Зливаємо воду, товариші ...

На тижні мені подумалося, що вже досить простояв Мось перед офісом, і настав час його перегнати в гараж. Але оскільки на зиму ніякоїексплуатації не передбачалося (хе-хе…мда…), то було вирішенопоставити його у вільний гараж, де раніше жила копійка могодіда.Одна проблема — він знаходиться в іншому місті за 80км відКиєва.Але це не біда, ми ж раніше проїхали майже всі 500! <
У суботу ввечері ми з батьком призначили зустріч унебесно-блакитного автомобіля, склавши до цього дуже простий план —заїхати на найближчу заправку, після чого вирушити в напрямку БілоїЦеркви і за півтори години доїхати до гаражного кооперативу.Ентузіаст". Що може бути простіше? Дійсно... Але бойовенастроювання практично відразу було зведено в область статистичноїпохибки. Я залив у радіатор воду, помаявшись з півторалітровимипляшками з -під мінералки, тому що доводилося їх переминати, щобвлізли в раковину, після чого вставив ключ у замок запалювання.Двигун Мося неохоче підхопив і завівся, але машина почала смикатисяі чимось тарабанити. Попрацювавши з півхвилини і трохи прогрівшись, двигун заглох. Я спробував його знову завести, але він рішучевідповів відмовою. Чомусь мене насамперед потягло до карбюратора (яж його вже крутив, де ж ще може спливти проблема…) — я посвітивліхтариком телефону (почало темніти) у віконце, і побачивпоплавець. А бензину не побачив. Не було його й у бензонасосі.Довелося взяти дві півторашки і сходити на заправку, що стояланеподалік. Двічі. Спочатку здавалося, що мені почнуть розповідатипро ТБ, про статичну електрику і ось це все, але тамтешній хлопецьпросто взяв пляшки і прямо в них націдив бензину. Лійки звичайно жне було ... Але головне що бензин у бак таки залили. Далі ми завелимашину, вона так само неохоче працювала і рішуче не хотіла їхати.На підсмоктуванні вона не глухла, але й не їхала. Безпідсмоктування вона їхала, але тут же глохла, якщо нога забираласяз педалі. Далі виявилося, що почав підтікати бензонасос — за п'ятьхвилин на асфальті виявилася пляма розміром із розчепіренуп'ятірню. Дійшло до того, що перестали нормально зачинятися двері —доводилося ними ляскати, хоч раніше все закривалося пальцем. Мосьусією своєю поведінкою так і казав нам:«Я надто старий для цьоголайна». Згадалися невиразні кадри з кінофільму «Крістіна».Прикрутивши раніше знятий багажник на дах, ми з горем навпіл все жтаки виїхали… І тут же затихли на першому повороті. На щастя, двигун все ж заводився, але всі звуки, що виходили з нього, свідчили про те, що йому погано. Може бути настільки, що він би йрадий взагалі заглухнути і не мати з нами ніяких справ, але зпочуття солідарності робив ласку…
За кілька днів до цього я перевіряв рівень масла і помітив йогонеоднорідну консистенцію. "хм, фігове масло, напевно" - подумалосятоді мені. Згадалося, що Вова ще в день огляду машини у КривомуРозі казав мені, що олія якась дивна. А за день до перегону машинив гараж, коли я перевіряв як працює карбюратор, з'ясувалося, щоолія перетворилася на емульсію… Це, мабуть, стало основною причиноюпроблем.

Далі почалася гра на вичавлювання. При кожній зупинці, особливо насвітлофорах, доводилося витягувати ручку підсмоктування або трохиграти педалькою, щоб двигун не заглух. Щойно треба було рушити, доводилося оперативно вставляти ручку назад, і тоді Мось починавїхати. Чомусь перестала нормально встромлятися друга передача, точніше вона то встромлялася нормально, то доводилося її шукатидесь унизу. Кілька разів ми глухли на гірках, тоді робилася спробазавести двигун накатом, що не завжди виходило. Дорогою ми вирішилизупинитися і спробувати підкрутити карбюратор, щоб він хоч як- топрацював на неодружених. Батько, звиклий до чітких замків Опеля, злегкістю вирвав трос замка капота з кріплення, так що більше часудовелося витратити на те, щоб вставити трос назад. Спробиналаштувати карбюратор виразних результатів дали, т.К. Двигунпрактично не реагував на наші тонкі налаштування. Вийшло досягтилише низьких оборотів на холостому ходу, після чого ми плюнули нацю витівку, т.К. Вже стемніло і треба було скоріше їхати. Фактично, нашою єдиною метою стало доїхати до гаража, на крайній випадокзаштовхати в нього машину і помити після цього руки. У цей моментмені стало сумно і незатишно. Це і не дивно — машина, щополюбилася, вирішила показати всі свої недоліки. У такий незручнийчас, та ще й при свідках… Але вона їхала, правда звуки при цьомувидавала скоріше теж сумні. Дзвінкий об тросик ручника щуп оліїтільки затьмарював загальну ситуацію. Найсумніша думка була, мабуть, у тому, що машина перетворилася на канонічний для багатьохсучасних водіїв образ Москвича, який глухне на кожному світлофорічи гірці. До речі, на одному з підйомів ми справді затихли, причомуМось рішуче відмовлявся заводитися без витягнутого підсмоктування.Врятував становище ручник, який таки працював — рідкість длябудь-якого Москвича. Викотивши на трасу, я їхав у мовчанні. Якосьприкро було, чи що. Але дорогою до цього додалися думки більшправильні. Зрештою, це я його вибрав (чи він мене? ), тож, яккажуть, лікуватимемо. І пробиту прокладку, і сопливий карбюратор, іпоточний ГТЦ, і… Коротше, лікуватимемо будемо. Адже Москвич маєрадувати?

Зливаємо воду…
Ось такий він, новий будинок. Колись тут жила машина мого дідуся.Все-таки, добре виглядає. Псс, хлопче, не хочеш трохи повеселитися?