У пошуках вражень ч.6

Наступного дня вирішили розвідати через Паргу екскурсії. Парга кудиближче, ніж Ігумениця, дуже мальовниче місце, з гарнимибухтами.
По дорозі не могли не зупинитися для фотосесії.
старої фортеці
Скеля в бухті Парги
Знайшли офіс фірми, яка влаштовує такі екскурсії (на Паксі таАнтипаксі), запропонували 2 варіанти:на кораблі, який зупиняється вбухті та пірнати з борту (там спеціальний парапет на кормі) або накораблі, який причалює до берега.. Враховуючи, що з нами була моямолодша, яка на воді тримається не дуже, вибрали варіант зберегом.Задоволені поїхали додому. Турфірми нам сказали бути о10.00, щоб о 10.15 бути на борту, оскільки о 10:30 відплиття.
Прибули, стоїмо на пірсі. Офіс турфірми з питанням, якого Х немаєкорабля, якщо ми в У прибутку ... Менеджер - ой, а я вас шукаю звчорашнього вечора! Виявилося, що напередодні капітан корабля, якийнас мав везти, потрапив до лікарні – серцевий напад та екскурсіяскасовується. Він, знаючи, що ми зупинилися в Каравастасі, обдзвонив всі готелі (показав список телефонів як підтвердженнясвоїх слів). На наш акцент він розумів, що ми або Україна, абоРосія, або Польща. Знайшов поляків – виявилися не ми. Загалом, повернули нам, з вибаченнями, гроші. Ми, дорогою додому, зайшли врибний магазин, купили рибу (фіг її знає, як її звуть — незнайомився), креветки та мідії. Увечері все це засмажили на грилі удворі будинку. Смачно. Причому, мідії взагалі пішли на ура –​​перші грати молодша смілива з такою швидкістю – решта спробуватине встигли)))) Залишався день перед від'їздом, який був присвяченийморю. Ми зі старшим одягнувши маски та трубки з води не вилазили –стільки всього низу, що це описати неможливо. Я серйозно задумавсяпро купівлю камери (типу Go Pro) або боксу для камери, для зйомокпід водою. Словами це не описати.
Ввечері зібрали речі, вранці поклали в машину, прибрали по собібудинок, здали, так би мовити, господарям, дуже тепло розпрощалисяі в дорогу назад.
Ночівка була запланована в Маронії, це грецьке селище на Егейськомуморі, порівняно неподалік Болгарії. Розраховували, що приїдемо, скупнемося на море і поїдемо далі. Приїхали пізно, оселилися, вранці поснідали і на морі. Пляж поруч, але якийсь невпорядкований. Загалом, бажання викупатися зникло. Пляж Дорога допляжу Поїхали далі Кордон з Болгарією проходили довго:біднийгрецький митник ніяк не міг зрозуміти, що робити з нашимпаспортом:погортає – побіжить питати у когось, повернеться, зновупогортає, поклацає на компі – знову тікає. Вже черга зібралася, машин 20-25, мені незручно, на кшталт, я винен, що всіх тримаю, авін все бігає. У результаті поставив штамп, потім почухав ріпу, написав під штампом +1 (дитина вписаний в паспорт), потім закреслив- написав усередині штампу +1 ... Але все закінчилося і він насвідпустив. Болгарський митник теж довго порався, але він вчинивпростіше:він просто привів з собою якогось іншого і вони разомшвидко впоралися. :річ у тому, що вагон-автовоз був 29.07, а вГреції ми оплатили до 25.07 і продовжити не було можливості:тогодня, коли ми виїжджали, туди заїжджали наступні відпочиваючі.Залишатися в Одесі на 2 дні – ми вирішили, що краще вже в Болгарії, за ті ж гроші)))
Дорога здивувала:розбираючи, на кшталт наших. Навігатор нас вів«партизанськими» стежками, поки я не побачив автобан і напрямок наБургас. Та поїхати автострадою. Він довго лаявся, намагався насзмусити з'їхати – але зрештою «загубився» і показував, що ми їдемочистим полем. Тут-то я і зрозумів, що даремно карти не оновив -моїм картам 3 роки, за цей час з'явилися нові дороги. Вони поголовній, а в мене "уступишка" (через STOP). Через хвилин 5 стоянняя зрозумів, що вибору не дуже і я просто в нахабну почаввклинюватися (дочекавшись «вікна» по зустрічці) у свою смугу. Тутуже подітися не було куди, чувак мене впустив, я йому сказав«дякую» аварійкою.
Приїхали до апартаментів, я на ресепшн – нікого. Я до бару -нікого, в ресторан-аналогічно. Дзвоню за номерами, вказаними наресепшн – ніхто не відповідає. Прикольно…
З'являється жінка, каже – Ви на ресепшн? Я так. Вона, ми взагалі до17.00 працюємо (? !), Ви хто? Я так і так, ось підтвердження зБукінга… Вона – а, Юля Вам не могла додзвонитися, вона знайшланомер навіть дешевшим… Я тут взагалі нічого не зрозумів, навіщодешевше? Навіщо шукала? Дзвонимо Юлі – не відповідає. Я пішовоглядати місцевість, сказати своїм, що ми знайшлися і ось-осьоселимося, апартаменти гарні, є басейн, все цивільно… Повертаюся, мене з'єднують із Юлею, яка заявляє, що поселити мене не можуть досебе оскільки каналізація в номері забита, попередити заздалегідьне могли, тому що зв'язку зі мною ніякої немає (хоча, з Румуніїмені дзвонили з апартаментів, чи уточнювали я і в який час), алевони молодці, знайшли, куди мене поселити і я навіть заощаджу. Прицьому попросили зробити скасування через Букінг. Ага, щаз! Я, кажу, спочатку оселюся, а потім уже дам скасування.
