Скакз про купівлю раритету

Я, тоді ще неодружений і безтурботний юнак заробивши деякі гроші, загорівся покупкою першої особистої машини. А по скільки я і мійтовариш (про який я ще згадаю в цій історії) марили американськимиМУСКл карами вибір автомобіля був вирішений.. Розглядали спочаткуТаунус і саме купе. Різним містам (щоб подивитися той чи іншийваріант), але всі були трупи.
При цьому суто випадково при вивченні моделей Форд випуску 70-хроків мені на очі потрапила Гранада МК1 (вона ж Консул), в яку язакохався відразу.
Оскільки на той час (а це був 2004 р.) я в Україні таких апаратівне зустрічав, знайти його навіть і не сподівався, тому стараннопродовжував пошуки Таунуса…
Коли одного разу (перебуваючи в гостях у сестри за 200 км. ВідДніпропетровська) вже за звичкою купивши газету з авто продажем, побачив оголошення про продаж Гранади 65 м.В., що це САМЕВОНА!
Домовившись із продавцем вже через 3 години я сидів у поїздіДніпропетровськ-Луганськ з грошима, документами та моїм другом.

> Великий день-день покупки.
м. Луганськ зустрів нас похмурим вологим жовтневим ранком і сіримпохмурим виглядом якогось заводу. Туга…
Але ми з другом знаходилися в такому передчутті майбутньоїзустрічі, що цей похмурий ранок для нас здавався райдужним ісвітлим.
На вокзалі нас зустрів продавець і ось ми вже перед воротамиприватного вдома.
Задоволена посмішка на наших обличчях розтягувалася пропорційновідчиненню воріт, тому що за ними стояла ВОНА, поблискуючи хромомзаднього бампера (цей момент напевно можна порівняти з тим, коли вдитинстві батько заніс до будинку довгоочікуваний мною велосипед ія довго ходив навколо нього, розглядаючи і милуючись).
Вона стояла вся усипана опалим листям яблуні, мокра від минулогонічного дощу, з осередками іржі по всьому кузову-але вона булапрекрасна!
> Швидко домовившись про ціну авто, ми вже їхали в ній на буксирідо якогось місцевого слюсаря для її пожвавлення, оскільки машинапростояла нерухомо 5 років і заводитися з буксира відповідно незбиралася. При цьому в неї повністю були відсутні гальма (крімручника) і все, що стосувалося світла фар і габаритних вогнів. Запереліком необхідних для пожвавлення авто запчастин, нас закинулина місцевий авто ринок де ми і купили нашвидкуруч ВВ дроти тасвічки від ЗІЛу (все що нам запропонували бюджетного на6-циліндровий двигун), а також ключ у вигляді хреста з головками на3 розміри для зміни колеса на запаску (про всяк випадок, оскількигума була вся порвана).
Закинувши все це механіку, нас повезли в м. Свердловськ (де і булаоформлена ця Гранада) для оформлення генеральної довіреності (щозгодом виявилося моєю великою помилкою, про що я ще згадаю). Якісьспритні хлопці (каламутного вигляду, як і самі продавці Гранади)взяли у мене паспорт і вже за півгодини привезли готову генералку.моя майбутня Гранада вже стояла на вулиці біля двору механіка ічекала нас, розчулюючи наш з другом захоплений погляд своїмпотужним і неповторним виглядом корми (овалом задніх ліхтарів тамасивністю хромованого бампера). На подив цей молодий механік їїоживив, зробив якесь світло (оскільки в одній фарі не було рідногоскла, а стояло звичайне шибка) і типу відновив гальма. Вихлопноїбанки в неї не було висів тільки резонатор, який особливо на шумвихлопу не впливав, оскільки штани були проржавіли до дірок ібулькаючи звук 6-ти циліндрів радував слух.
Загалом задоволені та щасливі ми розрахувалися з продавцем, заправилися, прикупили якоїсь провізії (оскільки справа була вженадвечір, а ми з другом з ранку нічого не їли) і вирушили в дорогу, отримавши від заправника побажання вдалої дороги…

Ми ще не раз пошкодуємо протягом усього шляху додому, що висунулисяв ніч, але поки ми про це не думали і м.Луганськ віддалявся від наспід звук прогнилої вихлопної системи, що гуркотить…

