Подорож №5. МЮНХЕН - Цюріх, озеро Комо, Італія. Частина 2.

Найгірше за все в житті — даремно витрачений час. У подорожахЄвропою цього не може статися. Я взагалі не дуже люблю поліцію, іінші структури покликані забезпечити мою безпеку та захист моїхправ, тому що, як правило, вони тільки принижують своїми оглядами, оглядами та іншими перевірками, вони повинні знати, хто я і звідки, що везу і навіщо. Ну, яка твоя собача справа, думаю я завжди просебе, коли доводиться спілкуватися з людьми, які присвятили себеслужінню народу і забезпеченню правопорядку... Ці люди думають, щоу них є понад права і вони надлюди, хоча у них є лише обов'язки тасумні посадові інструкції для примітивного мозку Не подумайте, що яне поважаю державні інститути, і саму ідею Держави Просто не люблюполіцейських, прикордонників та інших людей. І на відміну від іншихкраїн ЄС, прикордонний контроль там був. Не зовсім простий.Більшість автомобілів проїжджали просто так, зі швидкістю 10км/год. Але ті, хто видавався підозрілими людям у формі, зупинялисядля перевірки документів. І що ви вважаєте? Часто швейцарськаприкордонна служба бачить українські номери на старих BMW. Думаю щоні. Я бачив подив на обличчі прикордонника, коли ми котилися черезвузький проїзд на кордоні. Трохи сумніваючись, він жестом попросивнас зупинитися. Він представився, і хорошою англійською запитавзвідки ми. Ні слова про документи він не встиг сказати, як язапропонував йому наші з Лерою паспорти. Він вибачився, і попросивпочекати кілька хвилин, доки він перевірить наші візи. Через 3-4хвилини, я не встиг навіть подумати, як об'їхати Швейцарію щобпотрапити надвечір на Комо, він повернувся. Запитав як справи вУкраїні, і куди ми прямуємо. Почувши у відповідь, що у нас всемирно і тихо, їдемо до Італії, де в Беллано у нас заплановананочівля він віддав документи і побажав "шастлівава шляхи". Ізнаєте, я відчув себе людиною. Так коректно і приємно було з нимспілкуватися. Не те що в нас - "документики покажіть" ... Повага, все що потрібно державним службовцям по відношенню до інших людей.Всього повага. Нічого більше. Адже це так просто.
І ми поїхали до Цюріха, є найдорожчий шоколад у нашому житті.
На під'їзді до Цюріха

Цюрих - чудове місто. Жаль ми були в ньому проїздом. Кажуть, що вцьому місті проблеми з пробками. Ми цього не відчули. Від містапахне успіхом. Ніхто ні куди не поспішає. Все спокійно. Трамваї.Іноді здається, що тут трамваї їздять навіть у дворах, настількипоширена їхня мережа. Часто лінії громадського транспортувідокремлені від інших учасників руху.

Ось такі трамваї)

Ми знайшли паркомісце в центрі і за допомогою гуглмапс пішли вLaderach.

І скажіть мені, що на тротуарах не можна паркуватися
До речі, важливо купити віньєтку, в'їжджаючи до Швейарії. Коштуєвін дорого, близько 40 євро. Але вона річна. Пакувальні місця - вамсвітять тільки білі, і якщо поряд немає паркомату, то вонибезкоштовні. Повернемось до шоколаду. Він справді дуже смачний. Ідуже дорогий. За цукерки і дві плитки ми віддали близько 80євро.
Солодощі — радості

У самому Цюріху ми без проблем розраховувалися карткою. Можнаплатити в євро, але цінують їх за готівкою один до одного зфранком. Хоча франк дешевший, тому раджу міняти грошізаздалегідь.
Ось таке місто:

До речі, автомобілі в місті найрізноманітніші. Іноді — дуже цікаві.Навіть мустанги були:Це вам не просто понікар, а гт350 кабріо! Осьтакий Цюріх . Таким було наше перше знайомство із Швейцарією. Язнову не встиг багато розповісти. Моя недільна мийка закінчилася.Тож до швидких зустрічей. Наступного тижня ми нарешті доїдемо доБеллано.
Не порушуємо)

Остання заправка перед перевалом. Ухххх. Як згадую, так хочетьсякинути все, і махнути на вихідні до Альп…

до зустрічі!
"ухххх. Як згадую, так хочеться кинути все, і махнути на вихідні доАльп…
до зустрічі!
"ухххх. Як згадую, так хочеться кинути все, і махнути на вихідні доАльп…
до зустрічі!