Подорож до Одеси 07.07.18 Ч.3 Технічна

У нас було 2 паливні фільтри, 5 літрів дешевої олії, 3 пляшки БСК, півпляшки трансмісійки і безліч інструментів усіх сортів ірозмірів, карбюратор, а також генератор, масляний шприц, підшивкарадянських журналів За кермом, пачка Прими та 2 радянськіпрезервативи Не те щоб це був необхідний запас для поїздки, алеякщо почав збирати цю хрень, стає важко зупинитися Єдине, щовикликало у мене побоювання — це запорізький ЕБН Ніщо у світі небуває більш безпорадним, безвідповідальним і порочним, ніжелектробензонасос.Я знав, що рано чи пізно ми перейдемо і на цепогано. Тортиці всього цього епічного за своєю простотоюзаходу.
Задумуючи цю поїздку я не раз запитував себе — а чи я впевнений усвоєму Москвичі настільки, щоб довіритися йому повністю? .. І меніздавалося, що так. І далекий, дорога пряма, машина начебто обкатана— чого там ще думати? Тому я й поїхав ось так без особливихпідготовчих робіт. Так, прихопив барахла небагато, та й годі.Москвич туди їхав спочатку досить бадьоро. Я тримав швидкість урайоні 80-90км\ч – це найбільш комфортна та безпечна швидкість нетільки на Москвічі. Але десь після третини шляху жвавість ібадьорість почала потихеньку пропадати, і доводилося вжепритоплювати трохи більше, щоб машина тримала ту саму швидкість.Численні спуски-підйоми теж давали про себе знати — на прямійпередачі в гірку більше 50-60км/ч мій 408-й просто не тягнув.виникло. Мастила я підлив, коли проїхав близько 200км, а далі вженизько полетів назустріч Одесі. Принагідно заправившись огиднимбензином... Це був успіх — приїхав, поставив машину, пішоввідпочивати, ділитися враженнями та дивитися сни з новимиМосквичами на майданчику готової продукції АЗЛК.
Наступного дня ми повинні були зробити певні маніпуляції зіпружинами вогненно-червоного Комбі мого другаAyvazovsky, для чого навіть купили 3 диски "болгарської музики". Але натомість спонтанно вийшла ретро-сходка.Яка почалася з вражень про мою машину, а закінчилася зчепленням, щобуксує, і вбитим паливним фільтром. Довелося лізти під машину танамагатися регулювати зчеплення, щоб воно не буксувало. А фільтрбув замінений старим, що лежав про запас.
Чоловік, а що ви там робите? Відпочиваєте? На наступний день мивирішили з'їздити до моря, щоб сфотографувати машину на його фоні івзагалі помацати його ближче. Після нетривалої їзди містомпрактично недалеко від призначення двигун заглух.Щоправда, успішно— ми встали на стоянку подивитися дорогу, а ось виїхати назад незмогли. Причина банальна – відсутність бензину в карбюраторі. Чому? А хрін його знає. Датчик показував половину бака і не було причинйому не вірити. А ось бензонасос нічого крім повітря не качав. Чиміг він підвести? Від нього постійно чекаєш каверзи, тому я недарма прихопив із собою в дорогу 1 ЕБН від Запорожця, 1 довгийшланг, 2 дроти, 2 крокодильчики і 4 клеми. Ми зібрали це добро вкупу, підключили, ЕБН різко защебетав, але, крім повітря, такнічого не виплюнув. Скінчився бензин? Ось так тупо?
Загалом, довелося просити допомогу зали та викликати доброго джинаMalinovskiy, який прилетів на блакитному гелікоптеровіп'ятірці і привіз із собою 8 літрів чистого А80. Ми залили цебагатство в бак, прокачали бензин і двигун як ні в чому не бувало.На третій день я залишив машину від гріха подалі в кооперативі іпросто пішов на море.
