Переднорічна метушня - довге і похмуре чтиво

Нормально… я ж знаю, що ще не всі навіть ялинки викинули. Нічогоконкретного з машиною не трапилося., простий балаканина, якомумісце, швидше, у блозі, ніж у бортжурналі… але блог я не веду.заздалегідь:нарядити ялинку за тиждень, закупитись продуктами таподарунками не в останній день, зробити генеральне прибирання і30-31-го валятися на дивані, переглядаючи класику радянськогоноворічного кіно.
Тому день 29-го було розписано на на супермаркети та ялинку (затиждень, ага, розмріявся, я запізнювався, як завжди.) Зате першаполовина дня була вільна і я ліниво проплевшись на кухню івідкривши одне око заварив собі каву… І тут дзвінок відлікаря:«Якщо хочеш, то тільки зараз - миттю до мене, потім невідомоколи буде! »
Я тут трохи відхилюся, щоб описати всю важливість моменту.Доктора -цікаві створення, поки ти у них не лікуєшся, вони впевнено тобірозповідають, як швидко тебе вилікують і на ноги поставлять, апотім… а потім розводять руками:«це медицина»… і це не залежить відступеня, грамот, дипломів, обладнання та вартості послуг. Гараздби, будівельники, там усюди таке, але тут же ніби я, а я — неплитка у ванній, я чекати не можу. Як ви зрозуміли, лікар менепідвів, а від цього залежало… все залежало! Ми з ним посварилисятоді, і тут, на тобі…
Яка там кава, загалом, одягалася я на ходу… Примчавши, я навіть неособливо думав, де паркуватися – не той випадок, але все ж такистав так, щоб не заважати іншим і щоб поряд краз-лаптижник вільнопроїхав. Я там сто разів так робив, там усе так роблять. Так, там, на кшталт, не можна паркуватися, а у нас у центрі ніде не можна ішо?
Ця вся медицина – наука хитра, етапна, тому цього разу зайняло небільше півгодини. Виходжу я весь перекошений від болю, обколотийзнеболюючими і такий не від цього світу... А машини немає. Ні, умене буває таке, що припарковавшись вранці десь у центрі, вдень чиввечері граєш у квест «де моя тачка, чувак», за день і забутиможна, але тут я точно пам'ятав, де залишив. Дзвоню я на поясню, щотак і так, дівчинка довго все перепитувала, поки я, в серцях, їй невисловив, що поки вона мене почує, лайбу розберуть вже до цвяхів.Ну та гаразд, чекаю ... Під дощем, без нічого, без шапки, в світлихкросівочках, розуму ж вистачило навіть парасольки не взяти, а чо -я ж на машині! Загалом передзвонюють мені і зрадовано повідомляють, що машина моя на штрафмайданчику… І мені треба туди й туди та втакий кабінет. 29 грудня… п'ятниця, далі вихідні, свята, машинувдасться забрати тільки після НГ, а в багажнику залишилися майжевсі подарунки та одяг для виступів дуже близької людини, а виступсьогодні ввечері… і тут я зажурився зовсім.
<
Зателефонував парі друзів – той випив, той поки приїде, мені самомулегше, «на ключі та їдь»… а що мені з двома машинами потім робити, мені водій теж потрібен. Поперся я на маршрутці в інший район угоргаї.
Перемога перша - дівчинка (не інакше, глянувши на мій жалюгіднийвигляд) пропускає мене на прохідній за три хвилини до обіду.
А в потрібному кабінеті ціле сімейство виносить мозокінпекторові... — Приймете? - НІ! У мене обід! Чекаю… Виходить він:—Чого чекаєте? Я вас не прийму! - А хріна мені робити, як не чекати... - І описую ситуацію, - чекатиму. - Гаразд, заходь. Це перемогадруга.
З горем навпіл, виписує мені квитанції, фоток моєї машини в ньогоще не було, протоколів не було, коротше, на словах все сам йомупояснив. Заперечувати не став – система не бездоганна, але явинний. Насамкінець, він пояснив, що і як, і якось не дужеобнадійливо це все було. Все це знаходилося в дупі світу іпередноворічна п'ятниця, ви ж розумієте, так…
Спочатку я думав доїхати туди на приміській маршрутці (уштрафмайданчика теж обід), але дивлячись на колапс у місті (нГ, дощ, п'ятниця) ), викликав таксі. Таксист виявився теж не зовсімзвичайним хлопцем, перебуваючи за 300 метрів від мене він їхавпів-години, поки я йому вже сам не сказав:— Стій на місці, я сам дотебе прийду. І навіть незважаючи на те, що їхали ми і зустрічнимирейками, і нахабно вклиниваясь з зустрічки перед усіма насвітлофорі, доїхали якраз до 4-ї години дня. Перемога третя! Отже, знайомтеся! Штрафмайданчик номер… забув! На заставі біля переїздукоротше. Секційний паркан, похмурі ворота, такий же похмурийсторож, якого хрін дозвеш, собаки, абияк посипана щебенем земля, наякій забуті, биті й небиті машини; цегляна шпаківня і перед нимвона... Скривджена, брудна, але така рідна. У шпаківні допотопнестоліття – сільське відділення пошти 60-х років, з ознакцивілізації:мобільний телефон і маленька китайська лампа наакумуляторі… так, світла немає, від слова «зовсім і назавжди». Затеє такий же пильний і похмурий дід, який нікуди не поспішає іворушиться так, ніби в нього ще все життя попереду. Але діда неуникнути ніяк… він охоронець реквізитів, за якими треба сплатитиквитанції… витріщивши на мене очі, що я вже тут і з протоколом івсякими папірцями, він скептично похитавши головою (хвилини три), видав мені «державу» реквізитів і найближчі місця де «теоретично»можна було сплатити. Насамкінець, порадував, що машини видаються до5-ї години, отак! Перемога четверта!
