Місто, яке, впевнений, напевно заслуговує на пильну увагу, мипроскочили вночі.Ми, це наш екіпаж, оскільки Костян і Рустам маливеликий запас часу, і могли собі дозволити провести в цьому містіпару днів Для себе ми розуміли, що доїзд у принципі виконаний, іперед нами відкривається те, через що весь город і містивсяПамірський тракт. Я чудово усвідомлював, що цим шляхом до менепройшли тисячі, і стільки ж пройдуть після. Тому намагатисяперевершити їх якісними високохудожніми фотографіями тавідеосюжетами я навіть не ставив собі за мету. В інтернеті цьоговсього безліч. У мене просто є можливість розповісти, як там справинасправді. Це може бути корисним для тих, хто вирішить пройти цейшлях. Тому що бачити фотографії навіть найякісніші мало. Потрібнопрожити це. Вдихнути. Відчути. Отже, наша мета Куляб. Останнєвелике місто перед заходом на Памір, осередок цивілізації, іззаправками, готелями, магазинами. Остання можливість добрати те, чого не вистачає у спорядженні, заправитися паливом більш-меншприйнятної якості, запастись продуктами. Не скажу, що далі випаленаземля нічого. Але якщо ви хочете заправитися і скупитися у звичномурежимі, то рекомендую це робити тут. Далі це буде трохискладніше.
Заправка на виїзді. Повні каністри бензину. Балон газу доповного. Довга розмова з операторами АЗС. Хлопці щиро радятьзалитися тут по максимуму, бо далі якість палива під питанням, ірежим роботи АЗС там же. Цілком підтверджую їхні слова. Заправки увигляді автоцистерн з колонками це максимум, на що можнарозраховувати далі. Про газові мовчу взагалі. Їх немає. І ГБОнормально не функціонує за умов високогір'я. Принаймні ізстандартними налаштуваннями. Можна напевно накрутити його так, щобна висотах більше 3 000 метрів тиск газу забезпечує нормальнуроботу форсунок і редуктора, але тоді в нормальних умовах не будесправи. Коротше я не газовик, тому про газ забули. Тільки бензин.Перші 50-60 кілометрів від Куляба це лебедина пісня. Непоганоїякості асфальт. Все навколо саме тому, що ти і очікуєш побачити.Гори, річка, кишлаки…
Навіть розуміння того, що за кілька десятків метрів за річкоюАфганістан, жодним чином не затьмарює нічого навколо. Навпаки, ми зцікавістю дивилися на самобутні афганські будинки, людей, які щосьроблять по той бік річки. На виту стрічкою з того боку грунтовудорогу. Ґрунтову, на відміну від нашого непоганого асфальту.
І плюс самі гори. Те, за чим ми їхали. Справляє враження. Викликаєзахоплення. Розумієш, що все не дарма. Сюди варто було приїхати. Апотім відразу і раптом усі. Казка у вигляді рівного покриттязакінчується. І була б це просто ґрунтовка у вигляді будь-якиххвиль і западин…
Ні. Це саме останки асфальтової дороги, яку вбивають, але ще недобили до кінця. Останки у вигляді величезних ям, що необ'їжджаються. Хаотично розташованих гребенів та колій. Каміннявивернуте з основи дороги, і мальовничо розкидане по ній же.
Причина всього цього як я розумію сучасний трафік. Тут живутьвеличезного розміру чотиривісні китайські монстри. З того що ябачив, крім того що кожна така вантажівка везе на собі тонн 20мінімум вантажу в контейнері, так він ще й тягне такого жмоторошного вигляду 20 тонний причіп. Ніде не бачив таких монстрівна дорогах загального користування. Як пізніше виявилося, водійодного з таких траків, якого ми підвозили 30 кілометрів до Мургаба, підтвердив моє припущення. Дорогу вбив час і подібні машини. Теперуже милуватися красою можливості у мене поменшало. Основна мояувага припадала саме лавіруванню між ямами, у спробах вберегтиколеса та підвіску від ударів. Звичайно це не завжди вдавалося. Ісаме тут я зацінив цю моторошно мені не сподобану спочатку МТ гумуСooperDiscovererSTT. p>
Так дубова.
Та шумна.
Гудит.
< /p>
Стирається…
Але!