А на день пізніше ми знову вирішили покататися. Містом, та щоб щезаїхати по різних цікавих місцях. З ранку я заїхав на заправку за8л бензину - про всяк випадок, нехай датчик і показував півбака.Був звичайний одеський літній день, рухатися маленькими вуличкамидоводилося в нерідких тягучках. І начебто все повинно було бутидобре, та ось тільки на черговому повороті ми заглухли, добре щопідвернувся якийсь майданчик осторонь дороги і вдалося на неїзакотитися. І знову та сама історія — немає бензину в карбюраторі! А насос нічого крім повітря не хитає. Поки ми матюкалися і поралисяз барахлом у багажнику, слово за слово і бензонасос начебто почавпрацювати. Поїхали далі, але буквально за півкілометра історіяповторилася. Не в змозі терпіти таку гидку поведінку цієї чеку безгорілки я дістав з багажника ЕБН і оперативним втручанням поселивйого в обійми трійника масляного радіатора. Там підвернулосянайзручніше місце, оскільки жодного кріплення для насоса я з собоюне взяв. Я не чую? Влаштувавши цьому насосику подушечки з двохшматочків шланга, я зворушився цієї безглуздості і через хвилину мивже бадьоро їхали далі. Цього ж дня з'ясувалося, що зчепленняпродовжило свою підривну діяльність і знову почало підбуксовувати.Тим часом ми вирішили таки перевірити, що там з датчиком рівняпалива і… він остаточно перестав працювати. Точніше, він працюваврівно до того моменту, поки весь мотлох не опинявся в багажнику. Ітоді ж з'ясувалося, що бензину і справді було півбака.
Вимотаний зчепленням, що підозріло працювало, яке вже починаловидавати дивні звуки, я скоріше поїхав у кооператив на стоянку. Тамже виявилося, що другий паливний фільтр теж упіймавгомункула.Потрібно було оперативно щось вирішувати з машиною —адже, крім покатушок, мені треба було їхати додому. Я так і непобував через машину — вдалося домовитися з місцевим фахівцем зчавунців та Москвичів, який погодився надвечір приїхати ірозібратися, що там відбувається зі зчепленням. Моїм припущеннямбув ведений диск — його вже один раз добре попалили до диму нарозв'язці, та й регулювання зчеплення вчасно ніхто не перевіряв іпід час поїздки до Одеси диск цілком міг зноситися. Опускаючидеталі процесу, з'ясувалося, що нічого не з'ясувалося. Диску, щостояв у мене, ще б ходити і ходити, але він чомусь простозашліфувався до такого ступеня, що ні про яку фрикційну функціюговорити не доводилося. Можливо, справа в самому диску (вінноворобний), а може, справа була в тому, хто сидів у кабіні.Поставили новий радянський диск, новий графітовий вичавлений (рідного залишилося 2 мм) і на тому все закінчилося. Машина почалабільш-менш їхати.

Наступний сьомий день обіцяв бути активним — планувалося такиобрізати пружини у Комбі, а після цього побувати на сходці, якумали відвідати хлопці звідки з-під Києва, що приїхали п'ятьох нашістці. Ось де подвиг!
Оскільки в роботу з пілеж я не влазив, то був час позайматися своєюмашиною. І було чим. Мене давно хвилювали дивні звуки з правогопереднього колеса, до того ж масляний ФГЗ згуртував прямо наприймальну трубу, що перетворювало машину на газенваген. Ще передвід'їздом я прихопив дорогий-багатий герметик Victor Reinz (здається навіть справжній), тому фільтр був розібраний, промазаний, затягнутий і морально засуджений. Потім настала чергаколеса. З'ясувалося, що шумить у ньому одна з колодок, краємнакладки чіпляючи барабан. Але тільки-но колесо якось зовсім поганокрутилося і я вирішив подивитися що там під ковпачком. А всерединівиявилася чорна жижа, що пахла бітумом. Ступиця сиділа дуже щільно, мастило перетворилося на гарбуз — чому б не відпочити і не зробитияк треба? Зробив. А по заїзду додому на переодягтися мене знову "утішив" мотор - він рясно почав капати водою звідкись незрозумілозвідки під колектором. Спочатку я злякався за пробки, але вонивиявилися не при справах. Мало того, що Москвич псував дорогуолією, ще й тосол почав капати. Але не минуло й 5 хвилин як тектиприпинилася сама собою. Це мене сильно напружило — коли машина живесвоїм життям, складно прогнозувати її подальшу поведінку. Анайстрашніше, що мене накрило "синдромом москвича" — я почавбоятися, що ось прямо зараз щось поламається. Ми поїхали на сходку, де знову пішов капати тосол, а потім так само все припинилося.