Дорога додому.
І так, заїхавши на виїзді з Луганська на шиномонтаж, нам підкачаликолеса, запаску і простягли (начебто) гайки коліс. Чому "начебто"стане зрозуміло далі по ходу оповідання.
Ми віддалялися від Луганська, на вулиці вже стемніло і дорогу намосвітлювали тьмяним жовтим світлом залишки фар (на одній буловстановлено віконне прозоре скло, а на іншій скло було, але вонобовталося окремо від відбивача). Почав морожити дощ, а в салоніпочали накопичуватися вихлопні гази, що потрапляли в салон черездірки в підлозі з прогнилих штанів. Нам довелося відкрити вікна, аоскільки на вулиці був жовтень і вже холодало, ми включили пічку, яка на наше здивування запрацювала. Від'їхавши близько 50 км відЛуганська ми помітили, що стрілка температури різко поповзла вгору— двигун почав кипіти. На щастя в цей час ми проїжджали повззаправку і вирішили заїхати на неї випити каву (там було кафе) іРозібратися, що робити з киплячим двигуном ... У результатіз'ясувалося, що термостат банально заклинив і було вирішено йогопросто видалити.

Дощ вже лив як із відра, а ми, сидячи в кафе, періодичновибігали до автомобілів, що під'їжджали на заправку, з проханнямдопомогти інструментом, з якого у нас був тільки куплений балонний.ключ. Довго і багато автомобілістів нам відмовлялися допомогти, пояснюючи це або відсутністю набору інструментів, або відсутністючасу, поки на заправку не заїхав таксист на Жигулях шістці, щонадав нам не лише інструмент, а й герметик!

Взявши у товариша його шкіряну курточку, я стоячи під зливоюздійснив операцію з видалення термостату…

Ми вже їхали близько години і потихеньку почали замерзати, оскількивікна були прочинені, на вулиці різко похолодало, а черезвідсутність термостата двигун не прогрівався до робочої температуриі піч відповідно вже не гріла. Причому чим ближче ми наближалися досвого міста, тим гіршою ставала погода і сильнішим ставав мороз.Протягом усього шляху від перемерзання нас рятували рідкіснізаправки, на яких були кафе і можна було зігрітися, випивши гарячоїкави. Не дивлячись на такий морозний дискомфорт у дорозі та іншінюанси, ми з товаришем отримували колосальне задоволення відпоїздки на цьому автомобілі. Окремо хочеться сказати про плавністьходу та енергоємність підвіски. Машина йшла дорогою як океанськийлайнер і навіть коли товариш не встиг загальмувати передзалізничним переїздом на трасі підвіска відпрацювала всі рейки! Непередавши на кузов жодного удару (при тому, що всі амортизаторибули повністю не робітники! ). Не швидко, але впевнено танаполегливо ми рухалися у бік будинку. Раптом ми почали чутивиразний постійний стукіт, якогось механізму, що обертається, якийдолинав з-під задньої частини днища. Негайно зупинившись на узбіччіми почали обстеження. Оскільки на вулиці вже була глибока ніч ібула темрява, ми нічого не розгледіли і під стукіт, що посилюється, повернулися трохи назад на заправку, яку ми щойно проїхали. Насвітлі заправки були виявлені гайки заднього правого колеса, щобанально відкрутилися, і це при тому, що ми на виїзді з Луганськазаїжджали на шиномонтаж, де нам підкачали шини і підтягнули гайкиколіс.

НЕ БІДА адже у нас є хрестовий колісний ключ! На якому аж 3 розміриголовок та один квадрат під знімні головки. АЛЕ НИХРЕНА! ЖОДНА зголовок НЕ ПІДІШЛА- ВСІ 3 були меншого розміру))))). Що робити? Звичайно зупиняти когось оскільки заправка була свіжо побудована іще не працювала (хоча світло вже горіло на всю). Ну ось я виходжуна узбіччя, знову ж таки під дожем, на годиннику вже близько годининочі і намагаюся зупинити машини, що проїжджали. Не зупинивсяНІХТО! Подумавши що мене можуть приймати за ханигу ми підігнали доузбіччя Грашу і намагалися зупинити жестами, що проїжджали, вказуючи, що потрібна допомога… Не зупинився НІ ХТО!