І як ви думаєте, де можна сплатити квитанції? А й правильно – ніде! За його словами, цивілізація найближча на Щорса (пішки – нереально, але вона вже закрилася, зважаючи на 29-е і п'ятницю). Є, на кшталт, якийсь містичний термінал за рейками, але судячи з тону, яким цеговорилося, він навряд чи працював… Так, ще на шляху треба булознайти ксерокс… дупа!
Але часу ж мало я вже біжу стежкою через рейки, пробуксовуючи ікидаючи болото зі світлих кросів вище за себе, попутно з'ясовуючипо телефону у друзів, чи є інші варіанти ... До світла! Доцивілізації! Ксерокс я знайшов швидко – він єдиний на районі такожний локальний знає де. Перемога п'ята!
Влетів у магазин… О, боги! Термінал! Без черги! Працює! Дістаюквитанції і… повний алес, за свою практику я тільки карткипоповнював, а тут… коди ргдпу… шму… ваомвлсдидсдвілпіл! наманікюреними пальчиками все це марення, яке потрібно вбиватиповністю, де за що, кого, все без скорочень, як у квитанції ... Ініфіга! І ще всі три квитанції різні! Починаю дзвонити друзям, хторозуміється, хто зможе. Можуть готові! І я вже знову мчуся болотомдо діда. Але дід виявився ще бюрократом, фотки квитанцій по вайберуйого не влаштовують і довелося повернути друзів назад. Черговийполіт до терміналу. Дівчина та за нею хлопець. Хлопцю одразу сказав– ти навіть не думай! Але дівчина вже тицяла – довелося чекати.Коли на терміналі в разок так 15-й висвітлилося віконце «ви щетут? », я зрозумів, що дівчина, походу, онука того діда… вонанеспішно дзвонила, уточнювала будь-яку хрень по оплаті за газ… умене мимоволі стало вириватися гарчання. Ні, я терплячий і добрий, чесно, але тоді на її запитальний погляд я сказав:— Я ща тебе вб'ю…спокійно так, без емоцій, але з гарчанням. Дівчина виявиласятямущою і ось він, термінал, знову! Це чергова перемога, панове! Шоста!
Чи то безвихідь, чи ще що, але якимось дивом мені вдалося оплатити2 квитанції. Третя була штрафом за паркування, і тоді вже було недо неї. І я вже біжу до діда, кричачи через плече освідчення вкоханні дівчині та хлопцю заразом! Це не перемога навіть – це, сцуко, джекпот! Штрафмайданчик… зовні на мене страшно дивитися, алебез 5-ти п'ять – я встигаю. Дід оформляє свою бюрократію, а я покищо думаю, заведеться чи ні – акумулятор у мене древній, а сигналкаж явно репетувала всю дорогу, поки машину везли в це згубне місце.Але вона виявилася лапочкою і завелася. Юххххуууууууу! Черговаперемога!
І я вже мчуся на виступ, віддаю одяг та примусово потрапляю на самвиступ та фуршет на честь нового року після нього. Видосик у менешикарний:я мокрий наскрізь, у болоті з ніг до голови, нервовиймандраж від поспіху ще не пройшов, благо, хоч кросівки в бахилах...і я тихенько притулився на стільчику в куточку, щоб мене не бачилинавіть... А херушки! А чому це ви злість сидите, а не наливаєте намшампанського? (колектив, в основному, жіночий, а пара мужиків, щозалишилися, захоплено колупала в носі) Бльооооооооо! Та якешампанське! Дайте мені тихенько померти ... (я ж ще згадав, що нежер нічого з вчора, а до столу мені краще підійти соромно в такомувигляді), але вголос я ж такого не міг сказати, так ... Тому напочатку 12-го, напивши і розвезши всіх по домівках, я тихенькодоповз додому і звалився. Так… паркуйтесь за правилами.
Ps. Держава з мене здобула аж 510 грн за неправильне паркування. Аось близько 2-х тук розлетілося баригами — ФОПам на евакуатор іштрафмайданчик (за це похмуре місце юрського періоду хочуть 144грн/добу). Далеко так підемо, чо!