Все як на підбір. Жигулі, Москвич та експортні Волги.Успішнийвласник особистої автомашини впевнено дивиться вперед. Потусивши нацьому заході я поїхав додому, перед цим вирішивши підключити 2бензонасоси послідовно. Основну роботу мав виконувати штатнийнасос, а разі проблем його міг би виручити ЭБН. Після приїзду вкооператив я помітив, що почав сифонувати вихлоп у місці з'єднанняколектора та приймальної труби. На жаль, жодні маніпуляції зкільцем прокладки не допомогли вирішити проблему. Ставало лишегірше. Знову була спроба полагодити датчик рівня палива, на жаль, невдала. Паралельно я помітив що основний бензонасос чомусь стаємокрим від бензину, поки працює двигун. А під кришкою радіатора явиявив піну. Це мене просто розлютило, т.К. До того справна машинапочала викидати просто безглузді фортелі. Аж до того що наїхаламені на ногу, поки я матюкаючись забороняв штатну "чекушку" іпідключав ЕБН назад до магістралі. А вже піна і зовсім буланокаутом — або пробою прокладки ГБЦ, або ще гірше (начемікротріщини в циліндрі).
Коли треба терміново охолодити пиво. Враження, що мене наздогналоякесь космічне божество обсеру та дрістівні, від якого я відірвавсяна трасі Київ-Одеса. Скільки потрібно робити все, щоб вононормально працювало? Чому за 25 років мотор батьківського Опеля щежодного разу не розкривався, і при цьому все, що в ньому вийшло зладу, це кришка трамблера? Чому при думці про чергове вийманнячавунку мене охоплює дебільна усмішка? Невже двигун потрібновиймати раз на рік, і я пропустив цей пункт у книзі з експлуатації? Просто руки опускаються від такого. На наступний ранок миоперативно вирушили на авторинок за азбестовим шнуром, яким можнабуло б замінити прокляте кільце прокладки випуску. Шнур знайшовся, все заробило. Ура.
Я зібрав речі, по-гусарськи заправив повний бак і поїхав додому.Спочатку, згадуючи піну, намагався не дуже поспішати, підтримуючи70км/ч. Але приблизно за 90км нічого такого не сталося - тиск оліїбув у нормі, температура була трохи за 80 градусів. На одній іззаправок мені спало на думку почистити свічки і перевірити мотор.Загалом, все виявилося гаразд. Підлив олії, перевірив рівень ОЖ урадіаторі - все в нормі, а піна сама пішла через хвилин 10.Почистивши і без того нормальні свічки я рушив далі, але якпожвавився мотор! Далі я вже не соромився і намагався тримати90км/ч, щоб раніше приїхати додому. Десь за 20км до будинку ще раздолив олії і вже ввечері спостерігав Москвич у рідному для ньогогаражі.
Ех! Краса якась… Навіть матюкатися не хочеться. Що ж у результаті? Я дивуюсь досі тільки одному. Машина терпляче і без проблемвідвезла мене на море і назад, але чомусь саме в проміжку між цим якз рогу достатку повалили дрібні (і не дуже) косяки. Простодива.
Будинок, милий будинок…