Перегін з Одеси до Києва частина 2

Отже, запаска стала на передок, а лопну і лису шину ми викинули, злегка заправилися, випили кави і знову в дорогу. Проїхали ми врезультаті ще кілометрів 60, впевнено тримаючи 80-90 км/год))) і цена лисих шинах в ожеледицю… Ну а далі, на одному із затяжнихпідйомів, кілометрів за 40-50 від Умані, Альфочка засмикалася, почала чхати і врешті-решт стала прямо посередині підйому! Пробувалиштовхати її - завдання виявилося не з легких:під гірку вдвох неподужали.Єдиний вихід - голосувати і просити допомоги.Десь через30-45 хвилин, все-таки зупинився Камаз, котрий "любовно" (за 200гривень) погодився відбуксирувати нас до Умані, отже камазистдістав свій трос, прив'язав його спершу до вантажівки, а потім доякогось елементу Спринта (точно не пам'ятаю) і ми рушили в дорогу.трос був трохи короткуватий, що в поєднанні з практично повноювідсутністю гальм обіцяла непередавані відчуття і позаплановийприплив адреналіну.Їхали ми за Камазом недовго - буквально через20-30 хвилин, а потім трос не витримав 1-тонної італійки і лопнув, причому водій вантажівки цього навіть не помітив (а може і незахотів помічати) і продовжив рух уже без нас)) Отже, картина:мистоїмо посеред траси, вже майже стемніло, Альфа не заводиться (спочатку стартер крутив трохи, а потім і акумулятор здох), навулиці -15 морозу і продовжує холодати. І тут наші нерви невитримують:беру телефон, дзвоню другану до Києва, він по нетузнаходить телефон евакуаторника в Умані, викликаємо евакуатор і вжечерез 4 години задоволені але без 250 доларів (пішли нашомурятівнику) затягуємо свіжокуплений Спринт у наш київський гараж.Повністю спустошені фізично йдемо додому, душ і спати)))

Нижче фото, зроблені наступного ранку!