До моря на космічному кораблі системи Перчик

Здається я починаю розуміти як люди закидають бортжурнали. Ось з408 проводилося мало робіт, зате веселощів, скорботи, чаду тазаписів було більше. Половину літа я (ну як "я", мені) готувалимашину до далекобою, бо дуже хотілося в короткій відпустціпотрапити в одне по-справжньому чарівне місце. Почалося все. Зтого, що два роки тому я потрапив на острів Джарилгач абсолютнопрекрасне місце, де людей небагато, неймовірно чисте море і гуляютькабанчики, олені, плескаються дельфіни... Наступні два роки мипрожили в мріях про повернення туди... І якщо вперше ми їхалиавтобусом, набитим різнокаліберними жлобами і кричащими личинкамилюдей, то цього року все мало бути інакше.Для здійснення планівбуло вирішено вкинути гроші в Перцю і поміняти по-максимуму все, щомене бентежило (за фактом все не змінили).
< /p>
За півтора місяця хороша людина (його роботою я залишивсязадоволений) перебрав коробку, знайшов мені ближнє світло, відрегулював клапана, газ, поміняв передні супорти, колодки, заднія поміняв сам (механік, епта! ) і суботнього ранку, післянетривалого сну ми стартанули. План був простий — від Харковадоїхати до Нової Каховки, там заночувати, вранці приїхати доСкадовська, поставити Перчика на паркування, навантажитисьрюкзаками та на теплоході перебратися на острів. Все вийшло, алетрадиційно через жопу. Тільки виїхавши на трасу я зрозумів, щомашина просто не хоче їхати, якщо раніше на гірку, на четвертій притапці в підлогу машина бадьоро розганялася з 90 до 120, то зараз нарежим кік-даун реагував тільки економайзер, який укладав стрілку вчервону зону. Машина просто відмовлялася тягнути вгору ... Яповздихав, але їхати треба і остаточно перейшов у пенс-режим (якпотім з'ясувалося, напевно тільки це і дозволило приїхати додому накруглих, а не квадратних колесах). Потім, вже проїхавши поворот наЗапоріжжі я зрозумів що мене вирубує і довелося згорнути в кущі іподрімати годину, благо поспішати нам не було куди. І вишенька натортику, частково, була викликана обома попередніми речами… Уже втемряві, за 18 кілометрів від Нової Каховки, у мене зникло світло.Весь. Спочатку відрубав ближній, а через пару кілометрів, які явимикав фари і знову вмикав далекий щоб показати всім зустрічним щоя не мудак, просто іншого світла немає, у мене пішов і далекий.Стали в полі, темрява просто непроглядна, я заспокоїв дружину, озброївся ліхтариком, книжкою з влаштування цоемобіля і поліз ублок запобіжників. Намацав релюху далекого світла і зрозумів щовона гаряча… Висмикнув, встромив замість неї релюху, якапризначалася на сигнал і, диво! далекий з'явився. Ще хвилин 20пошукав ближній, не знайшов і поїхав далеко. Ох, камради ... Як жемене дістали ушлепки-вчителі, особливо далекобої (гниди срані, осьщо я їм міг насвітити, на їх висоту в 2 метри своїмифарками? !), насліпили мене дай боже за ці 18км, я розумію, аварійкуможе бути не видно (а я її ввімкнув і всю відстань їхав на ній), але невже пару разів блимнувши фарами і зрозумівши, що зустрічка неперемикається, обов'язково включати все, що в тебе є на твоємудовбаному відрі? ! Особливо хотілося б побажати щастя сволоти, уякої на фурі було встановлено дві доп.Люстри, після нього я щесекунд сорок ніхрена не бачив. Але пес з ними. Доїхали і добре.Переночували, доїхали до Скадовська, кинули Перчика відпочивати підспекотним південним сонцем на платній парковці, а самі на острів.Про відпочинок на острові розповідати марно — це треба відчути…Намет, море, чисте повітря, кабани, які їдять з рук, косулі, тишата спокій… А ще медузи, яких намагаєшся не помічати, а вони увідповідь жалять, хоч і майже не боляче...
З калюжею все роз'яснилося швидко — від спеки розсохся патрубокрадіатора, той самий старий, який я поставив замість нового помпи, що розрізав шків. Я знав що рано чи пізно це станеться і кинув щеперед виїздом у багажник комплект нових патрубків (взагалі, запчастин я з собою набрав як дурень, півбагажника). Тому сходив нанайближчу заправку, купив тосола і швидко, просто на парковцізамінив патрубок, при цьому постарався розгорнути його так, щоб вінбув якнайдалі від шківа.

> Після всіх маніпуляцій стартанули на Мелітополь (дерозраховували заночувати, бо зі скадовська виїхали лише о 15.00), але я як завжди перестрахувався і вирішив через 30 км зупинитися іперевірити, як там почувається патрубок. Не дарма. Його зновупрорізало до половини. Почухавши ріпу, згадав що я ж сисадмін іпластикові стяжки рулять! Підв'язав його до іншого патрубкастяжками і поїхав далі))) Більше сюрпризів не було, засмучувалотільки те, що в ходовці знову почало щось стукати (спасибігомосексуальному тандему автодору та зернохолдингів, завдяки якимдороги в херсонській та запорізькій області в вельми хріновомустані) і що машина неймовірно тупа. Тупість машини я зрозумів запершої ж після Харкова заправки… Витрата за моїми підрахункамивиявилася меншою за 10л газу на 100км (пізніше, вдома підрахував —9.7/100км), а, як кажуть, як годують, так і їде машина…
< /p align="justify"> p align="justify"> Підсумокпоїздки:
Проїхав 1400км, середня витрата 9, 7 газу на сотню, машинакомфортна, але не вистачає шумки і нормальних підголовників, зелектрикою потрібно терміново що то вирішувати… А ще – високамашина це чудово! Крім того, остаточно дійшов висновку, що 2141шикарна машина і в найближчі кілька років точно не хочу пересідатина щось інше, краще допрацювати Перчика і радіти.Сьогодні помінявпатрубок і знову він ліг на шків… Знову підтяг стяжкою до іншогопатрубка… ну ємае… ну не повинно бути так! Діти на сорок перших, скиньте мені фото, як у вас патрубки підключені? У мене стійкевідчуття, що щось у мене там навірено не те…