Що робити? Поруч із заправкою стояли припарковані на нічліг фуриі неподалік виднілися кілька будиночків. Пошуки ключа я почав уводіїв фур, що стояли, ніхто не відкривав... У приватних будиночкахнам теж ні чим не допомогли. І тільки водій фури, що стояла наузбіччі (трохи далі від інших), прокинувся і дав мені ріжковийключ, яким я і затягнув гайки, що відкрутилися. Ми знову рушили вдорогу…

Неспішно, але впевнено рухаючись у бік будинку, завдяки непрацюючійгрубці та відкритим вікнам ми стали чітко помічати, що температураза бортом почала різко знижуватися і злива яку ми проїхали вдало (завдяки купленим ще на ринку в Луганську новим двірникам)поступово перетворилася на шар льоду на кузові та склі машини.Втішало тільки те, що траса ще не встигла охолонути і неперетворилася на ковзанку. Пропорційно до нашої швидкості руху.Нагадаю, що ще ввечері в Луганську була цілком осудна та теплаосіння погода! І щоб не околити зовсім ми регулярно зупинялися білязаправок, на яких були кафе, щоб зігрітися в них і випити пофіліжанці кави. Мірі для товариша, оскільки він був за кермом) ставснігопад, що почався, з ВЕЛИКИМИ пухнастими пластівцями снігу.Завдяки тому, що фари практично не освітлювали дорогу, а світиликудись угору, перед машиною стала біла снігова непроглядна стіна, ітраса з узбіччям злилися в єдине біле полотно. Ця обставина змусиланас знизити і так не високу швидкість до мінімуму, оскільки, як назло, на цьому відрізку траси ми виявилися абсолютно одні, тобто.попереду не було ні кого, щоб можна було вплутатися за йогогабаритні вогні і рухатися впевненіше (а може ми просто тупо небачили нікого через сніг? ).

Скільки ми рухалися в такому режимі згадати вже не можу, але цейчас нам здався найдовшим і нескінченним. Здавалося, що цей сніг незакінчиться ніколи, він уже просто дістав і почав тупо злити! добреосвітлені ліхтарями. Оскільки на годиннику вже було близько 2-їгодини ночі, вулиця була порожня, а сніг, що її встилав, бувабсолютно незайманий і чистий. Він гарно іскрився під світломліхтарів і тільки колеса моєї Граші порушували його незайманукрасу. У такому сніговому релаксі ми неквапливо проїхали через весьм. Павлоград і опинилися на фінішній прямійПавлоград-Дніпропетровську. Але і тут погода приготувала намчерговий підляк. Той ніжний сніжок який лежав у місті на трасі буввідсутній (мабуть вітер на трасі просто не давав йому затриматися), а в місце нього був рівний і гладенький як скло ожеледиця і 3автомобілі (включаючи наш), що виїхали одночасно з міста, виглядалияк корови, яких несподівано випхали на льодову ковзанку.Здійснювати маневри кермом було реально небезпечно-рухатися можнабуло тільки при цьому нагадаю, що гальм у Граші не було і товаришудоводилося ніжно працювати ручником. Зараз) чомусь відстав відразуі компанію нам склав автомобіль ДАІ (якщо не помиляюся моделі ВАЗ2105), рухаючись безпосередньо перед нами в нашому ряду. Зважаючина все, він ні куди не поспішав, оскільки рухався на стількиповільно, що нам навіть довелося піти на ризик і обігнати його. Такповільно я ще жодного разу в житті не обганяв, оскільки весь процесобгону і швидкість з якою це відбувалося, виглядав як уповільненекіно. Крижана траса, якою ми продовжували рухатися в напрямкубудинку.