Дали мені телефон «сусідів», пояснили, куди їхати я поїхав.Справді, поряд, буквально 2 квартали. Паркуюсь, заходжу на ресепшн, пояснюю хто я, звідки й навіщо. Тітонька на мене дивиться, як баранна нові ворота - цілковите подив і не розуміння ситуації. Заявляє, що має лише один номер вільний, і до нього гарантовано заїжджаютьлюди сьогодні. Я виходжу, починаю набирати телефон, який мені далидля зв'язку, і тут до мене підходить дівчина, якій я намагавсядзвонити. Виявилося, я не доїхав метрів 30, до наступногознання.
Там мені показують апартаменти… Мамо люба! Пластикові вікна, мабуть, жорстоко сифонять, тому заклеєні скотчем; диван-ліжко зкухні-їдальні видно, не озброєним поглядом, поламаний (коли його, згорем навпіл розклали він, вид збоку, являв собою W, плюс, половиниламелей просто були відсутні); білизна, які видали – склалосявраження, ніби зняли з іншого постояльця – виразно видно було туш.Я сказав, що це мене в принципі не влаштовує. Вона – ок, непроблема, поїхали, я дам за ті ж гроші, 2-х кімнатний номер.Поїхали. Завезли до наступних апартаментів. На перший погляд, нормально:кухня-їдальня, 2 кімнати, в одній 2-х спалка, в другійдві односпалки, у дворі басейн, балкон, суміщений санвузол.Начебто, на перший погляд, чисто. Кивнули, почали заносити речі.Виявилося, що чисто на перший погляд:на дивані пісок, за ліжкамишматки пилу. Гаразд, нам би день простояти, та ніч протриматися (с). Враховуючи, що час пізніше, побігли надвір шукати корм. Нампорадили Бістро. Там поїли, господар (як виявилося наступного дня)обслужив нас незважаючи на те, що вже закривався (вони працюють до22.00, пішли ми майже о 23.00).
А потім настала ніч))))< 2х спалка виявилася поламаною, узв'язку з чим був суттєвий крен по моїй половині і я тулився додружини не від надлишку почуттів, а через побоювання скотитися зліжка. Ліхтар із балкона світив прямо в очі (включавсяцентралізовано), фіранки не було, щоб закрити.
Вранці виявилося, що в номері відсутня чайник, сушарка для білизни, відро для сміття. Ліжко, за допомогою каструлі в якості молотка іякоїсь матері, як натхнення я полагодив.
Поснідали точніше, пообідали (враховуючи, що пізновстали+ремонтно-відновлювальні роботи проводили) і поїхали вНесебр, в старе місто.
Не дуже пощастило:тільки увійшли до Старого Міста – почалася неслабка злива. Встигли сховатися у годинниковому магазинчику, вякому просиділи хвилин 40-50.
Злива
Потом пішли блукати старими вуличками.
У старому. Місті купа лавок, що торгують усім поспіль:сувеніри, антикваріат, гончарні, ювелірні вироби, трикотаж – коротше, все забабки туристів.
В антиквартних лавках продається купа всього – від піонерськихзначків, до значків ПДВАП (нацистська партія), від кортикаKriegsmarine до кортика ВМФ СРСР, шпаги, рапіри, буденівки, багнети, ґудзики, фотографії, книги медалі та ордени, включаючиСРСР (орден Червоної Зірки, За Відвагу, Леніна)… Ввечеріло і мивирушили у зворотний шлях. В апартаментах підготувалися до від'їздунаступного дня – розпочали укладання речей.
Наступного дня, поснідавши, зателефонували з «господаркою», дляостаточного розрахунку, оскільки було залишено заставу та здаванняапартаментів. Коли вона приїхала, ми розрахувалися, вонапоцікавилася, як нам сподобалося? Я почав їй розповідати, що та як.Вигляд у неї був, скажімо так, збентежений:навряд чи їй частоговорять про недоліки))) Ну, чомусь у мене (і у моєї дружини)склалося таке враження)))
Зрештою, ми завантажили машину та виїхали. На вулиці йшов дощ, щопереходить у зливу. Поки їхали в передгір'ї - на проміжку в 15-20км нарахували 3 аварії:на повороті винесло Зафіру (таксі) в лоблегковику; розвернуло Логан, винесло на зустрічку де він прощосьзасів заднім мостом у зливці; зробив «дах» інкассатор (від допомогивідмовився, сказав, все ок)…
Зате, на рівнині було сухо і ми весело шарудячи колесами помчали вСилистру, на пором.
Закінчення слідує