Хочете вірте, хочете ні.
Відразу після прикордонного переходу розумієш що ти в іншійкраїні.
Цілком миттєво відрізняються гори.
Зовсім інакше скошена трава.
Стоять зовсім інші дорожні знаки.
Ні Вони нам зрозумілі.
Просто інша форма і кількість.
Вся дорога просто втикана знаками. Кинулось у вічі…
Це дерев'яні будиночки.
Ми такі зустрічали в Грузії, у Верхній Аджарії.
Повністю дерев'яні.
З дерев'яними дахами.
На першому поверсі стійло для тварин.
А на другому живуть люди.
Сьогодні ми вже знаємо що це літній варіант.
У них живуть лише влітку.
А на зиму перебираються в інше місце.
Перше велике місто Ардахан.
<
На в'їзді та виїзді багато поліцейських та жандармів.
У всіх перевіряють паспорти.
Дивляться наявність штампу про в'їзд до Туреччини.
Деякі говорять англійською.
Головне питання — куди їдемо?
Ось у них було здивування, що ми їдемо до Артвіна.
Зовсім не туристичне місце.
Але, знизавши плечима, бажають щасливої дороги.
Тож з Ардахана їдемо до Артвіна.
І ось він перший сюрприз. Справжня альпійська долина і…
/>
Просто приголомшливий серпантин!
(на фото всього лише 10-та частина)
Ох як сильно скаржилися гальмівні колодки.
>
По дорозі зустрічаються невеликі містечка.
Справжня турецька глибинка.
Маленькі та вузенькі вулички.
Купа припаркованих машин та вантажівок.<
Постійні зустрічки.
Іноді з ними дуже важко роз'їжджатися.
А ще величезна кількість турецьких прапорів.
Вони скрізь.
На будинках.
На вікнах.
Посеред вулиці.
І навіть на капотах машин.
Спочатку набираємо висоту.
Перевали на висоті 2500 метрів.
А потім скидаємо висоту.
І скидаємо практично в нуль./>
І ось тут дорога опускається в каньйон.
Дело скелі.
Зліва скелі.
Бурхлива гірська річка.Знову набираємо висоту. І про боже! (вірнішеводосховище)
Це просто розрив мозку.
Я не знаю як описати ці фарби та їх відтінки.
Фотокадр не передає всього.
Але ось що ми побачили.
Вздовж цього водосховища ми їхали кілька годин.
Дорога то спускається вниз, то піднімається вгору.< br/>
Але весь час поряд з нами вода.
незліченна кількість зупинок для фото.
За кожним поворотом вид відкривається все краще і краще.
> Водосховище закінчується у місті Артвін.
Там дамба та електростанція.
Ось такий вид на Артвін.
В Артвіні повертаємо на Юсуфелі. А від туди на Іспір. Буквально залічені хвилини гори змінили колір.
Як у фокусника.
Раз, два, три — картинка оживи. Чим далі їдемо, тим більшедивуємося. Гори змінюють колір.
> Були зеленими — стали жовтими.
Потому стали коричневими і навіть червоними.
А потім знову зеленими.
А за наступним поворотом знову яскраво жовтими.
За селищем Юсуфелі дорога взагалі стала в одну машину.
Ось це подарунок.
Кілька десятків кілометрів божевільної руліжки.
/>
Зліва скеля, праворуч обрив.
Постійні повороти і шпильки.
Але при цьому досить багато зустрічок.
Вузькі місця намагаємося проходити щільно друг до друга.
Раптом зустрічка.
Хай краще нам поступаються дорогою.
Смішно було коли зустріли бетонозмішувач.
Правило більшого реально працює .
Дуже швидко їхати не виходить.
Перша, максимум друга передача.
Але… як гарно.
Осінь.
День дуже короткий.
Сонце сідає рано.
Треба встигнути зробити ще один кадр.
Ось така долина в заході сонця.
За 12, 5 годин насилу проїхали 250 кілометрів.
Мозок розривається від побаченого.
Дуже красиво.
Іноді просто божевільно.
Нітрохи не пошкодували, що обрали цю дорогу.
А ввечері. Увечері смачна вечеря.
Турецький кебаб.
Досить їстівно.
А тепер відпочивати.
Продовження слідує...
Коментарі3
Молодці, крута поїздка! Заздрять!)))
Круто)) Ми на автобусі їздили з Махмутлара до Памукалле, теж у пам'яті залишилися ці спуски та підйоми)) А кухня в Туреччині дуже смачна і корисна)) Молодці, що здійснили такий автопробіг))
Цього року був в Аланії, взяв в оренду вбиту двомісну сузукі і на цілий день у гори. Це просто драйв, озера, водоспади і на вершинах життя, просто приголомшує. Молодці, читаю захлинаючись.