Познайомився зі своєю майбутньою машиною я два з половиною рокитому. Тоді, правда, купував її не я... Тоді ми шукали моєму татовімашину для тимчасового користування, поки не з'являться зайві грошіна машину солідніше.
Ось її і купили. Той час у мене була Чері QQ в ацькому тюнінгу, на15-х дисках репліці Volk Ce-28, на 4-дюймовому вихлопі, карбоновомукапоті та ін. Але побачив цю стареньку — скромну, з потертимибамперами і смішними чохлами на сидіннях — і в усьому цьому стокуроздивився істинно японський профіль, тонкий як лезо бритви, вузькіочі фар, низьку посадку і щось хижне в усьому вигляді — машину, якуробили інженери-естети, а не безликі. Сучасні маркетологи.
Коротше — я закохався.
Чекати, щоправда, довелося більше року, поки тато нарешті невирішив собі машину поміняти. Екземпляра, я вже встиг продати своюЗозулю і навіть подивитися кілька таких же Сивиков, але стан у всіхбез винятку був дуже "зашатаним".
І ось, нарешті! Знайдена Тойота Камрі 2.2 на автоматі, шкірі, пиціта інших красах. Потрібно терміново продавати Сівік. А покупець —ось він я! Загалом, радості моєї не було межі. І від радості цієїне помічав я кілька днів, що машина вимагає до себе пильної увагивнаслідок своєї немаленької втоми від нашого суворого життя.
Ну, про це в наступному розділі.
А поки що я радів як дитина. А найцікавіше було попереду…
Коментарі
Поки немає коментарів — будьте першим.