Ми вже на стільки втомилися і звикли до несподіванок за останнюдобу, що практично не розгубилися, коли в русі на цій ожеледицідруг повідомив про педалі газу, що заклинила, причому в натиснутомуположенні! Я вже почав прокручувати у голові можливі варіантиаварійної зупинки автомобіля. Оскільки гальмувати ручником наожеледиці було марно, одним із варіантів був заглушити двигун навключеній передачі і зупинити автомобіль двигуном, за необхідностіспланувавши його в найближчу кучугуру. Поки я сидів і ворушивмізками, друг наполегливо тупцював педаль газу всілякими прийомами, в результаті досягши того, що вона розклинилася і повернулася вколишній робочий стан. Зітхнули з полегшенням і рухаємося далі! ДоДніпропетровська залишалося близько 50 км. Але пригоди на цьому незакінчилися… Проїхавши після останньої несподіванки ще кількакілометрів двигун, який дивував своєю чіткою та безвідмовноюроботою всю дорогу почав «троїти», намагаючись постійно заглухнути.Швидко прокрутивши в голові всі можливі причини такої роботидвигуна, ми з товаришем прийшли до думки, що внаслідок відсутностітермостата та мінусової температури за бортом (а мороз я вам скажувже був досить сильний) робоча температура двигуна була набагатонижчою за потрібну. У свою чергу це призвело до того, що горючасуміш згорала неправильно (утворюючи нагар) і свічки поступовозасміялися, зрештою просто відмовилися працювати. Зрозумівши цюпроблему і можливу зупинку двигуна внаслідок відмови всіх інших, щепрацювали свічок, було прийнято рішення переключиться на нижчупередачу (нею стала 3-я, оскільки КПП 4-х ступка) і рухатися на нійне знижуючи швидкості, щоб змусити двигун працювати на підвищенихоборотах і тим хоч трохи прогрітися.

У такому режимі ми в'їхали до рідного Дніпропетровська (нагодиннику вже було близько 4 ранку), в якому нас привітно зустрілимісцеві співробітники ДАІ (що характерно, що не зустрічалися нам навсій протяжності шляху з Луганська) .

Проспект, яким ми в'їхали в місто, був порожнім засніженим і добреосвітленим, тому автомобіль ДАІ ми помітили ще за 2 квартали. Вонистояли тупо на узбіччі проспекту за одним з основних перехресть (наякому світлофор працював навіть уночі) і жодної активності невиявляли. Розуміючи, що на засніженій дорозі за допомогою ручниками зупинятимемося дуже довго, товариш заздалегідь скинув швидкістьі почав пригальмовувати задовго до світлофора. На щастя миблагополучно зупинилися, також благополучно рушили і проїхавши повзавтомобіль ДАІ зітхнули з полегшенням (хоча за зовнішніми ознаками, крім явно похилого та втомленого виду автомобіля, нам переживати небуло за що).

< Проїхавши буквально 1 квартал, нашу увагу привернув цейавтомобіль ДАІ, весело блимаючи проблисковими вогнями, запрошуючинас зупинитися біля узбіччя. Подекуди зупинившись біля узбіччя, мивирішили не глушити двигун, розуміючи що завести його може вже невийти ... Друг взяв документи і вийшов з машини і тільки в тоймомент (ймовірно відволікшись від єдиної думки, що зігріває меневсю дорогу:«Ще трошки і ми вдома») я реально відчув, що від холодутремтів уже всім тілом, стукаючи зубами і не відчуваючи ніг. Щежодного разу в житті я так не мерз! Тому навіть маючи бажання вийтипоспілкуватися з ДАІ, зробити цього не зміг і залишився тремтіти вмашині... Переговоривши з ДАІшниками, товариш повернувся до мене за50 гривнями (тоді це була стандартна та непогана сума для хабара).За підсумком виявилося-ми привернули увагу тільки тим, що ззаду небуло номерного знака (номер то БУВ, але лежав на задній полиці підсклом, оскільки ми не знайшли чим його прикрутити до бампера).Звичайно нас штрафувати не було за що і можна послати ДАІшникомнах, але в той момент нам ДУЖЕ хотілося тільки одного – швидшепотрапити додому… Розпрощавшись з ДАІшниками ми рушили далі, аджедо будинку залишалося зовсім трохи (якихсь 18 км. По місту)., щоне вдасться заїхати засніженою дорогою на крутий затяжний підйом (близько 5 км), оскільки машина була взута в літню старовинну«волговську» гуму. Підйом був подоланий і ми благополучно дісталисябудинків. Граші, до яких я абсолютно не звик (адже всю дорогу закермом знаходився товариш), я з легкістю зміг заїхати в свій гараж! На це вплинув завидний виворот коліс і стилістичні ребра напередніх крилах, які чітко обмежували габарити передка. Такнереально стомлений, але отримав масу задоволення тільки від самогопроцесу поїздки на такому довгоочікуваному та рідкісномуавтомобілі, я о 5 годині ранку ліг спати, щоб уже о 7:00 встати іпоїхати на роботу…

Слідкуйте-далі буде вже інша історія…< br>