Історія вибору та покупки

До цього катався на Pajero 96-го року на дизельному движку — правдане в Україні, а вдома. З ним ніяких проблем практично не було, посуті змінювалися тільки розхідники і на 350 тисячах вперше замінилиланцюг і паливний насос. (у якого ціни теж починаються від 8 тисячдоларів), було прийнято рішення пошукати що-небудь у Литві чиПольщі — так, знаю, що багато барахлу, мотлоху, потопельників ікупа можливих проблем. Повний пакет" за 2-3 тисячі євро всі ціболячки і спливають відразу після приїзду. Почавши моніторинг ринкуя вперше познайомився з Saab - в Азербайджані таких дивних звірківні.В машину закохався — самобутня, зручна. Вивчив відгуки, в ціломускарг і болячок було не дуже багато. Вирішив брати. Спочатку лякаламожлива відсутність запчастин, але все виявилося не такстрашно.
>

І тут якраз у Литві виявився цікавий варіант — Сааб 9-5 затмосферним 3.0 (правда спочатку хотілося з турбіною), у гарнійкомплектації (у Сааб взагалі гарні комплектації). Однак оголошеннявиявилося чи фейком, чи просто відразу ж викупили. Та й почалимоніторити ринок далі. Інші Сааби в моєму ціновому діапазоні буливбиті. І тут подумав — а чому б не Вольво? Машина цілком собісімейна, там гарне залізо (іржавих і відверто гнилих місць неповинно бути), зовні мені теж подобається. Вибирали пару днів, нарешті потрапив варіант із Голландії, який приїхав до Литви нареекспорт. Взяли, пригнали. А тепер починається епопея зукраїнською бюрократією. Я нерезидент в Україні, тому маю право натимчасове ввезення терміном до 1 року. Якби машина була моєюпротягом від 1 року і я б отримав ПМП, тоді можна було б ввозитибез сплати мит. А так ми поїхали на кордон, щоб завіз я здійснив.Їхали близько 3 години до кордону з Білоруссю, близько 40 хвилин намитниці, і відразу назад. На прикордонному пункті чомусь непроставили позначки про перетин кордону до паспорту.

На наступний день поїхали до київської митниці. Припаркувався, пішов шукати кабінет, що займається цим питанням. Знайшов, отримавбланк для того, щоб залишити заяву. Написав заяву, повернувся туди, де брав заяву. Відправили до начальства. Начальство поставилопідпис та відправило назад. Дівчина почала перевірку — до друку впаспорті не поставили, вона почала сумніватися, що машину ввозив я.Але добре, що сяк-так, але митниця комп'ютеризована - дані проавтомобілі та про мене були в базі. Дали фотоапарат, купу папірців, відправили із напуттям "заїхати до митної зони". Шукав, шукав. Неманіде воріт! У результаті виявилося десь збоку, де була купа фур.Під'їхав, отримав ще купу папірців за те, що в'їжджаю на територіювід якоїсь юридичної особи афілійованої з митницею (за паркуванняпотім довелося платити). Сфотографувався із машиною, сфотографувавVIN під склом. Повернувся. Відправили тепер на якийсь екологічнийконтроль. Там проставили теж печатку і повернувся назад :-) Так, кількість перенаправлень зашкалює. У результаті отримав папір відмитниці, що він дає добро! Ура. Тепер їдемо до МРЕВ. У МРЕВ все вцілому обійшлося швидше. Сплатив мито у 1000 гривень (2800 рублів)за видачу свідоцтва про реєстрацію, криміналістичну експертизу, видачу номерних знаків. Після цього пройшли експертизу. ВАзербайджані такого немає — експерт перевіряє, що машина справдіта, за яку себе видає. З машиною виявилося все гаразд, зачекав щепівгодини та отримав свідоцтво про реєстрацію. Номерів Б\У внаявності не було, був новий із "трьома шістками" у номері, який нехотів ніхто брати О_о? Я не забобонний, сказав — завертайте. Видачаномерів у сусідньому кварталі — з'їздив, отримав (1 хвилина).

Профіт.