Кордони закриті - відкриваємо Україну #3 ч.2

Попередні півдня:Кордони закриті — відкриваємо Україну #3 ч.1
Голод, втома, якісь напівзанедбані будівлі, незрозумілі стежкикрізь хащі ще більш незрозумілих лісів, бездоріжжя… Може скластисявраження, що це слабо схоже на розповідь про подорожі двох людей, що люблять комфортні умови, а скоріше на цикл передач “Вижити забудь-яку ціну”.
Однак ми любимо комфорт, це, власне, одна з причин, чому миподорожуємо саме на автомобілі, це зручно, не завжди практично, іноді більш стомливо, але зручно. Ми не взяли з собою абсолютноніякої їжі. Адже навіщо? Де не будь по дорозі станемо, перекусимо.Кафешка, магазин, заправка. На крайній випадок — бабуся зпиріжками./>
І це стало дуже серйозною помилкою, тому що не було нічого.

Ні, зрозуміло на десь на півдорозі сюди ми проїжджали парочкумагазинчиків, де все-таки варто запастися хоч чимось, але більшенічого. Ні кафешок, ні заправок.
Приблизно з такими вступними, вибравшись з лісу і замкнувшись умашині, ми вирішили їхати далі маршрутом і паралельно шукати якуськафешку або заправку щоб перекусити. Адже вони завжди були занашими маршрутами. І цього разу знайдемо. Адже так?
Не так. Абсолютно.

Повернувшись на, можна сказати, асфальтовану дорогу і пропустившище кілька магазинчиків (все ще вірячи в кафешку) ми продовжили шляхдо наступного водоспаду - "бурбун". br/>
Невеликий спойлер - це просто найчарівніше місце, яке коли-небудьнам траплялося.
Дорога до нього (після з'їзду з "основної" траси) така ж як і доцього:90 відсотків ґрунтовка або бруківка; 10 відсотків - асфальтна якому нудьгуєш по ґрунтовці, бо ями великі і глибокі. Томурекомендації ті самі. Їхати варто лише за сухої погоди (післясильних дощів — я думаю навіть великим та повнопривідним). І дужеакуратно, адже місцями, окрім стандартного набору, траплялисяділянки з дуже гострим камінням. Від місця нашої попередньоїзупинки (приблизно 50 км) ми їхали понад дві години.
Однак це того коштувало.
Приїхавши на місце, нам відкрився чудовий краєвид на великийканьйон, залишений, судячи по всьому, колись великою і глибокоюрічкою. Перед спуском до водоспаду Залишивши машину на верху (дорога вниз там була, але їхати далі ми не ризикнули), миспустилися у невелику посадку. І, продовжуючи спуск, все виразнішечули шелест водоспаду. Він і справді чарівний.

Де видно димок — чудове місце для кемпінгу
Ідеальне місце для фотосесій чи рекламних роликів. Дужеатмосферний, дуже гарний і, на диво, доглянутий. Є таблички, невеликі кладки, містки. Ми подивилися навіть кілька гарних місцьдля намету. І, що порадувало найбільше, — практично немаєсміття.
Я не довго розписуватиму це місце. Зупинюся лише на тому, що якщови любите природу — ви повинні його побачити на власні очі.
Це було чарівно.
Чарівно
не стали дуже довго там затримуватись. Потрібно було ще подуматипро місце для ночівлі. По карті ми побачили непогане (як намздавалося) містечко для кемпінгу. У місці де річка Ушиця впадає уДністер. Судячи з усього там є місця і для просто дикого відпочинкута спеціальні місця під намети. До речі, якщо хтось бував у тихмісцях, розкажіть як там.

Та ось тільки бажання прийняти душ і вирівнятися на нормальномуліжку цього разу переважили шальки терезів. Було вирішено залишитикемпінг на другий раз і вирушити прямо до Кам'янця-Подільського. Доречі, ми все ще нічого не їли, тож, як тільки я побачив магазин —одразу зупинився і затарився смакотами. Як потім з'ясувалося, продавець вже мала закрити магазин і просто чекала доки її приїдутьзаберуть. До речі, моя дружина не дуже зраділа принесеною мною.Вона все ще сподівалася знайти якусь кафешку. Дорога до Кам'янцязапам'яталася декількома красивими ділянками, крутими поворотами ітим, що дорога (колія) між двох полів виявилася набагато кращою.ніж та, якою ми добиралися до водоспаду.
Під'їжджаючи до Кам'янця, ми заздалегідь забронювали номер уневеликому готелі і, вирішивши що місто ми подивимося завтра, попрямували туди.
Однак, ще по дорозі нас попросили відмовитися від бронювання (бронювали через Букінг), пославшись на те, що за це зроблятьзнижку при поселенні. На що ми погодилися і навіть трохи зраділи.Економія на рівному місці. Але приїхавши до точки, вказаної накарті, ніякого готелю там не виявили. Господиня телефономнамагалася пояснити куди йти (йти не надто далеко) і пообіцялазустріти, проте коли ми підходили до гаданого готелю (ніякихвивісок не було) нікого на вулиці не було. Набравши її ще раз утрубку я почув хамуватий відповідь (як мені здалося) що вона заразвийде. Постоявши хвилин п'ять, я передзвонив і цього разу почув, щовона дуже зайнята і не вийде зустрічати. Здорово розсудивши, що затаке звернення платити гроші сенсу немає ніякого, було приблизногодину вісім-дев'яту вечора, ми знайшли інший готель.
У дуже гарному місці, біля самої річки, з великої, доглянутоютериторією та окремими номерами-будиночками. Все це оформлено ветному стилі і, в принципі, не дуже дорого. Але, було одне але. Асаме те, як ми туди добиралися.

Навігатор (а я впевнений, що є нормальна дорога) повіз нас черезтакі *беня, що шлях у кілька кілометрів зайняв у нас більше години.Все це в межах міста, зрозуміло.
Вузькі вулички вимощені бруківкою, дуже круті спуски та підйоми.Навігатор повів нас під мостами дорогою біля самої річки. Загаломякщо додати до цього ще й темряву, то вийшла дуже незабутняпоїздка.
Поставивши машину на паркування та влаштовуючись у номері, миповечеряли і завалилися спати. До речі, незважаючи на пізню годину, а було вже близько одинадцятої вечора (а може й більше), насспокійно поселили і нагодували (було майже все меню). Дуже чемно ічемно. Що особливо вирізнялося на тлі нашого попередньогодосвіду.

Мало кілометрів — багато вражень