Кілька разів не встигнувши зманеврувати, я так влітав у якіськратери, що всі три з лишком тонни Доджа здригаючись, як меніздавалося розвалювали обидва диски в мотлох. Передня підвіскаспрацьовувала до відбійників. І я з жахом чекав звуку розбиранняколіс… Але витримували. Везли далі. Відпрацьовували мої прорахунки.Тут як ніколи я зрозумів важливість підготовки. Адже рушай я вдорогу звичайною шосейкою, як планувалося, навряд чи я дістався бнавіть сюди. Думаю, все б закінчилося ще на пекельних дорогахКазахстану. А так волею випадку, і гумі Андрія Манагера, що вдалопідвернулася, мені знову вдалося вирвати шматок пригод. Щостосується руху по гірських серпантинах, то тут все як завжди. Хтоїздив, знає про що я. Хоча, на відміну від того ж Кавказу, місцевіводії набагато менш наполегливо демонструють свою перевагу наспусках та підйомах. Напевно це обумовлено і менш гарячимтемпераментом, і більш зашатованими в мотлох дорогами. Тим паче, якщо чесно в нашому випадку, найчастіше демонстрація цієї перевагизакінчувалася, не встигнувши початися. Тому що бензиновий V8 напідйомі тяг доджа так само як і по рівному. І тому було цікавоспостерігати за реакцією місцевих, які явно не розуміють, чому цейпильний здоровий сарай, який вони щойно спритно приробили напрямій, раптом іде вгору, залишивши їх у клубах пилу. До речі проV8. На цих дорогах також є своя служба таксі. Або маршрутки, як миїх назвали. Це є виключно Toyota сімейства LC. Сотки, вісімдесятки, стоп'яті. Крузак, зверху на багажник привантажений ще один такийсамий крузак, з речей і всякого скарбу, притягнутого мотузками.Всередині, як я розумію, людина 9, плюс речі. І валить цей гігантне об'їжджаючи ями та каміння кілометрів 100 на годину. Видовище, скажу вам ще те. З ними природно, ніхто і не намагається тягатися, всі розбігаються убік. Розуміючи, що це не єдина подорож, а самемаршрут. І манера їзди така у них завжди, кращого підтвердженнянадійності даного авто я собі не уявляю. Всі ресурсні випробуванняавтовиробників на тлі цього меркнуть. Між тим починало сутеніти. Ісудячи з усього, до темряви нам не світило дістатися до Хорога. Намайбутнє наполегливо рекомендую всім, хто планує цей маршрут, виходити на нього максимально рано. Щоб уникнути руху у темряві.Чому? Пояснення просто і зрозуміло.
Афганістан…
Ще на самому початку як тільки стало темніти, ми з Танею проржали зтого, що все чомусь пересуваються з вимкненими фарами і навіть безгабаритних вогнів. За однією версією вони заощаджують лампочки. Ана мою я припустив, що водії просто остерігаються того, що в нихпальнуть з того боку річки. І моя версія несподівано отрималанастільки вагоме підтвердження, що наше пересування сьогодні одразуж довелося призупинити. Зазвичай розговорилися з військовими, якітам чергували. Та стріляють. Прямо з того боку. Через річку.
Курнуть з вечора свого зілля, або ще чого там, і можуть початишмаляти по вогниках, що рухаються.
> А у відповідь? А у відповідь тиша. Як мені сказали, арміяТаджикистану не в тому стані, щоб стріляти у бік Афганістану. Кращепросто не їздити вночі.
Ось такі справи. Не нагнітатиму страхи даремно, стверджувати щощось там бачив або чув типу свисту куль. Але що було. Відсутністьруху в темний час доби, і ось така розповідь військових. Особистівраження.
Природно ночувати ми зупинилися прямо на цій посаді. До Хорогазалишилося близько 40 км.
Вранці ми продовжили наш шлях. Хорога проїхали центральною вулицеюкрізь натовп численних джипів. Строкаті торговці, численні туристи, чергове вогнище цивілізації.
Наша наступна ділянка шляху це пергон Хорог-Мургаб. Цей відрізокмаршруту мабуть найповніше передає саму суть Памірського Тракту.Дахи Світу. Саме на ньому найбільш гостро відчувається що час тутзупинився. Що 200 років тому саме ці скелі відбивалися саме в ційрічці.
Саме ці льодовики на цих вершинах так само велично лежали зверхньодивлячись на людей, що копошаться під ними.
< І їм абсолютно все одно на чому ми там пересуваємося, наконях або бензинових двигунах. Було все одно тоді, і так само всеодно зараз ...
Про цю ділянку маршруту в наступному розділі.
"
Наша наступна ділянка шляху це пергон Хорог-Мургаб. Цей відрізокмаршруту мабуть найповніше передає саму суть Памірського Тракту.Дахи Світу. Саме на ньому найбільш гостро відчувається що час тутзупинився. Що 200 років тому саме ці скелі відбивалися саме в ційрічці.
Саме ці льодовики на цих вершинах так само велично лежали зверхньодивлячись на людей, що копошаться під ними.
< І їм абсолютно все одно на чому ми там пересуваємося, наконях або бензинових двигунах. Було все одно тоді, і так само всеодно зараз ...
Про цю ділянку маршруту в наступному розділі.
"
Наша наступна ділянка шляху це пергон Хорог-Мургаб. Цей відрізокмаршруту мабуть найповніше передає саму суть Памірського Тракту.Дахи Світу. Саме на ньому найбільш гостро відчувається що час тутзупинився. Що 200 років тому саме ці скелі відбивалися саме в ційрічці.
Саме ці льодовики на цих вершинах так само велично лежали зверхньодивлячись на людей, що копошаться під ними.
< І їм абсолютно все одно на чому ми там пересуваємося, наконях або бензинових двигунах. Було все одно тоді, і так само всеодно зараз ...
Про цю ділянку маршруту в наступному розділі.
Коментарі
Поки немає коментарів — будьте першим.