку байку — не повірив би.
Епізод перший.
Їду собі по вул.Маршала Гречка у бік Виноградаря Якийсь уділь купивпоруч із Києвом заводик з виробництва будь-якого дорожньогопластику і ліплять тепер цей пластик скрізь, де можна і не можнавідхопити бюджетних грошей. Встромили між потоками "острівецьбезпеки", але ширини проїжджої частини було недостатньо йоговстромити без перешкод, тому смуги руху довелося звузити і замістьпрямолінійного руху намалювати хвилю на кожній розділовій лінії врайоні цього "острівця". І ось, з моїм успіхом, я їду у своїйкрайній лівій, випереджаючи в районі "острівка" і стрибка смугвтомлений Фольксваген ЛТ на хмельницьких номерах.Це диво їде собіпрямо, перетинаючи роздільну з моєю смугою, мені реально вільнитиліворуч нікуди - там бордюр острівця і відбувається дотик дзеркал.Вибиває мені дзеркальний елемент. Зупиняю його — йому хоч би що, трішки на нього кричав, воно щось там помчало суржиком, але япоспішав на об'єкт, плюнув на все це і поїхав. Замовив і через паруднів поставив собі новий елемент, недорогий, але на облямівці скланемає пластику, що облягає — не сподобалося, але без дзеркалаїздити дуже важко.
другий.
Днів десять тому, вул. Жилянська, одностороння, перетин з вул.Толстого. Стою у третій смузі, на світлофорі. Четверта смугачастково зайнята - звісившись з тротуару, припаркувався олень, алеміж ним і мною близько 2, 7 метра (я стою не впритул до лівої смугирозмітки, а ближче до правої. Раптом бабах, і-і-і-- -і-, бздінь!
Панянка на свіженькому ЛендРовер Діфендер з обласними номерамивирішила повернути ліворуч, на швидкості вклеїло в задню лівучастину мого авто своїм правим дзеркалом, розмазала мою фарбу своїмдзеркалом по обох моїх лівих глухих бокових стек і вибила мій лівийелемент дзеркала Йокараний бабай, менше ніж за місяць обидвадзеркала Коротше, дала мені 50 євро і роз'їхалися... Епізодтретій.
<
Сьогодні.
Зателефонували мені з приводу підбору насоса — згорів біля села насто будинків.Підібрав, озвучив ціну, згодні купити, але просилипідвезти на Видубичі, до Фуршету.Ну, не питання.Приїжджаю доФуршету, там шлагбаум на в'їзді, відкритий, переді мною Мітсубішіна обласних номерах проїжджає і тут панночка-касир висовується ірепетує йому про талончик. Вийшли, почухали ріпу, добре кажу, давайсто баксів і роз'їхалися - знову немає часу. У нього грошей немає, але поряд робота, віддає мені сам паспорт і їде. Приїжджає дід понасос. Розговорилися. Сам він з Макарівського району, близько 100км від Києва, село на сто хат, згорів свердловинний насос, щоживить водонапірну вежу на все село. Роз'яснив йому, як усемонтувати, отримав грошей, розповів йому про ДТП, а сам думаю, учоловіка телефон не взяв і скільки мені на нього чекати? Раптомпаспорт йому не потрібен? Поки спілкувалися з дідом - підходить цеймужик і вони з дідом радісно так: "привіт", "привіт". Я їм: "ви що, знайомі? " Дід мені: "так це син мій, сам хотів йому дзвонити, вінтут живе і працює" Я і випав - приїхав зібрати грошей під фуршетомз родини з Макарова ... Звучить як байка, якби не зі мною сталося.Коротше, віддав мужик грошей і я поїхав. Ось тепер думаю — забагато— три випадки за місяць. Якій відьмі на хвіст треба плюнути?