Літо на пошуки. Передісторія Романтики , спогади та трошки лірики

Як я вже казав, пошукам цього автомобіля було присвячено майже вселіто, і це ціла історія. Так само, ціла. Історія і те, чому самеЖигулі, чому саме трійка, чому з 70-х і чому "романтика" (насправді, у побуті вона просто Ластівка чи Трієчка)…
Квінтесенція того літа, що втілилося вже восени. Для початку, хотілося б згадати білу дідуся трійку, яка прийшла в сім'ю в 1975р. Як багато хто знає, придбати особистий автомобіль у 70-ті, булоскладно не тільки фінансово, а й взагалі… складно, люди дуже довгостояли в чергах, вже маючи гроші на автомобіль. І не завжди навітьвиходило взяти те, що хотілося, щоб не зніматися з черги абопродовжувати очікування на невизначений термін, але тут випадоктрохи навпаки, можна сказати, що моєму дідові тоді пощастило, вінстояв у черзі за «народною» 2101, але раптом., телефонний дзвінокповідомив про можливість придбати люксову версію жигулі, Ладу 2103року. Один ветеран війни відмовився від черги на автомобіль, запропонований йому до відзначення 30-річчя перемоги у ВВВ. Різницяв ціні на 2000 рублів вище не злякала, і так мій дід, директоршколи одного села на Харківщині, став володарем завидного люксовогоавтомобіля. Білий ВАЗ-2103 з бежевим салоном. Завдяки фотографіям, де я малим сиджу за кермом. Однак іноді в моїй голові спрацьовуютьякісь нейронні зв'язки, між запахом салону Жигулі та картинамидитячих безтурботних літніх днів у дідусиній садибі наСлобожанщині… Машину продали року 2004-го, і гараж осиротів.Подальша доля трійки невідома. А ще років через шість було проданой садибу. Поїздки до того регіону припинилися. Тепер це тількиностальгічні спогади… Чи не єдині фотографії дідусиної трійки.Нижня зроблена на 60-річчя Жовтня, машині всього два роки Не скажу, що ця передісторія послужила головним фактором при виборі саметрійки, але згодом роль зіграло. Так, спочатку шукалася машина, щомає ретро естетику, зовнішній вигляд, що викликає приємні емоції іхороший технічний стан, при цьому максимально "в оригіналі". Машинавихідного дня, поїздок на дачу та романтики. До пошуків трійки явзагалі перейшов після не дуже плідних спроб пошукати двієчку, араніше, так і більше надихався Москвичами. Але просто я вже дужедавно не бачив у живу трійки такою, якою її задумував завод.Виявилося, вона просто чарівна. Та й на тлі інших кандидатів, щорозглядаються, Крім чисто дизайнерських та естетичних моментів, перевага ВАЗ 2103 відчувалася і в багатьох технічниххарактеристиках. Плавність ходу, вдалий 1, 5 двигун, найкращашумоізоляція, шикарний салон. Це була найкрасивіша модель Жигулі танайдорожча в оформленні. Все, що було випущено пізніше, малоневблаганну тенденцію на здешевлення. Так, ну і ще суто особисте, данина ностальгії. Загалом, з моделлю було визначено. Але й трійкузнайти теж виявилося не так легко. Кілька поїздок по області навітьтрохи похитнули віру у вдале здійснення витівки. Багатообіцяючіфотографії з оголошень приховували за собою дуже прозові, аточніше, реалістичні екземпляри, яким таки по 45 років. Вони булитехнічно справними, з далекої здавалися дуже класними, але поблизувідверто відчувалося, що вони далеко вже не молоді, і приємнихемоцій викликали не так багато. Одна машина, що продається не таквже й дешево (так, днище збереглося ідеально), в найближчомурозгляді виявилася і зовсім недбало залита фарбою з потіками, а всалоні, ніби по пластику пройшлися чорним балончиком. Було заміненовсе – сідай та їдь “у будь-яку точку”… Тільки от не хотілося, щось…
на якийсь час відмовитися від активних пошуків та від ідеї загалом.Іноді, навіть, виникали думки взяти шістку у навколостоковомустані, аби закрити питання з машиною цього року. З шістками всебуло набагато простіше, але погодьтеся, далеко не так цікаво). Авиїжджати на пошуки, наприклад, на схід, де чомусь живих трійок тадвійок зустрічалося значно більше, дозволити собі не міг, бо не мігобійтися без допомоги ще двох людей. Тягти їх із собою в турнеУкраїною, враховуючи, чим на практиці може виявитися чергове«смачне» оголошення було не варіант. До речі, величезне моєму другуза ентузіазм і допомогу на всіх етапах пошуків і придбання, а такожстаршому товаришеві, у якого трійка в сім'ї вже 45 років як, щопогодився допомогти в ролі «експерта з оригінальності». »). Першіекземпляри ми їздили дивитися повним складом, що дозволило меніскласти уявлення про те, як бути повинно і як не повинно.

І так, я відклав пошуки, і навіть спробував відволіктисявелосипедом. Почав упорядковувати батин Лелека, у тому числівзявшись за «порятунок» хромованих крил (до речі, досвід з криламимені дещо стане в нагоді надалі з машиною). Перебрав втулки ізаради інтересу і трохи «челенджа», в останню добу спостереженнянайяскравішої комети C/2020 F3 спонтанно здійснив невелику подорожна 160 км з ночівлею біля поля, без намету. Одне щойно у моєму«планетарії» просто люто шуміли комбайни.А «пташка» мене тодінавіть дуже порадувала).

Нехай ця «пташка» теж буде тут. Літо закінчувалося, обломнакопичувався. І, в останні дні серпня, я вирішую з'їздити (вжесам, тому що незручно було тягати за собою людей і постійно«бракувати» машини за своїми суб'єктивними, в першу чергуфакторами) в сусідню область подивитися для заспокоєння совісті наодну машину, оголошення про яку «висіло» мало не з початку літа, проте цікавим мені воно зовсім не видалося. Вже шістковіповторювачі, по салону не зрозуміло, сидіння в «крутих» чохлах, назадній полиці — полиця з музикою, рідна консоль заміненасаморобною, на колесах пластиковими ковпаками-накладками. Відчуттяміфічного «дідусячого» автомобіля якось і не було. А от Експертнавпаки, раніше пропонував звернути на неї увагу. І я придивився.Тільки вже до кінця літа.
Так, але встановлені не як у шістці, а в тому місці, де стоятьрідні (трохи вище). Таакс, рідна антенка на крилі, і стоятьмолдинги арок на крилах, значить найімовірніше, крила стоять рідні, а це вже рідкість і деякий показник. У багажнику - рідна обшивка.Цікавий салон синього кольору, але чохли приховують самі сидіння, так що невідомо, що там. Гаразд, треба з'їздити. Цього разу самі електричкою. І, побачивши її наживо, я зрозумів, що це воно.Практично все виглядало дуже свіжим навіть на свої роки. Такфарбована, але досить добре, при цьому без втрати автентичності.Але остаточно підкорив салон. Фото не передавали на скільки вінкрутий. Знятий чохол з сидіння водія ще більше зміцнив відчуттянезаперечної переваги екземпляра на тлі переглянутих раніше. Втім ів цілому, машина просто випромінювала юність на свої 44 роки. І цета суб'єктивна складова, яку, на мою думку, дуже важливо відчуватимайбутньому господареві від автомобіля-кандидата на звання машинивихідного дня. Перспектива капіталки (чи як мінімум кілець) буловидно неозброєним оком. Але… За кілька днів роздумів удома язрозумів, що машина вже запала в душу, шукати чогось іншого більшене хотілося. Так, вона реально коштувала того, щоб нею зайнялися. Іпросто довелося закласти зразковий бюджет капремонту двигуна добюджету покупки.

Пробіг для мене залишиться загадкою, спочатку до заявленого пробігуна Жигулі, де він обнулюється кожні 100 тисяч, ставився з часткоюскептицизму. Було заявлено 75. Ось тільки прилад в ній стояла вжене рідна. Точніше, сама панель швидше за все рідна, кнопки точнорідні (з гострими гранями), а всі прилади немає. З шістки.Тому допробігу можна ставитися як до символічного)
Одне достеменно відомо стало в момент покупки, коли я впершепобачив її сервісну книжку. Останній запис було зроблено у 2004році на 54 тис. За розповідями власників, спочатку, машина одногоконотопського генерала. Принаймні пряме ставлення до СА першогогосподаря підтверджується штампом у сервісній книжці "вОЕНТОРГ №441 МАГАЗИН №24". Потім, наприкінці нульових, машину купили дідові, який ніби теж на ній рідко їздив (тоді ж ніби її й фарбували) іпісля нього, на якийсь період ця машина дісталася його онукові. А з2017 року і зовсім тільки стояла в гаражі, і настав час йогозвільняти. Угода відбулася, і вже моя, Троєчка 1976-го року, щопрожила все своє життя в Конотопі готувалася здійснити переїзд доїї нового міста. А я, ще під враженням від хвилюючої покупки, готувався до своєї першої самостійної міжміської поїздки в роліводія. Трієчка не підвела, допомога "автомобіля супроводу" незнадобилася, і до ночі ми благополучно дісталися додому…
А Літо тієї осені, вирішило подарувати мені ще місяць-півтора, ітривало до жовтня…
< /p>
На виїзді з Конотопу. Чекаємо на автомобіль супроводу. (перше таєдине фото за ту поїздку. Композицію можна було скласти і вдалішою, але щось на той час про це не думалося…)
"та тривало до жовтня…

На виїзді з Конотопу. Чекаємо на автомобіль супроводу. (перше таєдине фото за ту поїздку. Композицію можна було скласти і вдалішою, але щось на той час про це не думалося…)
"та тривало до жовтня…
На виїзді з Конотопу. Чекаємо на автомобіль супроводу. (перше таєдине фото за ту поїздку. Композицію можна було скласти і вдалішою, але щось на той час про це не думалося…)